Чому не йдуть реформи в Україні

Кому війна, а кому і мати рідна; кому криза, а кому риза.

З народного фольклору

Є зло, котре я бачив під сонцем, це - неначе гріховність (помилка), що виходить від володаря. Невігластво постає на значній висоті, а багаті сидять низько.

Бачив я рабів на конях, а князів піших, що ходили, як раби - пішки.

Ек. 10, 5-7

Український капітал та його політикум вважають за краще говорити про світову економічну кризу абстрактно, не до кінця, і не всю правду.

Одна з головних вад нашої політичної системи - небажання йти шляхом економічних розрахунків і моделей, а лише шляхом політичної змови ("договариваться").

Сьогодні криза дає політикам і олігархам можливість списати у кризовій метушні всі свої гріхи і прорахунки в українській економіці, перекласти їх на світові тенденції, та ще й нажитися на них, маніпулюючи цінами, курсами валют, пониженням заробітних плат, масовим звільненням та залякуванням трудящих.

Тобто, кому криза - війна, а кому - мати рідна.

Вирок: номенклатурний рак. Всі ці маніпуляції стали можливими завдяки тому, що український народ фактично відсторонений від державних справ та впливу на управління країною. Як і раніше, за часів СРСР, всіма ділами в країні заправляють чиновники, призначені зверху, тобто - номенклатура (Ек. 10,5-7).

Унаслідок такого номенклатурного підходу (устрою), український ринок відрізняється непрозорістю, низьким рівнем організації, відсутністю систем контролю і зняття інформації, вкрай низьким ступенем регулювання.

Система політичного "кришування" бізнесу звела нанівець зародки здорової конкуренції і породила монопольне (або - олігопольне) ціноутворення на внутрішніх ринках.

Дослідження авторів показали, що на українському ринку не працюють природні ринкові регулятори (invisible hand), і головне: постійно порушується закон вартості у цінах на товари та послуги. Постійно фальсифікується та деформується інформаційне поле, фінансова звітність та правові відносини.

Мовчання вищих посадовців є одним із видів "кришування" та власної прихованої корупції. Є посади, де можна таким чином "намовчати" декілька мільярдів...

Інститут президентства гарантує лише одне: доведення до кінця (без збройних конфліктів) тіньової приватизації з конвертацією влади у власність. Це не погано, та тіньова приватизація підточила корупцією судову та правозахисну систему в країні.

Але відомо: все, що не будується на "камені" (Істині), падає від найменшого поштовху вітру і повені, тобто, під час кризових явищ і катаклізмів (Мф. 7,24-27).

Ми маємо поспівчувати і президенту, і уряду України, адже керувати економікою, яка майже на 70% занурена в тінь, архиважко, майже неможливо.

Не дивно і те, що відбувається з гривнею на валютному ринку. Не важко здогадатися, куди йдуть і золотовалютні резерви НБУ, і позики МВФ, і левова частка бюджету України, його стабілізаційного фонду, і кошти помочі Закарпаттю та ін. витрати. Вони загадково і безслідно зникають у "чорному проваллі" тіньової економіки.

Подвійні стандарти - основа неврівноваженості (Пс. 81(82), 5). Якщо дивитися глибше, то політична, економічна і фінансова кризи в Україні перманентно тривають уже 90 років, з часів СРСР, де необмежена влада над людиною досягалася шляхом її відсторонення від власності на засоби виробництва, землю, надра, всі джерела енергії ("хліб") та правдивої інформації.

Ще з тих часів суспільство було поділене системою подвійних стандартів на дві частини: прозору і тіньову, своїх та чужих, владу та трудяще населення, тих, хто має владу, і тих, хто її обслуговує, годуючи владну піраміду (Ек. 10,5-7).

Руйнація виробничих сил в українському суспільстві. Історія розвитку виробництва та суспільних економічних формацій стверджує, що людина, її мотивована праця та інтелект складають основу виробничих сил у суспільстві. Це так, бо без людини найсучасніша техніка перетворюється в звичайний металобрухт.

Впливаючи на працю людини через голодний шлунок, чиновники і олігархи провокували і будуть провокувати голод та нестачу енергії в країні, будь то паливо чи продовольство.

Ці важелі добрі тільки для утримання влади, бо народ слабіє, а влада посилюється за рахунок хліба, який вона контролює. Розвиток виробничих сил при цьому занепадає. Якщо плоть скоряється голоду, то дух (внутрішня духовна людина) - ні.

Під прикриттям світової кризи, українська влада і олігархічний капітал своїми "антикризовими" діями фактично (як і за часів більшовицького панування) розгортають в Україні новий виток експропріації активів населення.

Є очевидним, що стабілізація банківської системи та експортних секторів економіки через урядові фінансові ін'єкції є не більш ніж перекачування грошей із прозорого сектору економіки у тіньовий.

Гроші на реконструкцію знову будуть брати в народу, хоча не секрет, що ці галузі були надприбутковими останні 10 років і мають великі заощадження за кордоном. Але капітал виступає проти соціально орієнтованого бюджету, соціальних виплат, і бореться за зниження заробітних плат своїм робітникам, ходить з простягнутою рукою.

Наступ великого капіталу на труд (працівників) через скорочення робочих місць і заробітних плат, невиправдане вливання бюджетних коштів в олігархічні активи, маніпуляції з коштами стабілізаційного державного фонду, сумнівні держані позики за кордоном уже сьогодні закладають великий податковий тягар на плечі українців.

Невизначеність соціальних пріоритетів неминуче приведе Україну до втрати інтелектуального, гендерного і культурного потенціалу. Що в умовах сучасної ринкової конкуренції, де на першому місці знаходиться інтелектуальна праця, призведе до пониження її технологічного переділу.

