Українська правда

Вчіться економити, а не базікати

Результат: питома вага витрат на опалення у собівартості продукції знизилася з 22,5% до 3%. Прямі витрати на опалення цехів скоротилися у вісім-десять разів. Завод забув про проблему опалення.

У третьому кварталі 1993 року Росія різко підвищила вартість газу до світового рівня і тим самим поставила на коліна українську економіку. Вже у 1994 році промисловість знизила обсяги виробництва на 28%, машинобудування - на 37%.

Недержавний машинобудівний завод, на якому автор тоді працював заступником директора з економіки, теж опинився на межі зупинки. Перед нами стояла дилема: продовжувати опалювати цехи з десятиметровою стелею чи припинити платити високу зарплату - набагато вищу, ніж на аналогічних підприємствах Києва.

Протягом двох місяців головний інженер та енергетик не змогли знайти вихід, тому восени 1994 року керівництво заводу вирішило виготовити 28 грубок "буржуйок". Металу у нас було достатньо, а робітники виконали цю роботу безкоштовно. На пилорамі в рахунок взаємних зобов'язань домовилися про відходи деревини.

Це було тимчасове рішення, яке не вирішувало проблеми опалення. Тієї зими захворіло 38% робітників, такого ніколи не було. Тож автору, інженеру за першою освітою, який здійснював зв'язок з науковими інститутами, доручили знайти вихід.

Партнери з інституту теплофізики показали рекламу малого підприємства, яке обіцяло чудеса економії. Так автор опинився у Львові, в підвалі будинку, де розташовувалося це МП. Його пропозиція здавалася авантюрою, тож автор "пірнув" у вивчення газу. Зрозуміло, що і весь ризик покладався на нього особисто.

За домовленістю з МП на заводі провели експеримент, який підтвердив: це не авантюра, а метод трансформації енергії газу в теплову енергію інфрачервоного випромінювання. Сьогодні подібне вже не новина, а в 1994 році київські заводи за це не бралися - їм була відома сумна статистика загибелі людей від вибухів газу.

Так несподівано для себе автор став будівельником газопроводу та системи опалення за допомогою газових інфрачервоних нагрівачів канадської компанії "Шванк". Від самого початку з'ясувалося, що жодна інстанція не бажає видавати дозвіл, оскільки такий вид опалення не був передбачений нормативними актами.

Після наданих відомими світовими компаніями гарантій безпеки цієї системи, хабарів і погроз розправитися з дозвільними органами за допомогою Верховної ради - автор був консультантом парламенту - дозволи були отримані.

Виготовлення проекту, будівництво, налагодження газопроводу і самої системи велося у вечірню та нічну зміни без зупинки виробництва. Оскільки виконроби монтажної організації відмовлялися працювати вночі, автор став ще й виконробом.

Результат: питома вага витрат на опалення у собівартості продукції знизилася з 22,5% до 3%. Прямі витрати на опалення цехів скоротилися у вісім-десять разів. Завод забув про проблему опалення.

До речі, газовий термінал може бути побудований за 2,5 роки, а виготовлення проекту та узгодження усіх питань займуть півроку. Якщо захотіти це зробити. Інвестиції у 600 мільйонів гривень уже запропоновані.

Так що вчіться економити газ, а не просто базікати в інтернеті.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
енергозбереження газ інвестиції