Чи вистоїть аграрний сектор і чи буде країна з хлібом?

Український аграрний сектор увійшов у новий сезон із парадоксальною ситуацією: країна здатна виробити достатньо зерна для внутрішнього споживання, але фермер дедалі частіше не має гарантованого ринку для його реалізації.

До війни головними ризиками для аграрія були погода й світова кон'юнктура. Тепер до них додалися війна, питання кадрового голоду, атаки на порти, дорога логістика, дефіцит оборотного капіталу, обмежений доступ до ринків та зростання виробничих витрат.

П'ять років втрат і адаптації

2021 рік був рекордним: Україна зібрала близько 86 млн тонн зернових і зернобобових. У 2022-му виробництво впало приблизно до 53,9 млн тонн через окупацію частини територій, бойові дії, мінування та скорочення посівних площ.

У 2023 році сектор частково відновився – близько 59,8 млн тонн. 2024-й знову став слабшим – близько 53,4 млн тонн. У 2025 році, попри складну погоду, виробництво зернових оцінено приблизно у 60 млн тонн.

Отже, проблема українського села сьогодні – не просто "поганий урожай". За п'ять років агровиробництво втратило значну частину довоєнної виробничої бази, але при цьому зберегло високу продуктивність. Прогноз Мінагрополітики на 2026 рік – 60,4 млн тонн зернових, у тому числі 22,4 млн тонн пшениці та 31,6 млн тонн кукурудзи.

Європейський JRC водночас фіксує регіональні проблеми із посухою на заході та вплив весняних холодів на окремі культури, хоча загальний прогноз урожайності пшениці та озимого ячменю залишається сприятливим.

Головна проблема 2026 року – не поле, а продаж

На початку сезону експорт виглядав навіть краще, ніж торік: за даними Держмитслужби, до 17 липня Україна вже експортувала 1,7 млн тонн зернових і зернобобових проти приблизно 0,7 млн тонн роком раніше. За весь 2025/26 маркетинговий рік було експортовано 37,5 млн тонн зернових, зокрема 14,1 млн тонн пшениці та 21,3 млн тонн кукурудзи.

Однак у липні–серпні ситуація різко змінилася. Російські удари по портах Великої Одеси фактично поставили під загрозу основний канал експорту саме в момент надходження нового врожаю. За оцінками українського уряду, за тривалого блокування портів експорт аграрної продукції у 2026/27 маркетинговому році може скоротитися з планових 64,4 млн тонн до близько 29,6 млн тонн.

Альтернативні маршрути після відновлення зможуть забезпечувати орієнтовно до 2,9 млн тонн на місяць проти потреби близько 5,4 млн тонн.

Саме тому виникає ціновий парадокс: у світі зерно може дорожчати через геополітичні ризики, а в Україні воно дешевшає, бо виробник не може ефективно доставити товар до експортного покупця. На початку серпня галузеві джерела фіксували різке зниження внутрішніх цін на пшеницю, а різниця між цінами на елеваторі та в порту особливо показова – логістика фактично "з'їдає" частину експортної вартості.

Для фермера це вже не питання максимального прибутку. Це питання наявності грошей на пальне, зарплату, добрива, оренду землі, наступну посівну та виплати за кредитами.

Що робиться і де межа альтернатив

Україна та ЄС не залишилися без альтернатив. З травня 2022 року "Шляхи солідарності" забезпечили експорт близько 102 млн тонн української агропродукції. Але у червні 2026 року лише близько 10% експорту зернових, олійних та продуктів їх переробки йшло цими маршрутами, тоді як близько 90% – морем. Відтак залізниця, автомобільні переходи та Дунай можуть бути страховкою, але не повноцінною заміною глибоководним портам.

Держава працює одночасно за кількома напрямами: просить ЄС про екстрену підтримку фермерів, шукає додаткові маршрути, підтримує зберігання врожаю та фінансування під заставу зерна. У серпні уряд окремо запропонував кредитування під 10% та збільшення можливостей отримання коштів під заставу зерна, щоб аграрій не був змушений продавати врожай у момент мінімальної ціни.

