Як повернути іноземних студентів

Коли йдеться про експортний потенціал України, першими зазвичай згадують аграрний сектор, металургію чи IT і майже ніколи – медичну освіту. Дарма. До початку великої війни навчання іноземних студентів було помітним джерелом надходжень для університетів і цілої мережі бізнесів навколо них.

У 2020 році Міносвіти й науки повідомляло, що в Україні навчаються 80 470 іноземних студентів. Майже половина з них здобувала освіту за медичними спеціальностями. Середню вартість навчання одного студента тоді оцінювали 3,9 тис. євро на рік, а його загальні щорічні витрати в Україні – 7,5 тис. євро.

За оцінкою Українського державного центру міжнародної освіти, у 2019 році всі іноземні студенти разом витратили в Україні понад 520 млн євро. До цієї суми входили не лише контракти з університетами. Майбутній лікар приїжджав в Україну не на семестр чи рік, а навчався п'ять-шість років. Увесь цей час він платив за житло, продукти, транспорт, медичні, страхові та побутові послуги.

Що втрачає країна

1 січня 2026 року в українських закладах вищої освіти навчався 21 271 іноземний студент. Порівняно з початком 2020 року, їх кількість скоротилася майже вчетверо. У повідомленні МОН медицина залишається серед найпопулярніших напрямів, але точної кількості іноземних студентів-медиків міністерство не наводить.

Причини скорочення зрозумілі. Навчання лікаря неможливо звести до онлайн-лекцій: воно потребує аудиторій, лабораторій, клінічної бази та контакту з пацієнтами. В умовах безпекових ризиків гарантувати цей цикл складніше.

Наслідки відчули не лише університети. Іноземний студент – це довгостроковий споживач. Він орендує житло, купує продукти, ходить у кафе, користується таксі, доставкою та мобільним зв'язком. Частина студентів звертається до приватних клінік, наймає перекладачів, користується юридичним супроводом.

Орієнтовна вартість медичних програм становить 1,5-5 тис. євро на рік. Гуртожиток коштує 50-150 євро на місяць, приватне житло – від 200 євро, харчування – 120-250 євро. Це показує, як освітній контракт створює попит у місцевій економіці.

Якщо взяти сукупні витрати одного студента на рівні 8 тис. євро на рік, то 3 тис. іноземних студентів генерують 24 млн євро щорічного попиту. Це гроші, які розподіляються між орендодавцями, магазинами, транспортом, кафе, сервісами.

Присутність кількох тисяч іноземних студентів змінює економіку міста. Спочатку реагує ринок житла, потім – торгівля, сфера харчування (з'являються заклади індійської, арабської чи азійської кухонь), транспорт та приватна медицина. Виникає суміжна інфраструктура, орієнтована на міжнародні спільноти.

Що продають конкуренти

Після початку великої війни частина попиту пішла до безпечніших країн. Польща або Румунія не створювали англомовні програми для українського ринку – вони функціонували й раніше. Однак ці країни запропонували те, чого Україна не гарантує: очне навчання, клінічну практику та стабільний освітній маршрут.

За даними Національної агенції академічних обмінів, у польських медичних університетах навчаються понад 7,8 тис. іноземців, а загалом сфери охорони здоров'я обрали майже 10,8 тис. іноземних студентів. Англомовна програма у Вроцлавському медичному університеті коштує 15 тис. євро на рік, у румунському Університеті медицини і фармації імені Григоре Т. Попи – 9 тис. євро.

Попит на навчання в цих країнах пояснюється не тільки ціною. У Німеччині державна освіта безплатна, але вступ складний через високий конкурс та вимогу знання німецької мови. Для абітурієнта, який шукає англомовну програму, Польща чи Румунія стають альтернативним маршрутом до професії.

Важливо й те, що дипломи країн ЄС підпадають під дію євросоюзівської директиви 2005/36/EC щодо автоматичного визнання професійних кваліфікацій. Хоча це правило першочергово стосується громадян Євросоюзу, для студентів із третіх країн це все одно зрозуміліша перспектива працевлаштування.

Конкуренти продають не просто шість років навчання, а логічний ланцюжок: вступ, англомовна програма, клінічна практика, диплом і шлях до професії. Змагатися з ними після війни лише завдяки низькій ціні ми більше не зможемо.

