Ринок, але пізніше

Аналіз відповідей екс-кандидата в президенти Юрія Костенка, зроблений "Економічною правдою" напередодні першого туру виборів, має право на життя, однак деякі тези залишаються дискусійними.

Експерти запитують: "Що сталося з вітчизняними правоцентристськими партіями, які завжди чітко декларували принаймні дві тези: демократія і ринкова економіка, а отже, і приватна власність на землю?".

Офіційна позиція Української народної партії повністю відповідає Конституції України.

"Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону", - говорить 14 стаття Основного закону.

Отже, ніхто не може ставити під сумнів право власності на землю, тобто право громадян та юридичних осіб володіти, розпоряджатися та користуватися нею. Однак для цього необхідно щонайменше забезпечити гарантії прав власності.

Сьогодні ж єдиний реєстр прав власності на землю відсутній, дані про власників земельних ділянок розміщені у різних районних та обласних установах Держкомзему. Значна частина даних зберігається на паперових носіях, подекуди у непристосованих приміщеннях і фактично без охорони.

Про який вільний обіг земельних ділянок можна говорити, якщо в Україні неодноразово знищувалися відомості про їхніх власників?

До введення землі в економічний обіг необхідно створити відкритий публічний реєстр прав на землю та інші об'єкти нерухомості, а також налагодити жорсткий контроль, який би унеможливлював незаконне втручання у базу даних.

Для цього слід прийняти закон про земельний кадастр. Протягом багатьох років Україна залишається єдиною державою на пострадянському просторі, де такий закон не прийнято. Внаслідок цього забезпечити контроль за використанням землі, охорону довкілля, недопущення погіршення родючості ґрунтів взагалі неможливо.

Інша складова проблеми стосується самої аграрної політики держави. Протягом усіх років незалежності вона вирізнялася відвертим популізмом, економічною безпомічністю та непрофесіоналізмом, лобіюванням інтересів великих аграрних компаній та нехтуванням інтересів малих та середніх сільгоспвиробників.

За таких умов навіть створення єдиного загальнодержавного реєстру прав власності на землю і надання селянам права вільно купувати та продавати ділянки, використовуючи їх як заставу, не стане порятунком для українського АПК.

Що буде, якщо фермер, взявши кредит під заставу землі та виростивши на ній пшеницю, потім не зможе отримати прибуток через урядову заборону вивозити збіжжя за кордон? Зрозуміло, що в такому разі внутрішні ціни на врожай впадуть, фермер отримає збитки і не зможе розрахуватися за кредитними зобов'язаннями.

Інший приклад: фермер бере позику під заставу землі для вирощування худоби, а уряд відкриває кордони для ввезення м'ясопродуктів. До того ж, через тотальну корупцію на митниці додатково ввозяться сотні тисяч тонн контрабандного м'яса.

Фермер знову опиниться із своїми збитками наодинці з кредитором, який на законних підставах відбирає у нього заставлені поля.

Варто також пам'ятати, хто в Україні має можливість користуватися дотаціями та кредитами. Це не малі господарства, а великі аграрні компанії. Саме вони завдяки своїм розмірам та корупційній наближеності до уряду отримують все необхідне.

Очевидно, що при такій державній аграрній політиці вільний обіг землі лише прискорить створення латифундій, власники яких сидітимуть у дорогих офісах за кордоном, а селяни, у кращому випадку, матимуть по декілька соток городу.

Безперечно, Українська народна партія, яка дбає про інтереси селян, зробить все, щоб не допустити такого розвитку подій.

Отже, введення у вільний обіг земельних ділянок - крок необхідний, але передувати йому має створення відкритого загальнодержавного реєстру прав власності на землю та впровадження стабільних, незалежних від дій уряду, механізмів, що забезпечать рівний доступ селян до субсидій та допомоги на страхування ризиків.