ЄС продовжує розвивати "Шляхи солідарності", а ЄБРР планує інвестиції у модернізацію портової інфраструктури Рені та Ізмаїла. Це правильний напрям, але він потребує часу й не може миттєво компенсувати втрату одеських портів.

Який сценарій найбільш імовірний?

Короткостроково – ситуація для аграрія погана, але не катастрофічна для продовольчого забезпечення.

Україна матиме хліб. За розрахунками Мінагрополітики, внутрішня потреба у пшениці становить близько 6,4 млн тонн, тоді як пропозиція 2026 року разом із перехідними запасами може становити 26,6 млн тонн. Тобто навіть суттєве скорочення експорту не створює фізичного дефіциту продовольчої пшениці.

Але відповідь на запитання "чи матиме Україна до хліба?" складніша. Проблема може проявитися не через відсутність зерна, а через фінансове виснаження виробника.

Якщо аграрій кілька сезонів поспіль продає нижче економічно обґрунтованої ціни, скорочує внесення добрив, площі та інвестиції, наслідки проявляться через 1–2 роки – у нижчій урожайності, скороченні виробництва і подорожчанні продуктів. Тому головний ризик 2026-2027 років – розрив фінансового циклу агровиробництва.

Якщо порти будуть стабільно працювати, ринок поступово збалансується, а 2026 рік може завершитися без системної продовольчої кризи. Якщо морський експорт залишатиметься обмеженим місяцями, виникне одночасно надлишок зерна всередині країни, дефіцит складських потужностей, падіння цін і нестача грошей у виробників. Це вже прямий ризик для посівної-2027.

Україна, ЄС і світ

Для України ризик, передусім, економічний: менше валютної виручки, слабша фінансова стійкість агропідприємств, скорочення інвестицій і податкових надходжень.

Для ЄС прямої загрози нестачі хліба немає. Європейський ринок має значну власну виробничу базу та можливість заміщувати українські поставки. Проте проблеми України впливають на ціни, корми, олійні культури, логістику та конкурентне середовище. Європейська аналітика прямо пов'язує війну з порушеннями продовольчих і добривних ланцюгів у регіоні.

Для Африки та частини Азії ризики значно вищі. Українська продукція особливо важлива для імпортозалежних держав Близького Сходу, Північної та Субсахарської Африки, а також Азії. WFP оцінює, що до війни український аграрний експорт забезпечував продовольством близько 400 млн людей на рік.

Водночас не варто перебільшувати ризик неминучого "світового голоду". Світовий ринок має інших великих виробників – передусім США, ЄС, Канаду, Австралію, Аргентину. USDA у прогнозах на 2026/27 МР оцінює світове виробництво пшениці на дуже високому рівні.

Проте втрата українського експорту означатиме не стільки відсутність зерна у світі, скільки дорожче зерно і більші витрати на його доставку. Найсильніше це відчують країни, які мають високу залежність від імпорту і невеликі фінансові можливості. Саме тому для Єгипту, країн Північної Африки, Близького Сходу та частини Азії стабільність українського морського експорту має значно більше значення, ніж для заможних європейських держав.

Замість підсумків

Українське село сьогодні переживає не кризу виробництва, а кризу економіки виробництва. Аграрій здатен вирощувати зерно, але не завжди здатен його вигідно продати.

Найкращий сценарій – відновлення стабільної роботи чорноморських портів у поєднанні з розширенням дунайської та європейської логістики, доступним кредитуванням і розвитком зберігання та переробки.

Найгірший – тривала блокада портів. Тоді Україна, найімовірніше, не залишиться без хліба у 2026 році, але може отримати значно серйознішу проблему у 2027–2028 роках: ослаблений аграрний бізнес, менші посівні площі та об'єм урожаю, нижчі інвестиції та зменшення експортного потенціалу.

Тому сьогодні питання продовольчої безпеки України – це вже не лише питання "скільки зерна виростили?". Ключове питання – чи зможе аграрій продати врожай, отримати оборотні кошти і знову посіяти поле наступного року. Саме від цього залежить, чи залишиться Україна одним із гарантів світової продовольчої безпеки, чи поступово втратить цю роль.