Чому обшуковують лікарні

Днями медійний простір вибухнув новиною: поліція провела масштабні обшуки в лікарнях. Це подали як гучну антикорупційну історію. Якщо ж відкинути ефект сенсації, то варто чесно поставити запитання: що насправді сталося? Щоб це зрозуміти, варто згадати, як працює фінансування медичної допомоги.

Лікарні не отримують кошти "за розподілом", як колись. Вони працюють за договором з Національною службою здоров'я України, тобто продають державі послуги для пацієнтів. Спочатку декларують, що можуть їх надавати, потім звітують про обсяг та зміст послуг і після цього отримують оплату. Тобто це не про "утримання" лікарень, а про господарські відносини, про зароблені кошти.

Простими словами: лікарня звітує, що прийняла стільки-то пацієнтів, провела такі-то обстеження, надала таку-то допомогу. На основі цих даних держава платить. Тепер уявімо, що частина цих даних недостовірна. Десь у системі з'являються пацієнти, які не приходили на прийом. Десь фіксуються аналізи або обстеження, яких не було. Десь пацієнту ставлять складніший діагноз, ніж є насправді, щоб підвести випадок під дорожчий пакет послуг.

Є ситуації, які видно навіть без глибокого аналізу. Наприклад, в окремих лікарнях раптом з'являється непропорційно велика кількість кесаревих розтинів або пацієнтів, які відразу потрапляють у реанімацію на ШВЛ. Такі речі просто не витримують елементарної статистики. У якийсь момент це перестає бути "неточністю у звітності", це стає фінансовою маніпуляцією.

Це була "жахлива помилка"

Тут важливо не спростити історію до рівня "лікарі щось неправильно внесли в систему". Так, медпрацівники вносять інформацію в електронну систему, але відповідає за те, що подається в НСЗУ, керівник закладу. Саме директор лікарні підписує звітність, яка стає підставою для отримання коштів, і саме він має контролювати, що саме підписується і за що настає відповідальність.

На практиці часто відбувається інше. Частина керівників лікарень досі сприймає цю систему як продовження старої моделі, коли "держава фінансує", а не коли лікарня заробляє кошти за надані послуги. Звідси і ставлення до звітності як до формальності, яку можна підкоригувати, якщо десь щось не сходиться.

Ще одна помилка – уявлення, що гроші "закріплені" за окремими відділеннями. Що хірургія має "заробляти своє", пологове – "своє", і кожне відділення повинне показувати певний фінансовий результат. У такій логіці швидко з'являються внутрішні "плани", а разом з ними – спокуса підганяти реальність під цифри.

Чому не помічали раніше

Якщо це відбувалося давно, то чому ми чуємо про це тільки зараз? Не зовсім так. НСЗУ аналізує дані, виїжджає в заклади, спілкується з пацієнтами, виявляє невідповідності, вимагає повернення коштів. Таких випадків було чимало, просто вони рідко виходили за межі професійного середовища. Важливо розуміти ось що.

По-перше – масштаб. Недостовірних даних настільки багато, що цей масив перевантажує систему контролю. Це не поодинокі справи, які легко відстежити, це тисячі записів, які потрібно перевіряти, порівнювати, аналізувати.

По-друге – різниця між контролем і кримінальними провадженнями. НСЗУ може зупинити оплату, провести перевірку, вимагати повернення коштів, але це не правоохоронний орган. Коли порушення переходять певну межу – за обсягом, системністю, доказовою базою, – тоді в цю історію заходять слідчі.

Зараз якраз той момент, коли кількість і масштаб таких випадків стали достатніми для відкриття кримінальних проваджень. Варто бути чесними: ці 70 обшуків – не "випадковий зріз", а сигнал, що ми бачимо лише вершину айсберга.

Усе тільки починається?

Було б помилкою сприймати ці обшуки як разову історію або показову акцію. Це початок ширшого процесу, адже таких випадків значно більше. Коли система постійно працює з викривленими даними, коли до звітності ставляться як до формальності, коли відповідальність розмивається між лікарем, бухгалтерією і керівництвом, то рано чи пізно це переходить у площину кримінального права.

Окреме питання – роль власника. Більшість лікарень в Україні – комунальні. Це означає, що місцева влада – не спостерігач. Вона призначає керівників і має контролювати, як вони управляють закладом. Якщо керівник не розуміє, що підписує, то це не лише його проблема, це питання управління на рівні системи.

Пацієнт, який не бачить

Ще одна важлива деталь – пацієнт. Той, заради кого працює система. Зараз нема повноцінного інструменту контролю за тим, що про нього відомо. Формально доступ є: людина може зайти в електронний кабінет, побачити частину інформації, іноді отримати повідомлення про запис чи візит, але цього недостатньо.

Пацієнт не завжди бачить повну картину: який діагноз йому поставили, які послуги внесли в систему, які обстеження "провели". Це створює небезпечний ефект: людину можуть використати у звітності і вона про це навіть не дізнається.

Так, є гаряча лінія НСЗУ (16-77), є можливість поскаржитися, але це реакція постфактум. Система мала би працювати інакше вже давно (на ці зміни чекаємо близько двох років): надання ключових послуг повинен підтверджувати сам пацієнт. Поки цей елемент повноцінно не запрацював, система вразлива.

У пошуках відповідального

У цій історії легко зробити простий висновок: де була НСЗУ і чому не проконтролювала? Це спрощення. Контроль – це її функція і вона її виконує. У НСЗУ є окремі підрозділи, які займаються перевірками, моніторинговими візитами, аналізом звітності, звіркою даних та комунікацією з пацієнтами.

Проблема в іншому. Масштаб некоректних і відверто недостовірних даних настільки великий, що цей потік інформації перевантажує систему контролю. Це не історія одного року, ці порушення накопичувалися давно.

Якби система працювала на достовірних даних, ми б мали іншу картину медицини в Україні. Ми тоді бачили б реальний обсяг послуг, реальне навантаження, реальні потреби. Відповідно, виділені на медичну допомогу близько 200 млрд грн бюджетних коштів могли б розподілятися значно ефективніше.

Можливо, і тарифи, на які всі скаржаться, виглядали б інакше. Тому питання не в тому, чи контролює НСЗУ, а в тому, що лежить в основі цього контролю. Звітність, на якій тримається вся система, – це відповідальність не лікаря, який вніс запис. Це відповідальність менеджменту закладу, який підписує фінансові документи.

Це також відповідальність місцевої влади, яка призначає керівника. Перекладати це на лікарів неправильно та й ігнорувати це, сподіваюся, уже не вийде.