Що робити ветеранам в горах

Війна триває. Ветерани повертаються додому не лише в міста, а й у села, закрема в гірські громади. Що робити там, де нема ринків, індустрій та швидких рішень? Гірські території мають інші ритми, обмеження і потребують інших моделей.

Один з інструментів повернення до структури, відповідальності та взаємодії – пасіка. Це не просто власна справа і не ще одна модна ніша. У Карпатах бджільництво працює лише тоді, коли воно вписане в ландшафт і спільноту. Мова про економічно стійкі локальні системи, де ветеран не залишається наодинці.

Карпатська бджола – не бренд і не романтика. Це жива основа екосистеми, яка зникає разом з вирубками, ізоляцією пасік і розривом між поколіннями. Підтримка ветеранів і збереження карпатської бджоли перетинаються не випадково: обидва процеси потребують часу, середовища, довіри та спільної відповідальності.

На території Закарпатської області, особливо в гірських районах, існували численні пасіки при лісництвах. Центри репродукції займалися наукою, а щорічний збір меду був побічним напрямом діяльності. Вони існують і зараз, поруч з приватними пасіками, а мед, зібраний карпатською бджолою, має високу ринкову цінність.

Ці господарства накопичили матеріальну інфраструктуру та професійний досвід, є носії знань – пасічники. Проте з різних причин цей потенціал знижується. Для лісників це не пріоритет, немає чіткої моделі управління лісовими пасіками, знання передаються неформально і ризикують з часом зникнути.

Тим часом з'являється завдання соціальної та економічної адаптації ветеранів війни, які повертаються в села без зрозумілих професійних перспектив.

Що можна зробити? Доречно розглянути соціально-економічну модель кластеру бджільництва, яка дозволить залучати ветеранів у виробничий, освітній і туристичний ланцюги без ризиків для лісництв. Ключова ідея – трактувати пасіку не як окреме виробництво меду, а як соціально-освітню платформу.

Пасіки при лісництвах можуть стати майданчиками для навчання ветеранів, менторства пасічників, наукової підтримки від університетів, надання туристичних сервісів, продажу крафтових продуктів. Такі платформи могли б стати центрами взаємодії ветеранів, селян, пасічників-наставників, науковців, експертів.

Інфраструктура пасік при лісництвах багато де збережена, є носії знань та активні спільноти пасічників. Ветерани можуть отримати доступ до навчання й практики без високих фінансових ризиків, експертну підтримку, можливість участі у виробничих процесах без вимоги негайного створення бізнесу. Це знижує бар'єри входу в нову професію і підвищує шанси на сталі економічні результати.

Передавання професійних секретів від наставників до ветеранів, створення освітніх модулів, залучення науковців дозволять капіталізувати знання, конвертувати їх у бренд і репутацію, а отже – в додаткові джерела доходу. З'являються можливості для надання туристичних послуг (дегустації, майстер-класи), виготовлення сувенірів, свічок та косметики, розвитку апітерапії.

Модель кластеру бджільництва на базі лісництв Закарпаття – це не просто виробництво меду, а економіка знань і нових спільнот, яка зберігає культурну та екологічну спадщину, популяризує карпатську бджолу та мед регіону, активізує наявні ресурси, створює соціальні й економічні шляхи інтеграції ветеранів, диверсифікує доходи через освіту, туризм та продукти вторинної переробки.

Це приклад низьковартісного, але значущого проєкту, який може стати моделлю для інших гірських та сільських громад України. Економіка громад – це не лише дохід, а й збереження людських та природних ресурсів, а карпатська бджола – частина цього ресурсу, так само як ветерани – частина реальності цих територій.