Українська правда

Ще раз про рейдерство

Коли мова заходить про таке явище сучасного політичного життя, як рейдерство, ми безсило розводимо руками, оскільки дуже часто не розуміємо природу цього явища. А між тим рейдерство стало побічним ефектом Помаранчевої революції, яка – в свою чергу – також

Коли мова заходить про таке явище сучасного політичного життя, як рейдерство, ми безсило розводимо руками, оскільки дуже часто не розуміємо природу цього явища. А між тим рейдерство стало побічним ефектом Помаранчевої революції, яка – в свою чергу – також була ні чим іншим, як рейдерською атакою у політичній площині. Бо що таке рейдерство? Найпростіша рейдерська схема зводиться до того, що певний об'єкт силовим методом захоплюється іншими власниками за надуманою підставою, а потім в судовому порядку через лояльні до загарбників суди доводиться легітимність захоплення. Чи не ту ж історію ми мали наприкінці 2004 року?

"Если путч закончится удачей – значит, назовут его иначе", - писав свого часу Ігор Губерман. Так сталося і з Помаранчевою революцією – революцією без революції. Революція повинна принести в суспільство певні зміни. На жаль, при всій повазі до тих людей, які стояли на Майдані і добивалися прав і свобод, мусимо констатувати: порівняно з епохою Леоніда Даниловича Кучми в суспільстві мало що змінилося.

Погляньте на нові ініціативи Президента. Що він та його оточення пропонують? А) скасування депутатської недоторканності; б) введення двопалатного парламенту; в) зменшення кількості депутатів до 300 чоловік. Вибачте, але все це вже було – 16 квітня 2000 року понад 80% громадян України проголосували на референдумі саме за ці питання. Тоді націонал-демократи, що нині становлять оточення Віктора Андрійовича Ющенка, заявляли, що референдум нелегітимний і що ці питання для України є шкідливими, оскільки ведуть до встановлення в країні диктатури. Пройшло сім років… І тепер ті ж самі люди доводять, що перераховані питання ведуть до розквіту демократії в країні. В народі про таких політиків говорять, що вони час від часу "в Сірка очі позичають". Я не проти скасування депутатської недоторканності – але, панове: будьмо чесними якщо не перед самими собою, то перед українським народом.

До речі, тоді ж, у квітні 2000 року, Леонід Данилович виносив на референдум ще одне питання: про право Президента розпускати парламент. Віктор Андрійович цей пункт вже втілив.

Але я не про це. Політична дволикість веде до вседозволеності тих, хто стоїть не стільки при владі, скільки біля влади. Хіба не відомо будь-кому в Україні, що на сьогоднішній день рейдером №1 в Україні є фінансово-промислова група з дніпропетровською пропискою, яка щедро спонсорує президентське оточення та президентські політичні проекти? Хіба не відомо, що ця структура спершу хотіла прикриватися хлопцями з "Пори", потім – БЮТом, а коли їх політично "послали" - вдалися до послуг окремих установ, що розташовані на вулиці Банковій (я маю на увазі не Спілку Письменників України)?

Згадайте події весни 2005 року – як ця структура у Дніпропетровську скидала нового – помаранчевого – губернатора Сергія Касьянова? І лише тому, що Касьянов не був "їхнім". А клоунаду з цьогорічним самопроголошенням губернатора в тому-таки Дніпропетровську – не очікуючи на офіційний документ з Києва? Що це як не продовження рейдерських схем у політиці? А спроби захопити Нікопольский завод феросплавів – коли робітники вийшли захищати своє підприємство, а міліція масово відмовлялася виконувати накази і розганяти захисників заводу? А події довкола Кременчуцького сталеливарного заводу? Список можна продовжувати. І тепер ці люди перебувають близько до влади, впливають на президентську вертикаль.

Вловлюєте логіку? Рейдерський акт кінця 2004 року (я перепрошую тих, чиї почуття заторкнув – але давайте називати речі своїми іменами) породив і благословив рейдерство в країні.

Чи було рейдерство при Кучмі? Так, було. Ситуації з "Градобанком" у 2000 році, з Миколаївським глиноземним у 1998 році, з Григоришиним і його мережею обленерго у 2002 році – показові. Але, по-перше, ці моменти були поодинокими і несистемними; по-друге, існував єдиний центр прийняття рішень і він ніс і несе відповідальність за ці факти – на відміну від тотальної безвідповідальності сьогодення, по-третє, ніхто тоді не прикривався гаслами про демократію і ніхто не казав, що дане захоплення – черговий кок України в Європу. Лицемірства було менше.

А зараз?

Я часто спілкуюся з журналістами – у нас в Міністерстві встановилася традиція, що не рідше разу на місяць всі бажаючі журналісти можуть прийти і поспілкуватися зі мною і моїми заступниками у вільному режимі – без диктофонів, камер і краваток, за кавою та канапками. І мене вражає, що в журналістське середовище повертається момент самоцензури. Я не говорю про якісь негативні факти, а деяк журналісти кажуть: "На жаль, наш редактор не пропустить. Ви ж знаєте, кому належить наше видання?" Знаю! І – щонайгірше – про цензуру останнім часом почали говорити журналісти тих видань, власники яких стояли на трибуні Майдану. Ланселот перетворився на Дракона?

