"Люблю заробляти гроші красиво". Як докторка філософії опанувала виноробство

Осередки трипільської культури, давньоруське городище та споруджена за малюнком Шевченка дерев'яна каплиця у Витачеві, краєвид на затоплену церкву в Гусинцях, "лани широкополі, і Дніпро, і кручі". Останнім часом Обухівський напрямок на південь від Києва переживає справжній туристичний бум.

Віднедавна на традиційних маршрутах почали з'являтися виноробні: Biologist у Лісниках, Vino Demidi в Дибинцях, виноробні в Стайках та Кагарлику. Кожна має свій авторський стиль та історію, але всіх об'єднує одне – поступово вони перетворюють Київщину на новий виноробний регіон.

На початку літа відчинила двері для цінителів нова виноробня в Ржищеві. Вона виникла ніби нізвідки, а зараз має щільний розклад візитів та по декілька екскурсій на вихідних. Насправді цьому передувало декілька років роботи: від пошуку ділянки та висадки перших лоз до купівлі обладнання. Родинний бізнес, втративши господарство на Луганщині, почав спочатку на новій землі, і їм вдалося.

Оренда землі кількома кліками

"Добрий день. Я – Елліна Юрченко, власниця сімейної виноробні "Леглич Вайнері". Це наш виноградник", – вітається темноволоса дівчина у вишиваній сукні.

У Ржищеві підприємство має два майданчики: переробний цех – в самому місті, а виноградник – на околиці, з височини він здається майже безкраїм. Ще серпень, але пагорби вже виблискують золотом. Тріпотить на вітрі яскраво-зелене листя молодих виноградних лоз. У свіжозораній гарячій землі в'язнуть ноги.

Докторка філософії в галузі права, експертка з євроінтеграції та аграрної політики Елліна Юрченко долучилася до виноробства лише три роки тому, коли родинний бізнес релокувався під Київ з окупованої РФ території.

"Ми – сім'я з Луганщини, майже 30 років займалися традиційним сільським господарством, рослинництвом, вирощували соняшник, пшеницю, традиційні культури. Обробляли 1700 гектарів, інвестували в техніку. У 2021 році, коли відкрився ринок землі, я переконала батьків, що треба купувати землю. Ми, напевно, були в Україні першими, хто посвідчував ці угоди, консультували нотаріуса, як це правильно робити", – розповідає дівчина.

На момент повномасштабного вторгнення Елліна вже давно мешкала в столиці. Батьки були у подорожі, тож в рідне Сватове більше не повернулися. Сватівський район знаходиться поруч з Харківською областю, саме там проходила лінія бойового зіткнення. Господарство Юрченків знищено, землю заміновано, житло кілька разів грабували мародери.

Восени 2023-го вони почали шукати землю в Київській області та зрозуміли, що можливості займатися рослинництвом на новому місці немає – більшість площ вже зайняті.

Відшукали невелику ділянку під Ржищевом – це була цілина, заросла дикими травами. Взяли її в оренду через земельні торги та почали обробляти.

"В публічній кадастровій карті ми знайшли, що це землі під садівництво в комунальній власності, конкурс на них оголошує місцева влада. Купити таку землю неможливо, а орендувати під садівництво чи виноградарство можна не на сім років, а мінімум на 25 – це передбачено земельною реформою. Це дозволяє інвестувати, вкладати в землю, наприклад, закласти виноградник", – пояснює науковиця.

За її словами, земельна реформа призвела до появи механізму прозорих аукціонів, завдяки якому отримати право оренди можна у кілька кліків з будь-якої точки світу, натомість отримання ліцензії на виробництво вина залишається значно складнішою процедурою.

Відмовилися від соняшника заради винограду

Юристка зауважує, що розраховувати на державу важко і в інших питаннях. Доступні програми підтримки не завжди відповідають реальним запитам бізнесу і часто орієнтовані на формальні показники: у виноробстві це можуть бути вимоги щодо працевлаштування чи сортів винограду. Є проблеми зі співфінансуванням: поки бізнес пройде всі етапи отримання гранту, він уже може самостійно реалізувати проєкт.

Що стосується потреб релокованого бізнесу, допомога також часто приходить із великим запізненням: з початку великої війни минуло понад чотири роки, а пропозиції для переселенців досі на стадії обговорення.

"Нас постійно запрошують на зустрічі: а давайте ми щось зробимо? Я відповідаю: у нас вже 26-й рік, літо, ми вже самі зробили. Ви думаєте, як підтримати релокований бізнес? Пропонуйте те, що справді потрібно. ВПО-бізнес звик розраховувати на власний досвід. Його сила в тому, що це часто люди з підприємницьким мисленням і здатні почати знову, куди б вони не приїхали, не тільки в Україні, а й за кордоном", – говорить Юрченко.

Зараз "Леглич Вайнері" має 7 гектарів виноградників, висаджених упродовж двох років. Це найбільші площі під виноградом в Київській області.

