Сергій Крючков: Щоб добитися успіху, треба бути в Брюсселі, а не в Києві чи у Варшаві

Одним із пріоритетів України у зовнішньополітичній діяльності є вступ України до Світової організації торгівлі, в яку зараз входять понад 140 країн світу, та створення Зони вільної торгівлі з ЄС. Хоча переговорний процес, що тривав понад 10 років, виходить на фінішну пряму, попереду чимало роботи з узгодження законодавства, впровадження подальших реформ і "відвоювання" прав українського бізнесу за кордоном. Про те, що чекає на український бізнес у Європі, ЕП розповів керівник торгово-економічної місії у складі представництва України при ЄС Сергій Крючков.

- Переговори щодо вступу до СОТ виходять на фінішну пряму. Чи не погіршиться стан українських підприємств, коли ми увійдемо до цієї організації? Як український бізнес зможе відстояти свої інтереси?

Зараз ніхто не заважає українським підприємствам відстоювати свої інтереси. Ми тут працюємо для того, щоб відстоювати інтереси і права українського бізнесу, щоб допомагати нашим підприємцям. Деякі великі бізнес-структури мають тут свої представництва.
Нині велика перспектива у малого і середнього бізнесу. Вже більше року ми боремося, щоб вийти на співробітництво між Української асоціацією малого і середнього бізнесу і аналогічною європейською асоціацією. Причому створюється кумедна ситуація: європейських колег ми переконали, що потрібна співпраця, раніше, ніж українських. На жаль, в Української асоціації малого та середнього бізнесу немає бачення перспектив. Вони вважають, що їм достатньо бути присутніми на українському ринку, та коли зрозуміють, ринок уже буде зайнятим. Треба вже зараз йти і самому пропонувати, а не чекати. Я думаю, що більшу роль у лобіюванні інтересів українських підприємств повинно відігравати Міністерство промислової політики. Вони вживають якихось заходів, але цього недостатньо, результати їхньої роботи тут не відчутні.

Ми допомогли встановити контакти між європейською асоціацією, яка лобіює європейський металургійний комплекс, і українською асоціацією металургів, між українським союзом хіміків і європейськими виробниками мінеральних добрив. Раніше ці асоціації навіть не хотіли спілкуватися між собою, вони були ворогами через антидемпінгові розслідування одне проти одного. Нам доводилося пояснювати, що ціна на газ для українських хімічних підприємств формується не в Кабінеті Міністрів, а підприємства сплачують комерційну ціну вже зараз. Добре, що тепер європейські виробники мінеральних добрив це починають розуміти.
Коли бізнес спілкується з бізнесом за сприяння дипломатії, це має вдвічі більший ефект, ніж коли переговори ведуть самі дипломати. Ми можемо започаткувати контакти, підтримувати їх, але основним гравцем має бути український бізнес. Як не дивно, наших підприємців не так легко переконати, що у Брюсселі вирішуються майже всі торговельні питання з усіх основних напрямків співробітництва з 27 країнами-членами ЄС.

- У випадку з асоціацією малого і середнього бізнесу - видається, що ви тягнете до водопою коня, який не хоче пити воду. Які причини такої ситуації?

Я думаю, це проблема зростання і проблема кадрів. Ми бачимо, де люди розуміють цю ситуацію, що якщо ми не вживатимемо заходів, то просто програємо. Наприклад, Міністерство аграрної політики усвідомлює, що треба вживати невідкладних заходів уже сьогодні, щоб завтра для наших фермерів був доступ на цей ринок, і вони це роблять. Зараз діє меморандум про співробітництво в агропромисловому комплексі між Генеральним директоратом ЄС із сільського господарства та МінАПК. З одного боку, його можна сприймати як поглиблений формат спілкування, а з іншого - використовувати як дієвий інструмент.

Я вважаю, що підприємства України повинні поширити своє представництво у Брюсселі. Це мають бути фахівці з різних галузей: і трубники, і металурги, і хіміки, фахівці з фітосанітарії тощо. Фактично, вступу до ЄС десяти країн Центральної, Східної Європи та Балтії у 2004 році значною мірою сприяло збільшення присутності їхнього бізнесу.

Зараз іде чимало матеріалів, які треба перекладати і передавати нашому бізнесу. Все, що робиться посадовцями, потрібне нашому бізнесу, ЗТВ створюється для бізнесу. Брюссель – це не тільки пиво, квартал червоних ліхтарів і хлопчик, що пісяє. Це нерв ЄС у торгівлі, це гігантське бюрократичне колесо, у якому вирішують бізнесові справи.

Усі країни ЄС мають тут свої представництва. У всіх галузей промисловості тут своє лобі. Кожна німецька земля має тут власне. І Україна теж повинна бути представленою. Що більше українських компаній будуть тут представлені, то краще, бо сприятиме швидшому входженню України до спільного ринку ЄС.

- Але в Україні лобіювання інтересів промислових груп не є цілком легальним… Як щодо лобіювання інтересів українських промисловців у ЄС?

