Злочин і безкарність відомства Цушка

Вітання, Україно 90-тих років. Скільки часу минуло, але не забулися тодішні понятійно-кланові розборки з кастетами, рекет та кришування, замовні вбивства штабелями, трупи по териконах, відчайдушні грабежі банків, які зараз зустрінеш хіба що у голлівудському кіноекшені.

Та й не вдається забути, коли за вікном ті самі 90-ті. Відкриваєш стрічку новин, вмикаєш радіо чи телевізор і – як холодним душем: вбивство Макса Курочкіна – передбачене сотню разів, відтак ще більш безсоромне. Молодики без гальм, обдивившись "Кримінального чтива", завітали до директора радіоринку, що на Кардачах. Швидко, якісно, емоційно. Два безглуздих вбивства в ужгородському відділенні банку. І далі, далі, далі…

Безкарно. Безсоромно.

Все це ми вже проходили, але в ті часи в молодій Українській державі не було ані Основного закону, ані Карного кодексу, ані розвинених силових структур – лише спадок від совєцьких часів, котрий не знав ні куди бігти, ні в кого стріляти.

Наразі маємо розгалужене законодавство, латану-перелатану Конституцію, багатопартійну систему та суцільну недовіру владі, яку обираємо.

Чом так сталося? Чому всі ми вивчили і багатомудро цитуємо 90-ту статтю Конституції, забуваючи при цьому найголовніші засади буття в соціумі, викладені на перших же сторінках Основного Закону.

Маю на увазі статтю 3 Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед Людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Коротко. Зрозуміло. Прозоро.

Чому тоді маємо тисячі непокараних вбивств, злочинів, котрі покладені на полицю та навряд чи будуть підняті знов? Друга половина 2006 року - зріст умисних вбивств на замовлення у порівнянні з відповідним періодом 2005 року на 56%. У цьому році тенденція зберігається. Більше того, якщо занурюватися у міліціянтську статистику, то складається враження, що і міліція, і прокуратура опікуються виключно економічними розслідуваннями. Кримінальний світ зачекає. Чому?

Головна функція держави забезпечити права людини (див. 3 ст. Конституції) брутально ігнорується державою. А саме – правоохоронною системою, котра має (мусить) опікуватися саме цією проблемою. Це не просто обов’язок, це головна функція МВС. Натомість міліцейське відомство опікується іншими, як зауважувалося вище, питаннями.

Замість захисту прав людини ми спостерігаємо з боку правоохоронців протистояння суспільству.

Яскравим прикладом тому може слугувати жорстоке побиття десь 20-ма сп'янілими підлітками групи відпочиваючих поблизу озера Торфи (чи-то озеро Діамантове), яке переросло у розбійний напад. Серед відпочиваючих, нагадаю, були малолітні діти та вагітні жінки. Про цю трагічну історію багато писали таблоїди, тож зупинятись на ній не буду. Натомість розповім, чим ця "пригода" скінчилась для п’яних молодиків.

Втім, напевне ви вже здогадалися. Геть нічим. Єдиною обставиною, яка заважає слідству розкрити злочин, встановити особи та затримати всіх підозрюваних, яких потерпілі бачать на вулицях свого району ледве не щодня, є некомпетентність працівників міліцейського відомства. Саме ця обставина паралізує правоохоронну систему і є причиною повернення злодіїв в законі.

Мене як народного депутата України щиро обурив той факт, що з моменту, коли трапився цей інцидент, пройшло вже більше трьох тижнів, а жодних результатів слідством не досягнуто. Натомість, простежується штучне гальмування розслідування справи.

З метою вплинути на ситуацію, що склалася, я як член Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності намагався зв’язатися з заступником міністра внутрішніх справ (начальником Головного слідчого управління) Боднаром Василем Євгеновичем та з начальником управління міліції в Деснянському районі столиці Чайкою Віталієм Миколайовичем, проте зазначені посадові особи не знайшли часу поспілкуватися і дати пояснення члену профільного Комітету Верховної Ради, пославшись на свою надзвичайну зайнятість.

Прикро констатувати, але повноважень депутата українського парламенту на сьогодні не вистачає для того, щоб змусити посадових осіб виконувати свої прямі функціональні обов’язки.

Замість вжиття заходів з активізації зусиль та спрямування їх на якнайшвидше розкриття злочину та покарання злочинців, за два дні моєї активної участі у з’ясуванні причин бездіяльності правоохоронних органів міліція вибудувала нову, спотворену версію обставин події. Єдиним поясненням даного факту я вважаю бажання окремих посадових осіб уникнути неминучої відповідальності за неналежне виконання своїх службових обов’язків. Натомість потерпілі та інші громадяни розцінюють таке небажання відомства працювати як те, що міліція, замість захисту їхніх законних прав і інтересів, стала на бік злочинців.

На жаль, протягом останнього часу в Міністерстві внутрішніх справ України, як у правоохоронній структурі, виникло спотворене уявлення про систему цінностей в державі. Замість реалізації положень статті 3 Конституції, відомство та його працівники вчиняють всі можливі дії для прикриття фактів власного ігнорування засад, закріплених в Основному законі.

