Інна Луніна, Василь Юрчишин для "ЕП":
Податок на реалізацію: "благі наміри"?

Дискусії стосовно перспектив реалізації намірів нового уряду переважно концентруються на можливостях упровадження широких соціальних програм, значних виплат знецінених заощаджень тощо. Проте існує сфера, нераціональне втручання у яку може призвести до значно більших ускладнень для стійкого економічного розвитку. Так, останнім часом активно доводять (що й знайшло відображення у Коаліційній угоді) необхідність принципового реформування податкової системи України, де основним елементом податкової системи повинен стати податок на реалізацію товарів (робіт, послуг) замість податку на додану вартість (що нібито має поліпшити вітчизняну податкову систему). Однак певні суперечності таких змін недооцінюються.

Нагадаємо, податок на реалізацію, податок на додану вартість і податок із продажів - різні форми того самого податку: податку з обороту. Фонд оплати праці і прибуток є складовими елементами кожного з них. Розходження між цими податками визначають два параметри техніки стягування податків:

• кількість ступенів, протягом яких стягується податок. За цією ознакою податок із обороту може бути одноступінчатим, багатоступінчатим або таким, котрий стягується на всіх стадіях виробництва і створення продукції. Податок із продажів – одноступінчатий, він стягується 1 раз на одній (останній) стадії звертання продукції, найчастіше в роздрібній торгівлі. Податок на реалізацію і податок на додану вартість стягуються на кожній стадії виробництва і створення продукції.
• об'єкт оподаткування, до якого застосовується податкова ставка. Ним може бути або брутто-, або нетто-оборот. Брутто-податок із обороту стягується з усієї вартості обороту, включаючи вартість сировини і матеріалів. Податок на реалізацію, так само як і податок із продажів, є брутто-податком із обороту. У випадку нетто-податку з обороту об'єктом оподатковування є лише прирощена на кожній стадії виробництва вартість. Податок на додану вартість – нетто-податок із обороту.

Таким чином, усі розходження між податком на реалізацію і податком на додану вартість визначаються тим, що перший є брутто-, а другий нетто-податком із обороту. Одноступінчатий брутто-податок із обороту використовують у США (податок із продажів, стягнутий у роздрібній торгівлі). При цьому існує можливість уникнути сплати податку при покупці товару в оптового продавця. З метою недопущення цього, зокрема у Швейцарії, податок стягується з оптових продавців. (Недолік такої форми – фактичне виключення послуг із системи непрямого оподаткування).

Існує низка неправдивих або неточних тлумачень переходу від однієї системи до іншої в різних країнах. Так, перехід європейських країн від податку на реалізацію (брутто-податку з обороту) до податку на додану вартість був пов'язаний саме з необхідністю усунення ряду серйозних недоліків податку на реалізацію.

При використанні податку на реалізацію (брутто-податок із обороту), коли кількість стадій виробництва і обертання більше однієї, виникає кумулятивний ефект, тобто ефект послідовного збільшення податкового навантаження. Фактична ставка оподаткування виявляється вище номінальної, тому що вона збільшується на кожній наступній стадії виробництва та обігу продукції. Тобто, фактичне податкове навантаження залежить від довжини шляху від виробника до споживача. Масштаб кумулятивного ефекту тим більший, чим вища додана вартість (заробітна плата, прибуток) підприємств, особливо тих, що перебувають на початкових стадіях виробництва. (Зазначимо, що в Україні найвищий рівень заробітної плати і прибутку саме на початкових ступенях усіх виробничих циклів – в енергетиці.)

При податку на реалізацію виникає стимул до вертикальної концентрації виробництва, оскільки фактичне податкове навантаження залежить не тільки від номінальної ставки податку на реалізацію, але і від кількості стадій виробництва та обігу продукції. При злитті (об'єднанні) технологічно зв'язаних підприємств сплата податку відпадає, а отже, з'являються шанси збільшити власний прибуток.

При податку на реалізацію практично неможливо визначити суму податку для експортованої продукції (з метою певного відшкодування частини податку), тому такий податок призводить до погіршення конкурентних позицій вітчизняної продукції на світовому ринку.

Оскільки податок на реалізацію спотворює відносні ціни і рівень оподатковування підприємств, за його введення пільгові умови здобувають підприємства, що перебувають на початкових стадіях переробки сировини, наприклад, електроенергетика, у гірших умовах виявляться більш матеріаломісткі галузі та виробництва (легка, деревообробна, харчова промисловість, переробні галузі АПК, машинобудування тощо), а у рамках однієї галузі – підприємства, що випускають продукцію з більш дорогих видів сировини і матеріалів

Єдиною перевагою податку на реалізацію є простота техніки оподаткування, що, втім, ніяк не може слугувати вагомим критерієм вибору.

ПДВ, як вказувалося, - нетто-податок із обороту, що стягується на кожній стадії виробництва і реалізації продукції і визначається створеною на підприємстві доданою вартістю - тобто визначається як різниця між обсягом загальної сплати (як у випадку податку з обороту) і вже сплаченим податком. Податкове навантаження на кінцевий продукт при заданій податковій ставці не залежить від кількості оборотів і стадій створення вартості. Вертикальна інтеграція, наприклад двоступенева, означає лише, що на першому ступені податок не платиться, але на другому оподатковується вартість, створена на обох ступенях. Сукупне ж податкове навантаження залишається незмінним і завжди співвідноситься зі ставкою оподаткування. При цьому ПДВ може визначатися двояким шляхом: або як сума доходів (зарплати, прибутку, відсотків на капітал), або як різниця між виторгом і вартістю сировини і матеріалів. Частіше використовують другий спосіб, який має важливе достоїнство (свого роду вбудований механізм самоконтролю), і гарантує сплату податку на попередніх стадіях виробництва (котрі не стосуються підприємства на поточній стадії).

Податок на додану вартість носить загальний характер, забезпечує регулярність надходження доходів у бюджет, нейтральний із погляду механізму ринкової конкуренції.

Таким чином, податкова система, у якій використовують податок на реалізацію, заохочує вертикальну концентрацію виробництва, перешкоджає поділові праці, оскільки створює вигідніші умови (з точки зору податкового навантаження) для великих підприємств у порівнянні з дрібними. У вигідному положенні виявляються підприємства з низькою часткою матеріальних витрат, у гіршому - більш капіталомісткі виробництва, а отже, всі галузі, що визначають технічний і технологічний прогрес. Перехід до такого оподатковування досить швидко призведе до руйнування податкової системи України: істотно зменшаться платежі в бюджет підприємств високорентабельних галузей із одночасним перерозподілом доходів на користь їхніх фактичних власників, суттєво погіршаться умови для підприємств переробних галузей, або ж для забезпечення нормальних умов їхньої діяльності потрібно буде вводити спеціальні механізми оподатковування, зокрема у частині зменшення кумулятивного ефекту вказаного нарощування фактичного оподаткування, тобто посилення так званого ручного управління.

В таких умовах, пропонований альтернативний варіант податкової системи, що обіцяє зниження податкового навантаження, на ділі являє собою одну з форм або відвертого лобіювання інтересів підприємств визначених галузей, або елементарного незнання (чи свідомого/несвідомого ігнорування) положень теорії і практики державних фінансів.