Лобі чомусь у нас сприймається у негативному сенсі. У Брюсселі воно не має жодного негативного сенсу. Тут працюють сотні компаній, лобіюючи чиїсь інтереси. Це працює на державу. Росія, яка, в принципі, не намагається бути членом ЄС, має дві-три структури, які лобіюють бізнес-інтереси російських компаній. Ми прийдемо до цього. Час змусить.

Скажіть, навіщо країнам-членам ЄС мати своє лобі? Вони вже й так мають право голосувати при прийнятті якихось рішень. Але їхнє лобі тут присутнє. Візьміть будь-яку галузь - і побачите, що тут багато що треба зробити, навіть якщо йдеться про таку просту річ, як донести інформацію чи організувати зустріч. Щоб добитись успіху тут (на європейському ринку), треба бути тут, а не в Києві і не у Варшаві. Тут треба бути, відслідковувати інформацію, коли вона ще тільки обговорюється, а не коли вже приймають рішення, як це робиться в Україні. Ніхто не сприятиме українському бізнесу тільки через те, що у нас була "помаранчева" революція.

- Що заважає українським компаніям лобіювати свої інтереси на Заході: відсутність коштів, незнання, інертність?

Це не буде коштувати дуже дорого, особливо, якщо створять якийсь пул. Я думаю, що, може, не всі зацікавлені, не всі розуміють важливість цієї справи. Ми на всіх форумах кажемо: торгово-економічна місія - це структура, що покликана також відстоювати права українського бізнесу. Голос українського бізнесу має бути чутним у Брюсселі.

- Наскільки організоване лобі українських підприємств, наприклад металургійних?

Деякі українські металургійні компанії мають тут свої представництва, адвокатські контори. Але якби вони діяли консолідовано, то могли би добиватися кращих результатів. Був такий випадок, коли проти однієї з цих компаній проводили розслідування, спитали думку представників іншої компанії, а ті нівелювали всі аргументи співвітчизників. Результати розслідування не пішли на користь жодній із цих двох українських компаній, хоча могло би бути і навпаки, якби вони підтримали одна одну.

Зараз наша асоціація "Укрмет" співпрацює з європейською Eurofer, у яку входять металургійні компанії. Але чого варто було їх звести! Зате ми змогли добитися того, щоб із цього року збільшилась квота на сталь. Наступного року квота також зросте - на 2,5%, але зросте.

В принципі, щоб домогтися чогось, - тут одними листами і гаслами нічого не візьмеш. Це копітка щоденна боротьба. Голими руками у Брюсселі нічого не візьмеш. Знаєте, як тут кажуть: There are no free lunches in Brussels. Ніхто нічого просто так не дає. Треба пробивати чолом, іти, аргументувати свою позицію. Якщо вас уперше не почули, треба йти і вдесяте з новими аргументами. Я впевнений, що ми проб'ємося. Коли ми здобували статус країни з ринковою економікою, ми так і пробивалися: нас не пускають у двері - а ми намагаємось знайти шляхи з новою аргументацією. І ми добилися свого. Слід наполегливо стукати в усі двері. І тоді нам їх відчинять.

- Тоді у Фірташа хороші аргументи для лобіювання інтересів власних хімпідприємств… Зараз в ЄС впроваджується система реєстрації хімічних речовин REACH. Чи може це негативно вплинути на українську промисловість?

Упровадження цієї системи стосуватиметься не лише хімічних підприємств, але й металургійної промисловості і багатьох інших, загалом реєстрації підлягатимуть понад 30 тис. речовин. Якщо підприємства експортують чи планують експортувати у ЄС, вони повинні пройти цю реєстрацію. Вони мусять заявляти про себе і робити певні кроки. В принципі, треба зараз вживати заходів і з 1 липня 2008 року пройти стадію пререєстрації, яка дозволить підприємствам експортувати продукцію у ЄС. Якщо ви її не пройдете до 1 січня 2009 року – ви не зможете експортувати. Це все розписано рідною мовою і спрямовано в Україну. Зараз ЄС уже не на стадії опрацювання і закликів, а на стадії конкретної роботи з підвищення якості.

- Однією з вимог вступу до СОТ є зменшення державної підтримки різних галузей економіки. Деякі галузі народного господарства України виживають лише за рахунок державної підтримки. Чи не втратять вони європейського ринку?

Насправді такого критерію немає. Справа в тому, що Європейська комісія ніколи нам не забороняла наводити свою аргументацію і там, де це потрібно, просити й аргументовано вимагати необхідність якихось перехідних періодів. Наприклад, це стосується автомобілебудування. Ніхто не вимагатиме зробити те, що ми зробити не можемо, на другий день після вступу до СОТ. Комісія – великий бюрократичний апарат: ми тут сперечаємося, але вони завжди готові вислухати. Тому, в принципі, багато залежить від нас. Ми повинні бути готові аргументувати. Якби ми тут активно наступали – мало питань, в яких би зазнали поразки. Не достатньо наскоком приїхати великою делегацією, поговорити і поїхати. Нічого автоматично не зробиться.

