Чи бореться хтось в Україні з корупцією?

Приводом для цієї публікації стали дані Держкомстату України про результати боротьби з корупцією за минулий рік.   Як зазначено в інформаційній довідці комітету, за 9 місяців 2007 року в усій Україні до судів надійшли 5274 протоколи про корупційні діяння, за які притягують до адміністративної відповідальності (тобто все, крім хабарництва).

Зауважимо, що цей результат - заслуга цілої армії професійних "борців": органів прокуратури, військової прокуратури, структур МВС, СБУ і податкової міліції.  Ще більше вражає підсумок боротьби з корупцією, яка підпадає під карну відповідальність (хабарництво тощо).

Тож за посадові злочини, котрі виникають із корупційних дій (так юридичною мовою називається всім відоме явище), 2007 року було порушено аж 13  кримінальних справ! Мало це чи багато для України, в якій корупція сьогодні набула масштабів справжньої національної катастрофи, а кількість чиновників тільки на початок 2007 року становила майже 266 тис. осіб?

Якщо вірити статистиці, то виходить, що цю "національну катастрофу" спричинили приблизно 2% усіх вітчизняних чиновників. Як видно, цифра у п'ять із невеликим гаком тисяч відправлених до суду протоколів - більш ніж сміховинна. То, може, українська влада - правоохоронна і судова системи - хоча б ефективно опрацьовують виявлені корупційні порушення?

Якщо, знову ж, вірити правоохоронним органам, то з цим справи ще гірші. За результатами судового розгляду всіх зареєстрованих 2007 року протоколів, з роботи звільнили... одну особу. Органи СБУ.  Чому так? Можливо, держава навмисно утримує та годує невеличку армію корупціонерів, аби і влада, і опозиція мали змогу з ранку до ночі боротися з корупцією, регулярно отримуючи на це великі бюджетні кошти та чималенькі гранти від іноземних держав?

До того ж, Державний бюджет одержує певний зиск у вигляді штрафів, на які час від часу доводиться розщедрюватися "маленьким" чиновникам, що не змогли уникнути розголосу своєї провини. Так, здебільшого розмір "стандартного" штрафу для корупціонера в Україні коливається в межах від 255 грн до 425 грн, тобто середня сума - близько 340 грн.

Коли її помножити на кількість протоколів, за якими рішенням суду було накладено штраф, відповідно до даних Держкомстату, вийде, що за 9 місяців 2007 року державна скарбниця збагатилася на 1 млн 310 тис. грн.

Отже, боротьба з корупцією - справа вигідна. І для політиків, і для чиновників, і для суддів - для всіх, окрім громадян, котрі ледь не щодня мають справу з нечистими на руку посадовцями. Тому не дивно, що результат, якого домоглися за рік спільними зусиллями УБОП, СБУ, Прокуратура та Податкова у боротьбі з корупцією, є фактично нульовим.

Адже статистика свідчить: більшість хабарників не несуть жодної відповідальності за свої дії. Корупціонери або залишаються поза полем зору державних органів, або відбуваються штрафами, розмір яких просто смішний, якщо порівнювати з вартістю послуг чиновників.

Тож, судячи з того, що більшість корупціонерів не тільки не звільняють, а навіть не переводять на нижчі посади, за рівнем доходів вони цілком можуть собі дозволити такі витрати, як штраф.

Далі. Превеликий подив викликає структура списку осіб, притягнутих минулого року до адміністративної відповідальності (штраф, звільнення тощо). Скажімо, в органах судової влади, яка є чи не найкорумпованішою в Україні сферою, за весь рік викрито лише 6 (!) осіб.

Якщо завважити, що недовіру українським судам висловлюють, за результатами соцопитувань, приблизно 85% громадян, то треба визнати: ця гілка влади залишається справжньою "священною коровою" корупції.Чи можна притягнути до відповідальності хабарника або відстояти свої громадянські права у суперечці з корупціонером, коли "замовні" рішення в судах штампуються тисячами - безкарно?

Варто згадати і про недоторканність народних депутатів, яких, відповідно до законодавства, не можна притягнути ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності.  Завдяки цьому народні обранці щороку ухвалюють документи, що прямо узаконюють корупцію.

Один із найяскравіших прикладів - закон про держзакупівлі, котрий і до сьогодні створює чимало проблем як самій державі, так і всім, хто хоче щось продати державним структурам.

І, нарешті, остання цікава статистична цифра, яка може викликати лише посмішку. Як повідомляє Держкомстат, за 9 місяців 2007 року збитки, заподіяні державі корупційними діяннями, що підпадають під адміністративну відповідальність, сягнули аж 1 млн 300 тис. 178 грн. Тобто якщо розділити цю суму на кількість складених протоколів (5 тис. 274 шт.), то вийде, що кожне "корупційне діяння" спричинило шкоди лише на 246 грн. І навіть із цих грошей відшкодовано загалом менше половини - 591 тис. 526 грн.

То про яку боротьбу з корупцією може йтися в країні, де правоохоронці просто не бачать такого явища, а поняття про невідворотність покарання геть відсутнє? Приходячи в будь-яке міністерство чи іншу установу по яку-небудь послугу, людина часто-густо потрапляє до чиновника, що заздалегідь є непокаранним корупціонером і тому вже схильний до того, аби "продавати" свої послуги.

Доки в країні за корупцію будуть звільняти по одному чиновнику на рік, не може навіть ітися про жодну боротьбу з нею. Скільки грошей на це не витрачала б держава (до речі, тільки на фінансування СБУ в Держбюджеті на 2008 рік передбачено понад 2 млрд грн) чи закордонні благодійники - міжнародні організації та іноземні уряди, які щороку надають сотні мільйонів доларів саме на боротьбу з корупцією в Україні.