Як наслідок тритижневої і безрезультатної роботи міліції, причетні до побиття відпочивальників особи відчули свою безкарність. Це призвело до ще більшого цинізму і зухвалості при вчиненні ними нових злочинів і правопорушень. Красномовним підтвердженням цієї тези є побиття одним із учасників нападу підлітка у громадському транспорті. Нападаючого ідентифікував один із потерпілих, проте, та на жаль, міліція ще досі не може встановити його особу та місце перебування.

Чим же опікується наразі МВС, якщо не може розкрити злочин, що скоєний у присутності багатьох свідків, за якими не стоять інтереси жодної ФПГ чи-то злочинного угруповання?

А МВС та особисто його керівник Василь Цушко опікується вдосконаленням законодавства. Саме так. Не виконуючи наявних законів і, що найголовніше, отже, не гріх і повторитися – Основного закону, міліцейське керуюче відомство пише листа про необхідність скасування ухваленого у грудні 2006 року Закону України №462-V "Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи".

На його думку, котру він озвучив як з парламентської трибуни, так і у численних публікаціях у ЗМІ, цим Законом паралізована вся правоохоронна система країни. Мовляв, за таких умов злодії в законі будуть вертатися. А міліція і прокуратура не може з цим нічого зробити, оскільки це параліч правоохоронної системи.

Як відомо, після подій, які мали місце 24 травня і стосувалися захоплення будівлі Генеральної прокуратури України, самою Генеральною прокуратурою України було порушена кримінальна справа проти міністра внутрішніх справ Цушка В.П.

Пізніше, незважаючи на власну точку зору щодо можливості повернення злодіїв в законі внаслідок застосування змін до Кримінально-процесуального кодексу України, він ініціював оскарження постанови про порушення кримінальної справи із застосуванням того самого Закону, який він же так довго і сумлінно критикував.

Цікаво, що застосування Закону було успішним, і постанова про порушення кримінальної справи проти Цушка була скасована. Якщо виходити з логіки міністра, то цим самим оскарженням він власноруч паралізував правоохоронну систему, діяльність якої була спрямована на розслідування злочинів, що були скоєні 24 травня біля та у відомому будинку по вулиці Різницькій.

Можливо, в такому випадку параліч правоохоронної системи зумовлений не змінами до Кримінально-процесуального кодексу України та їх застосуванням, а іншими обставинами?

Тими, котрі дозволили беркутівцям влаштувати побиття молоді під час матчу "Динамо"-"Шахтар". Нагадаю події, свідком яких була нещодавно вся країна. Це інцидент, що мав місце на НСК "Олімпійський", де під час футбольного матчу бійці спецпідрозділу МВС "Беркут" вчинили побиття динамівських вболівальників. Це трапилось на очах великої кількості глядачів та багатьох державних діячів.

З метою отримати пояснення неправомірної поведінки працівників міліції, результатів службових розслідувань та даних про притягнення до відповідальності винуватих осіб, я надіслав до Міністерства внутрішніх справ України депутатське звернення.

Із отриманої на депутатське звернення відповіді випливає, що постраждалими від бійки були 18 дорослих чоловіків - працівників міліції, які захищалися від нападу озброєних фальшфеєрами неповнолітніх вболівальників, жоден з яких, за даними міліції, не постраждав. І це не є виключно позицією т.в.о. Міністра Корнієнка М.В., це позиція всього відомства, яку протягом тривалого часу озвучував через засоби масової інформації начальник Департаменту зв’язків з громадськістю МВС Костянтин Стогній.

Даний стан речей жахає ще й з огляду на те, що вся країна спостерігає своїми очима, вживу і через телебачення, як працівник спецпідрозділу "Беркут" лупцює гумовою палицею неповнолітню дівчину, а Міністерство зомбує суспільство, мовляв, працівники міліції захищалися від її безжального нападу.

Останній жахливий приклад, аби довершити картину. Він не набув такого резонансу, але є характерним для нинішнього стану справ у МВС. Маю на увазі побиття луганськими беркутівцями 28-річної мешканки Луганську. 23 травня її було побито на місцевому літньому майданчику, що належить одному з місцевих бізнесменів. Цитую діагноз, встановлений потерпілій: "закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, перелом дуги правої скулової кістки й нижнього краю правої орбіти, забив м'яких тканей обличчя, забиви м'яких тканей кистей рук, спіни, ніг".

Такий вектор діяльності правоохоронців породжує у суспільстві зневіру у правоохоронних органах та переконання про необхідність своїми силами захищати свої законні права та інтереси. Що робити в такій ситуації? Я вбачаю ключовою проблемою незадовільності роботи МВС як силового органу – депрофесіоналізацію відомства, викликану поітичним, а не професійним, підходом до призначення міністрів. Керівником МВС має бути фахівець, котрий користується повагою і роками доводив відданість не своїм політичним патронам, а букві Закону.

Крім іншого, серйозною проблемою залишається визначення пріоритетів у роботі МВС. На жаль, сьогодні головним показником є боротьба з економічними та посадовими злочинами, а не злочинами проти життя та здоров’я особи. Тому, на мою думку, МВС варто висвітлювати на своїх бігбордах інформацію не про кількість виявлених хабарників, а про число попереджених розбоїв, грабежів та інших злочинів проти особи.

Інакше – вітання, Україно 90-тих.