"Велику вісімку" слід розпустити

Організовуючи у 2010 році зустріч G8, канадський прем'єр-міністр Стівен Харпер закликав провести "зустрічі відповідальності" з метою покласти відповідальність на "велику вісімку" за виконання обіцянок, зроблених нею протягом кількох років.

Як же G8 виконує обіцянки? На жаль, погано. У 2010 році "велика вісімка" сповна показала різницю між пустими словами і серйозним світовим управлінням.

В останні роки об'єднання найпотужніших держав світу найбільше наобіцяло нужденним. У 2005 році у Шотландії "вісімка" клялася до 2010 року збільшити щорічну допомогу бідним країнам на 50 мільярдів доларів. Половина збільшення, 25 мільярдів доларів на рік, повинна була піти на допомогу Африці.

G8 не впоралася з цією метою. Загальна сума допомоги зросла лише на 40 мільярдів доларів, а допомога Африці - на 10-15 мільярдів доларів на рік.

Точний дефіцит виявиться ще більшим, оскільки обіцянки, зроблені 2005 року, слід скорегувати з урахуванням інфляції. Якщо перевести дані запевнення у реальний вимір, загальна сума допомоги повинна була зрости на 60 мільярдів доларів, а допомога Африці - приблизно на 30 мільярдів доларів.

Виходить, "велика вісімка" виконала свою обіцянку лише наполовину. Значна частка від загального збільшення допомоги пішла не в Африку, а в Ірак та Афганістан як складова військових операцій, очолюваних США. З країн G8 тільки Великобританія докладає значних зусиль для збільшення загального обсягу бюджету своєї допомоги.

Оскільки "вісімка" відстала від своїх обіцянок, було цікаво, що скажуть країни спілки у 2010 році, коли настане останній термін їх виконання. G8 застосувала два підходи.

По-перше, у "звіті про відповідальність", що вийшов перед зустріччю у верхах, "вісімка" виразила обіцянки 2005 року у доларах поточного періоду, а не у доларах з коригуванням на інфляцію, щоб звести до мінімуму розмір підсумкової нестачі.

По-друге, у звіті нічого не сказано про невиконані обіцянки. "Вісімка" встановила такий принцип відповідальності: якщо мета не досягнута, про неї не треба згадувати. Досить цинічна позиція, особливо на зустрічі, присвяченій "відповідальності".

G8 не впоралася з поставленою метою не через фінансову кризу. Навіть до кризи країни "великої вісімки" не робили серйозних кроків для виконання своїх обіцянок. У 2010 році, незважаючи на бюджетну кризу, уряд Британії героїчно виконав свої обіцянки, показавши, що інші країни також могли б це зробити.

Але чи не цим так люблять займатися політики - посміхатися перед телекамерами, а потім не виконувати свої обіцянки? Втім, ситуація набагато серйозніша.

По-перше, обіцянки для керівників держав, може, і є словами, але для бідняків це питання життя і смерті. Якби 2010 року Африка отримала ще 15-20 мільярдів доларів допомоги, і якби її сума збільшувалася у майбутні роки, це дозволило б врятувати мільйони людей від смерті і хвороб, а десятки мільйонів дітей отримали б освіту.

По-друге, пустослів'я лідерів G8 ставить світ на грань катастрофи. У 2009 році лідери "вісімки" обіцяли виділити на боротьбу з голодом 22 мільярди доларів, але цього не зробили. На боротьбу із зміною клімату вони клялися дати 30 мільярдів доларів, але не дали. У моїй країні, США, я бачу найбільший розрив між обіцянками і дійсністю.

Проведення зустрічі у верхах 2010 року коштувало Канаді ледь чи не півцарства, проте форум не приніс жодних результатів. Приблизна вартість прийому лідерів G8, а потім - лідерів G20 перевищила 1 мільярд доларів. Це та ж сума, яку учасники планувати надавати бідним країнам на охорону здоров'я дітей.

Витрачати 1 мільярд доларів на триденну зустріч абсурдно й обурливо у будь-якому випадку, адже є набагато дешевші способи проведення таких форумів. Однак викинути так багато грошей і нічого не досягнути - це просто катастрофа.

Ці сумні події наштовхують на три висновки.

По-перше, "велику вісімку" пора розпускати. Ситуацію має взяти під контроль "велика двадцятка", у яку входять не тільки багаті держави, а й країни, що розвиваються.

По-друге, будь-які майбутні обіцянки G20 мають супроводжуватися чіткими і прозорими зобов'язаннями кожної країни і всієї групи. Світові потрібна справжня відповідальність, а не порожні слова про неї.

По-третє, лідери мають визнати: обіцянки щодо боротьби з голодом, хворобами і зміною клімату є питаннями життя і смерті, які вимагають професійного підходу.

У 2010 році "велика двадцятка" знову зустрінеться у Південній Кореї - успішній країні, де ще 50 років тому панували бідність і голод. Південна Корея розуміє важливість планів глобального розвитку та потреби найбідніших країн світу. Тож надія, що ця країна досягне більшого успіху, ніж Канада, залишається.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської - Тетяна Грибова