За словами власниці, одним з аргументів на користь винограду, порівняно з традиційними сільськогосподарськими культурами, стала суттєва різниця між собівартістю та кінцевою ціною реалізації продукту.

"Вирощувати соняшник на 9 га нераціонально. Виноградарство – це довга інвестиція, але більша маржинальність", – зазначає Елліна.

Інститут у Франції зробив для них аналіз ґрунтів, надав висновок про склад та перелік рекомендованих сортів. Супутниковий моніторинг погоди показав, що критичні для винограду морози в цій місцевості можуть траплятися приблизно раз на десятиліття.

Ділянка має східний схил, що означає багато сонця в першу половину дня. А також достатній запас вологи, бо у підніжжя виноградника протікає річка Леглич, на честь якої названа виноробня.

Над назвою бренду "Леглич Вайнері" засновники думали декілька років. "Можливо, не дуже просто для запам'ятовування, але це прив'язка до теруару, до місцевості, де створюється наше вино", – пояснює Елліна.

На жаль, науковий підхід не врятував виноробів-новачків від втрат. Спочатку вони зацікавилися саджанцями з українських розплідників, проте дістати потрібний посадковий матеріал було проблемою – виноробство в Україні розвивається, і за топовими сортами стоїть черга на декілька років. Те, що вдалося придбати, приживалося погано, а рослини, які зрештою вціліли, пошкодив весняний мороз.

Лози гинуть, але вино отримує золото

"Закладка виноградника припала на роки, коли були морози. Особливо небезпечні вони в кінці квітня, тому що в квітні з'являються перші бруньки, минулого року вже навіть листя з'явилось. Ми планували пасинкувати кущі, але був дуже сильний мороз. Передавали нуль, а насправді було -8 градусів. Цитронний магарача, тельті-курук, одеський чорний, все майже вимерзло", – згадує дівчина.

Попри негаразди з погодою та юний вік лоз, минулого сезону вони зібрали трохи врожаю сортів юпітер, одеський мускат, аліготе та приготували розе, яке назвали "Рожевий обрій". Також отримали 100 літрів одеського чорного. Щоб розпочати повноцінне виробництво, докупили виноград у Бессарабії, а вже за пів року отримали перші нагороди.

"У квітні нам порадили йти на конкурс Wine&Spirits. Червоні вина ще треба було витримувати, тому ми брали участь з білими. І наше шардоне отримало золото – перше місце серед українських білих вин, совіньйон блан мав срібло", – ділиться Юрченко.

Цьогоріч винороби завершили експеримент з українськими саджанцями і звернулися до італійського розплідника Rauscedo. Придбали відомі класичні сорти каберне, мерло та совіньйон блан і навесні висадили в ржищівську землю 8 тисяч нових рослин – планували в кінці квітня, але знову було холодно, дув сильний вітер.

"Такі аномальні кліматичні умови спостерігаються вже другий рік, а кажуть, що погода має цикли по три роки. Тому ми підготувалися: купили дим-машину і в квітні дві ночі їздили, окурювали димом виноградник, додатково палили дрова", – розповідає власниця "Леглич Вайнері".

Для налагодження процесів виноробня користується допомогою консультантів, зокрема над створенням вина працює відомий енолог. Проте Юрченко не виключає, що й сама здобуде фахову освіту: цього року вони з чоловіком вступатимуть на спеціальність технології продуктів бродіння і виноробства.

"Я маю вже дві вищі освіти і тільки минулого року захистила останній диплом. Напевно, ще не встигла відпочити, щоб починати навчання знову, і зараз надто велике навантаження. Проте ще зі студентських років я пам'ятаю цитату з журналу, що зараз епоха мультизадачних людей. Таким був Леонардо да Вінчі – у нього було багато професій. Мені це сподобалось, і я по життю так іду: на "Економічній правді" навіть є мої колонки, як юриста, я писала про земельну реформу", – пояснює дівчина.

За її словами, вирощування винограду не надто відрізняється від вирощування інших культур. Головне – усе робити за технологією: не садити надто щільно, обробляти міжряддя, за потреби застосовувати добрива та засоби захисту рослин, але не в останні тижні дозрівання ягід. У виноробстві сватівчани дотримуються того ж принципу: керуватися правилами та настановами консультантів, не експериментувати, не сподіватися на диво.

Триматися допомагають туристи

"Коли у людини немає хисту готувати, вона відкриває рецепти в New York Times і вже розуміє, що вийде фантастична страва. Ми з батьком підтримуємо ідею, що треба читати книжки і рухатися за інструкцією", – говорить Юрченко.

Підприємство практикує контроль на всіх етапах виробництва вина. Виноград на Одещині збирають під наглядом, привозять у Ржищів у рефрижераторі і одразу відвантажують в холодильну камеру. Зранку давлять ягоди, сік відправляють в сталеві вініфікатори з сорочкою охолодження, яка захищає від перегріву. Під час бродіння моніторять стан вина, беруть на аналіз проби.