В чому ж таки полягає головне протиріччя, і чому не йдуть реформи в Україні?

Протиріччя перше. Номенклатурна модель управління завела країну в глухий кут.

З одного боку, в умовах беззаконня і тіньової номенклатурної революції тільки сильна влада президента, з правами генсека ЦК, дає можливість гарантувати в Україні громадський мир, відсутність війни або Югославського варіанту.

Але з іншого боку, президент з правами генсека, який сам укладає номенклатурну піраміду, неминуче стає ворогом демократії, оскільки демократія формується знизу до гори, на противагу номенклатурній моделі влади.

Протиріччя друге. В сучасних умовах демократичні реформи може впроваджувати тільки орган, що має повну владу і довіру народу. Не того, не іншого в Україні поки що не спостерігаємо.

Президент, який очолює номенклатурну піраміду, хоче він того, чи не хоче, приречений вести непримиренну війну з будь-якими іншими центрами влади, чи то регіональними угрупуваннями, чи то іншими гілками влади у державі. Будь-то КМ, ВР або місцеві муніципалітети.

Тому що номенклатурна модель може мати лише один центр влади, одного "верховного жерця". З цим навіть змирялися фараони Єгипту. Знає це і президент України, і ревно зберігає своє право єдиного господаря в домі.

За Конституцією, президент не має права прямого втручання в економіку держави, бо ці функції знаходяться у повноваженнях прем'єра. Тому ці два центри влади стали ворогуючими. Оскільки реформи повинні здійснюватися у політичній і економічній площині, то ці два центри необхідно об'єднати.

Посада прем'єра не підлягає скасуванню, тому для ефективних реформ треба негайно скасувати інститут президентства або привести його до представницької форми на кшталт королівської влади у Швеції, Іспанії або Великобританії.

Реформувати країну повинна виконавча влада, яка створюється за професійною ознакою, тобто КМУ, де зосереджено реальний виконавчий і економічний потенціал, що спирається на підтримку Верховної Ради (найбільшого представницького органу). Інша справа, що ВР при партійній системі виборів не відповідає цьому принципу.

Що конкретно Україна може зробити задля зміни свого соціально-економічного устрою?

Під час чергових президентських виборів є нагальна потреба знову вийти на Майдан і підняти питання про відсторонення старої, прокомуністичної (за принципами, а не за віком) номенклатури від влади через люстрацію.

Термін позбавлення права на обрання має бути не менше 10 років. Іншого шляху в держави не має. Бо реформи гальмуються на всіх рівнях. Діє номенклатурний рак.

Провести конституційну реформу влади в державі. Зокрема, обмежити повноваження президента до повноважень не більших, ніж у королеви Великобританії, або короля Швеції.

Уряд повинен формуватися за професійним принципом, а не партійним. Посада прем'єра повинна підлягати всенародному обранню. І вже прем'єрові треба самому формувати КМ, беручи відповідальність особисто на себе і своє добре ім'я.

Україні потрібні негайні зміни у виборчу систему. Треба зробити її мажоритарною, відкритою і ступінчастою (як це є у Німеччині), щоб у Раду потрапляли люди, які мають стаж (не менш 10 років) і зарекомендували себе позитивно на суспільній роботі, мають вищу освіту і бездоганну репутацію.

Україна потребує рішучих заходів проти спотворення інформаційного поля держави у сфері управляння економікою і політичному житті. Необхідне посилення кримінальної відповідальності за усіляку фальсифікацію по таких фронтах:

• - фальсифікація результатів виборів;
• - спотворення і підтасовка статистичних даних Держкомстату, економічних даних щодо макропоказників, рівня реальної купівельної спроможності груп населення і ін., що несе відповідальну інформацію про стан суспільства;
• - деформація інформаційного поля з корисливою метою (PR, наклеп у ЗМІ тощо).

Всі ці фальсифікації треба кваліфікувати як наклеп і лжесвідчення (один із тяжких біблейських гріхів).

Суттєво обмеження у своїх правах потребує і олігархічний капітал, який останніми роками активно обходив податкові вимоги через трансфертне ціноутворення і активну офшорну мінімізацію доходів. Це можна зробити через впровадження жорсткої регуляторної політики у сфері ціноутворення, товарообігу і соціальних обов'язків.

Висновки (тези). Глибину і тривалість української кризи ще ніхто не виміряв. Але тягнеться вона вже 90 років, тобто, є хронічною хворобою.

Необхідні політичні засоби і механізми: ефективна і порядна влада. Одна з головних вад нашого політикуму: небажання йти шляхом економічних розрахунків і моделей, а лише шляхом політичної змови.

Тільки соціалізована економіка може опинитися на плаву. За рахунок того, що мобілізується всі сили і засоби суспільства. Тобто, можна підключити усі соціальні важелі внутрішні резерви нації.

Сьогодні треба аналізувати не тільки світову фінансову кризу, але і наслідки тіньового номенклатурного перевороту в країні, трансформації тіньового номенклатурного соціалізму СРСР в тіньову економіку України. Ото і виявляється, що коренем усіх лих є не лише сріблолюбство, але й номенклатурна модель керівництва.

Фатальною помилкою українського народу було потурання тіньовій приватизації, номенклатурі, що дозволила конвертувати владу політичну на владу економічну і владу грошей.

Але - є складність, відсторонити номенклатуру (люстрація) сьогодні вже практично неможливо, оскільки метастазами раку влади уражена вся країна.

Навіть відокремити владу від бізнесу (як це задекларовано президентом і в Біблії: Мф. 6,24) виявилося принципово неможливим, оскільки номенклатурна модель вже трансформувалася в енергетичні (кланові) піраміди, в яких гроші (мамона) є енергетичним еквівалентом влади.