Неефективна енергоефективність

Незважаючи на численні декларації про підтримку державою програм енергоефективності виробничих підприємств, більшість прийнятих законодавчих актів винятково декларативні і не дають очікуваного результату.

Перехід до ринкових цін на енергоресурси і велика енергоємність виробництва, характерна для української промисловості, переводять питання енергоефективності у ранг основного стратегічного пріоритету як для українського бізнесу, так і для енергетичної безпеки держави в цілому.

У світі питанням енергоефективності приділяється величезна увага.

У той же час, незважаючи на світовий характер проблеми, невтішні підсумки Копенгагенської конференції свідчать, що питання скорочення викидів СО2 повинні вирішуватися окремими державами, у тому числі і за допомогою законодавства, що забезпечує режим сприяння бізнесу, впроваджує та розробляє енергоефективні технології.

В Україні прийнято чимало програм у сфері енергозбереження і захисту природи. Однак безсистемний підхід призвів до того, що вони є переважно декларативними. До того ж, відсутні чіткі юридичні та економічні механізми стимулювання та реалізації проектів. У результаті, вони залишаються малоефективними.

Базовий для цієї галузі законодавства закон про енергозбереження наповнений статтями, що відсилають до підзаконних нормативних актів, більшість з яких просто не прийняті. У підсумку, найважливіші для бізнесу норми про податкові пільги і пріоритетне кредитування, згадані у цьому документі, не працюють.

Проект закону про енергоефективність від 23 липня 2009 року, який повинен замінити чинний закон про енергозбереження і ввести базову систему стандартів використання енергоресурсів, все ще знаходиться "на ознайомленні" у депутатів.

Таким чином, зміни до законодавства, передбачені Енергетичною стратегією України на період до 2030 року, яку уряд затвердив у 2006 році, досі не прийняті.

Діючий механізм правового регулювання у сфері енергоефективності має включати наступні принципи.

1. Стимулювання впровадження енергоефективних проектів та технологій.

2. Забезпечення стабільних джерел фінансування енергоефективного розвитку.

3. Закріплення адекватної та ефективної юридичної відповідальності за недотримання законодавства у сфері енергозбереження.

Аналіз діючих нормативних актів свідчить, що раніше прийняті законодавчі заходи не сприяють реалізації жодного із зазначених напрямків.

Так, закон про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо стимулювання заходів з енергозбереження передбачає пільги із сплати мита, ПДВ і податку на прибуток для підприємств, які впроваджують енергоефективні проекти і технології.

Однак норми цього закону відсилають до інших документів. Один з них - урядова постанова від 14 травня 2008 року про ввезення на митну територію України енергозберігаючих матеріалів, обладнання, устаткування та комплектуючих.

Інший документ - наказ Нацагентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів від 1 квітня 2008 року про порядок включення до Державного реєстру підприємств, що впроваджують енергоефективні проекти.

Встановлені цими документами вимоги настільки жорсткі, що ставлять під сумнів саму можливість доступу до пільг, віддаючи багато чого на відкуп чиновників.

Наприклад, для включення до реєстру компанія повинна подати клопотання міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади відповідної галузі з підтвердженням джерел покриття втрат доходів державного бюджету.

Інший документ - закон про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості - передбачив звільнення від мита та ПДВ до 1 січня 2011 року операцій з ввезення устаткування для впровадження енергозберігаючих технологій.

Ситуація з цією пільгою ще безнадійніша, оскільки даний закон рішенням Конституційного Суду від 14 липня 2009 року визнаний неконституційним.

У такому ж стані перебуває і законодавство щодо фінансування проектів. Так, закон про стимулювання заходів з енергозбереження передбачає створення відповідного Державного фонду. Однак порядок і розміри відрахувань, а також механізм розподілу коштів цього фонду Кабмін так і не визначив.

Далеко не ідеальне і законодавство стосовно питань юридичної відповідальності.

Згаданий закон ввів енергетичний збір за перевитрату паливно-енергетичних ресурсів понад встановлені показники. За сумною традицією, і цей інструмент не працює через відсутність механізму утримання збору та використання цих коштів.

Цим же законом були збільшені розміри штрафів у сфері енергоефективності. Так, згідно з кодексом про адміністративні правопорушення, максимальний штраф за невиконання вимог Держінспекції з енергозбереження збільшено з 15 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Штрафи застосовуються, однак їх розміри не можна вважати істотними, особливо з огляду на те, що порушниками, як правило, є великі промислові компанії.

У результаті, в Україні відсутнє належне законодавче забезпечення сприятливого інвестиційного клімату для реалізації енергоефективних програм. У той же час, багато іноземних інвесторів готові нарощувати інвестиції у такі проекти.

Зацікавлені компанії сподіваються, що у нових політичних реаліях законодавча і виконавча влада нарешті приділять увагу реформуванню законодавства у галузі енергоефективності, що дасть поштовх впровадженню прогресивних технологій.