Які переваги приватних університетів

Приватний медуніверситет має перевагу у швидкості ухвалення рішень. Він може оперативніше створити англомовний міжнародний офіс, запропонувати студентам допомогу з документами та проживанням, інвестувати в симуляційне обладнання або адаптувати частину навчальної програми до міжнародних іспитів.

Швидкість має підкріплюватися якістю. USMLE є системою ліцензійних іспитів для медпрактики в США. Український університет не може зробити USMLE частиною державної атестації, але може готувати студентів до цих іспитів: використовувати клінічні кейси, банки запитань, пробні тести, менторські програми.

Іспити IFOM мають дещо іншу функцію. Вони розроблені для оцінювання знань студентів і дають змогу університетам порівнювати їх результати з міжнародним стандартом. IFOM можна використовувати як зовнішній орієнтир якості підготовки, але не як автоматичну заміну українських кваліфікаційних іспитів.

Англомовна програма також не має означати лише переклад лекцій. Вона потребує викладачів, здатних працювати професійною англійською, достатньої кількості клінічних годин, сучасного симуляційного навчання, об'єктивного оцінювання практичних навичок і зрозумілих показників успішності випускників.

Держава має ставити однаково високі вимоги до всіх вишів, а заклади – конкурувати якістю сервісу та знаннями випускників.

Не лише навчити

Для України важливо не лише отримати оплату за шість років навчання, а й зацікавити частину випускників залишитися працювати тут.

Після отримання диплома це вже фахівець, який знає місцеве середовище, проходив практику в наших лікарнях і володіє мовою. В умовах повоєнного попиту на фахівців з реабілітації, травматології, протезування, психічного здоров'я та сімейної медицини розкидатися такими кадрами не варто.

Законодавство дає змогу іноземним студентам працевлаштуватися за умови отримання дозволу не пізніше ніж за 30 днів до закінчення навчання. Проте медична практика – це регульована діяльність, що вимагає окремої атестації.

Україна має запропонувати прозорий маршрут: випуск – післядипломна підготовка – атестація – працевлаштування та новий міграційний статус.

Що може зробити держава

1. Зафіксувати вимоги до якості освіти для іноземців. Ідеться не про спрощення освіти, а про додаткові критерії для англомовних програм: рівень мови викладачів, доступ до клінічної практики, симуляційні центри, об'єктивні структуровані клінічні іспити, зовнішнє оцінювання, прозорі дані про результати випускників.

2. Синхронізувати адміністративні процедури. Об'єднати цифрове запрошення, візовий трек, посвідку, навчання та післядипломний статус у єдину систему.

3. Створити умови для інвестицій у клінічну та навчальну інфраструктуру. Симулятори, анатомічні столи, VR-системи та хірургічні тренажери коштують дорого, тому держава може розглянути цільові податкові або митні стимули.

Такі стимули мають бути не загальними, а чітко обмеженими. Потрібен визначений перелік навчального обладнання, контроль його використання та повернення отриманої пільги в разі перепродажу або застосування не за призначенням.

Конкретну модель звільнення від сплати ПДВ чи мита необхідно окремо погоджувати з податковими та митними фахівцями.

Яким буде економічний результат

Тут варто говорити мовою сценаріїв. Якщо припустити, що один іноземний студент залишатиме в Україні 8-10 тис. євро на рік разом із платою за навчання і витратами на проживання, то 15 тис. студентів створюватимуть 120-150 млн євро щорічного попиту, 25 тис. – 200-250 млн євро, 35-40 тис. – 280-400 млн євро.

Це розрахункова модель обсягу грошей, які можуть надходити університетам і бізнесам, а не чистий прибуток держави. Вийти на амбітні 400-500 млн євро на рік можна буде лише завдяки більшій кількості студентів або вищій вартості освітнього продукту. Останнє можливе лише тоді, коли університет пропонуватиме не дешевий контракт, а сильну клінічну базу та міжнародно визнану якість підготовки.

Швидкого повернення до довоєнного масштабу не станеться. Перші відчутні результати побачимо за два-три роки після безпекової стабілізації, а повне відновлення можливе через пʼять-сім років. Ми більше не можемо конкурувати лише низькою ціною. Іноземець обиратиме не просто університет, а повноцінний маршрут у професію – від подання заявки до першого робочого місця.

Якщо Україна забезпечить цей маршрут, медична освіта знову стане вагомою експортною галуззю. Частина випускників залишиться – не як тимчасові клієнти, а як кваліфіковані лікарі, що підсилять наш людський капітал під час відбудови.