Зараз Україна дуже активно заявила про себе в енергетиці. Тут на нас нині зважають, відбувається дуже корисний і ефективний діалог. Я впевнений, що ми в цьому секторі, в електроенергетиці займемо своє місце. Ми готові до якихось більш вагомих кроків, наприклад до збільшення поставок електроенергії на ринок ЄС.

- Мені здається, що Україна дещо здала свої позиції на ринку експорту, створивши консорціум для відновлення лінії електропередач із Молдовської ДРЕС на Ісакчу…

Тут тяжко сказати… Переговори – це рух в обох напрямках: десь ти поступився, десь маєш надолужити, зробити два кроки. Якщо це певний маневр – тоді можна зрозуміти, якщо відсутність позиції, то погано. Має бути продумана вся система стратегічного розвитку. Особливо напередодні переговорів зі створення зони вільної торгівлі з ЄС…
Я мрію про час, коли український бізнес буде більш представлений тут і також висловлюватиме свою думку з приводу того, що відбувається на європейському ринку. Наприклад, як було з корпорацією "Укрпідшипник", яка брала участь у конкурсі щодо купівлі австрійського банку Burgenland AG. Ми домоглися того, що Європейська комісія почала офіційне розслідування проти Австрії стосовно того, чи мала там місце державна підтримка. Зараз триває розслідування. Ми думаємо, що наприкінці цього року або на початку наступного Комісія опрацює свої висновки. У них час до вересня 2008 року, але ми наполягли на тому, щоби цю справу розслідували якнайшвидше, адже ми розглядаємо їхні документи у першу чергу.

Ми би хотіли, щоби консорціум зараз займав активнішу позицію з тим, щоб органи, які ведуть розслідування, дійшли висновку, який би влаштовував українську сторону. Консорціум офіційно подав скаргу у Єврокомісію. Ми справді не розуміємо, чому, скажімо, інвестиції з Австрії ми приймаємо обома руками: і уряд, і Міністерство економіки, і Міністерство закордонних справ роблять усе можливе для того, щоб європейським бізнесменам, в тому числі й австрійським, було добре. Тож маємо право очікувати на таке ставлення і в Австрії, але ми бачимо, що картина тут зовсім інша. Ми чекаємо, що скаже Європейська комісія, і вживаємо певних заходів. Я би волів, щоб українські компанії активніше відстоювали свої позиції.

- Що ще повинен робити український підприємець, аби зайняти достойне місце на європейському ринку?

Європейські інституції перебувають під жорстким тиском промисловості: металургії, хіміків… Український бізнес мав би так само активно заявити про себе і в Україні, і тут. Щоби було зрозуміло, куди йдемо, які сегменти ми б хотіли зайняти. Це дуже важливо: зрозуміти, яку продукцію кожна з галузей могла би поставляти і хотіла би поставляти. Україна може експортувати молоко та яйця, але їхня якість не відповідає європейським критеріям.
Конфедерація роботодавців, бізнесасоціація мають розуміти, у якому напрямку розвивається ринок. Тут великі можливості, але й дуже жорсткі вимоги і правила. Та хіба це зле? Високі вимоги до якості не слід сприймати як перепону. Це має бути стимулом для підприємств.

- Звісно, якщо мати на увазі довгострокову перспективу, але багато підприємств можуть опинитися за бортом, не витримавши конкуренції…

Для чутливих галузей передбачені перехідні періоди. Щодо СОТ вони вже передбачені, стосовно зони вільної торгівлі - вони теж не заперечують, що такі періоди мають бути, але цим шляхом треба просуватися. Якщо мається на увазі тваринництво, то треба визначитися, що саме ми можемо поставляти і що ми хочемо поставляти, щоб бити в одну точку. Аби не виходило так, що ми в Брюсселі добиваємося одного, а потім з'ясовується, що ми не можемо постачати продукцію, бо вона не відповідає стандартам, наприклад молочна продукція, зате можемо поставляти рибну продукцію. Зараз усе більше компаній заявляють, що їхня продукція відповідає необхідним вимогам ЄС. Співтовариство переросло ту стадію, коли йшла боротьба за кількість продуктів харчування. Тепер проблема в іншому - якість - якість продуктів харчування, дотримання суворих правил захисту навколишнього середовища при виробництві цієї продукції. Оце стає важливим. Це актуально і для України.

- Так, але якщо прем’єр-міністром стане Тимошенко, то не виключена певна зміна бачення ролі і місця України…

Мине час - подивимося. Надію вселяє те, що кожен із урядів чи претендентів минулих чи теперішніх, всі до цього курсу ставляться як до незворотного напрямку діяльності. За майже 4 роки роботи торговельно-економічної місії я бачу: урядовці усвідомлюють, що ринок ЄС – великий ринок, і тут треба заявляти про себе більш відчутно чи то на рівні країни, міністерств, чи то на рівні бізнесу. Ніхто не сказав, що ми повинні змінити курс і цей ринок нам не потрібен. І це важливо.