Ви подивіться, скільки у відсотковому відношенні місця виділяється на шпальтах газет темі рейдерства? На моє прохання фахівці підготували моніторинг публікацій за останній рік – у центральних друкованих засобах масової інформації. Від всього обсягу інформаційних матеріалів – 9%, враховуючи замовні статті, де рейдери "мочать" рейдерів (така ситуація – коли дві рейдерські структури зійшлися в двобої – за принципом "злодій в злодія вкрав" - мала місце не так давно в Кіровограді). Але соціологічні дані показують, що 42% громадян непокоїть ця тема, а 18% готові брати участь у захисті своїх підприємств від рейдерських атак. Зате тема скасування депутатської недоторканності лише в останні місяці б'є рекорди в усіх засобах масової інформації, хоча насправді – хто ж проти? Таке враження, що намагаються затіяти суперечку на голому місці, не помічаючи дійсно гострої проблеми.

Може виникнути питання: а чого це соціальне міністерство зацікавилося рейдерством? Відповідаю. Ми займаємося не лише соціальними питаннями, а й питаннями праці. Як правило, на захоплених рейдерським шляхом об'єктах часто відбувається скорочення робочої сили, зниження заробітної плати, перепрофілювання підприємства, навмисне банкрутство, перепродаж і т.д. Все це не може не залишатися поза нашою увагою. По-друге, рейдерські схеми часто йдуть поруч з тіньовими схемами у фінансовій сфері. Чи буде рейдер, у якого вистачило совісті захоплювати чуже майно, справно сплачувати податки та внески до Пенсійного фонду? По-третє, ми говоримо про соціальну відповідальність бізнесу. Чи може безвідповідальний в принципі, за своєю суттю бізнес давати надії на те, що він у результаті стане соціально відповідальним? Дмитро Гнатович Видрін колись сказав про одного, з дозволу сказати, підприємця – з тієї-таки дніпропетровської ПФГ – що той все життя керувався двома принципами: ніколи не платив податки і ніколи не віддавав борги.

Я розумію одне: замість того, аби сперечатися про давно усім зрозумілі речі, потрібно солідарно, спільними зусиллями – і Президенту, і Уряду – поставити крапку на цьому ПФГізмі і політиків, і олігархів, що вже став нормою і частиною системи. Але я розумію: коли рейдер фінансує кампанію близької серцю політичної сили – важко говорити про антирейдерське законодавство. В домі вішальника про мотузку не прийнято говорити. В країні, в якій рейдери впливають на політичне життя на найвищому рівні, говорити про боротьбу з рейдерством якось не теє…

Михайло Папієв, міністр праці і соціальної політики
Михайло Папієв, міністр праці і соціальної політики
І ви хочете, щоб нас після цього взяли в Європу? Та нас і в Росії не надто чекають. До речі, російський досвід показовий – впроваджене там антирейдерське законодавство вдарило по головній ланці злочинної діяльності – по судах. Адже саме суди освячують те чи інше захоплення, перетворюючи рейдера-розбійника на прекрасного Робін Гуда. На сьогоднішній день понад 500 суддів різного рівня в Російській Федерації перебувають у розшуку! Бо саме вони мають нести відповідальність перед законом за нечесно прийняті рішення. І рейдерство в Росії майже припинилося – принаймні на мою приватну електронну поштову скриньку перестав іти спам від якоїсь невідомої організації "Захват", яка щоденно повідомляла про чергові захоплення об'єктів.

В Україні лише за останній рік відбулося понад 900 захоплень об'єктів – і наші суди дали лише 18 вироків, які підтверджували права власності попередніх власників на той чи інший об'єкт. Що це, як не зведення рейдерства в ступінь державної політики? До цих 900 об'єктів додайте ще розпуск Верховної Ради (коли Президент узурпував прерогативи законодавчої влади і скасував принцип неперервності влади – можна по-різному ставитися до факту розпуску парламенту, але він – згідно з Конституцією – мав би зберігати свою чинність і легітимність до приведення до присяги нової Верховної Ради). І це – знову під шаманське камлання про "демократію" і "європейськість"…

Дикість! Суцільна дикість! І хтось хоче, аби в цю країну пішли інвестиції? Хтось потім критикує уряд за те, що йому доводиться працювати в умовах, коли в країні знехтувано будь-які правила гри?

Проголошена у 2005 році Юлією Володимирівною Тимошенко політика реприватизації втілюється кустарним способом. Те, що не змогли зробити на державному рівні – забрати 3000 об'єктів у попередніх власників і передати їх новим власникам – "помаранчевим олігархам" - втілюється "повзучим" методом. Рейдерство – це реприватизація без видимої участі держави. Але від цього суть явища не змінюється.

Бізнес має бути в державі священною коровою, на яку ніхто не має права зазіхати. І роль держави – у тому, аби давати гарантії недоторканності бізнесу, особливо коли цей бізнес наповнює бюджет і утримує цю державу. Якщо держава думає інакше – ця держава приречена.

Михайло Папієв, міністр праці і соціальної політики України

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.