"Треба розуміти, яка кислотність, цукристість, спирт, коли додавати дріжджі. Також на виробництві має бути стерильність. У нас запас стерилізованої води на 1000 літрів, ми постійно все миємо з професійними засобами, які використовуються навіть у хірургії. Ємності потрібно вимивати ідеально – кожен шов всередині, щоб не лишилось патогенної мікрофлори", – зазначає підприємиця.

Виробничий цех "Леглич Вайнері" розташовано на території старої автобази. Цю локацію теж знайшли випадково. Звільнили ділянку від чагарників, одну за одною ремонтують будівлі, які збереглися з 60-х.

У розбудову вкладають власні кошти та отримані гранти: 7 тис. євро надала Міжнародна організація з міграції, їх витратили на обладнання для обробки землі, 100 тис. грн від благодійного фонду "МХП-Громаді" витратили на устаткування для фільтрації води. За кошти грантів від Mercy Corps вдалося придбати генератор та частково оплатити сільгосптехніку, трактор, ємності для зберігання соку, сушарки для виготовлення родзинок.

Залишається питання енергоефективності, тому підприємство шукає донорське фінансування для встановлення сонячних панелей. Повсякденні ж витрати підприємиця компенсує за рахунок несподівано жвавого туризму, якому дивуються й самі винороби.

"Нам ще далеко до досконалості, але тут дуже дорога оренда землі, багато операційних витрат щомісяця, тому ми махнули рукою на сумніви й вирішили спробувати цей напрямок. Два місяці тому почали збирати групи туристів, і це допомагає триматись. Все, що заробляємо, в тому числі в інших сферах, інвестуємо далі", – розповідає Юрченко.

Зараз на виноробні ремонтують льох, який дістався у спадок від автобази, та облаштовують локацію в саду, а восени понад дорогою відкриють "торговий дім" з залом для дегустацій.

Поки ж гостей пригощають вином прямо у цеху, поруч з обладнанням. З минулорічного релізу, серед інших, можна спробувати елегантний совіньйон блан з тонким ароматом голден делішес, піно нуар з багатим букетом ягід, стиглих фруктів та спецій, характерний оранж "Трипільське сонце" – купаж совіньйону блан та шардоне.

"Смак цього вина подобається багатьом: у ньому відчуваються нотки горіхів і сухофруктів, тож його швидко розбирають. Інше вино – "Рожевий обрій" – смакувало ніби суниця з вершками, воно вже давно закінчилося, тож цього року зробимо його трішки більше.

Але особливо мені подобаються наші червоні: маємо піно нуар, витриманий в сталевих ємностях, піно нуар та мерло, витримані в дубових бочках. Ці в дубі – прямо неймовірні, з роками вони ставатимуть тільки краще", – тішиться дівчина.ФОТО 11

Вино – мистецтво, яке має приносити гроші

У планах виноробні на новий урожай – більш потужний, витриманий оранж, сухе тихе розе та петнати зі свого юпітера, вина з цитронного магарача, мускату оттонель та інших сортів, які знову купуватимуть на Бессарабії.

"Сподіваємося, все вдасться, тому що є питання з безпековою ситуацією на Одещині. Друге питання – з виноградом, попит на нього великий. Виноробень відкрилося багато, а свій виноград ще росте. З іншого боку, є господарства, які вирощують виноград, але не можуть його продати, і він пропадає. Немає комунікації між виноградарями і виробниками вина", – зазначає Юрченко.

У 2026-му "Леглич Вайнері" розлило приблизно 8 тис. пляшок вина минулого сезону, з винограду цього року розраховують отримати вже до 40 тис. пляшок – наявні потужності дозволяють.

Вино реалізують у роздріб онлайн чи на дегустаціях, зі збільшенням обсягів будуть виходити в мережі. Паралельно підтримують туризм – тут сватівчани влучили одразу в два тренди, що набирають популярності в світі: нанотуризм, коли мандрівник за день може відвідати нову локацію, отримати враження і ввечері повернутись додому, та винний туризм, який зростає на тлі зменшення споживання вина, – людям більше не цікаво пити вдома, вони хочуть все бачити на власні очі.

Аудиторію залучають через соцмережі: від першого допису минуло лише п'ять місяців, а зараз "Леглич Вайнері" має в Threads охоплення понад шістсот тисяч та майже вирвалася на перше місце за кількістю підписників серед українських виноробень.

"У мене є інший бізнес – Центр аналізу політики "Зміст", і я розумію, що коли веду комунікацію самостійно, це вдається більш ефективно, адже я хочу, щоб про нас дізнались, щоб до нас приїхали, купили вино. Я маю бути цікавою, але й зважати на відмінності соцмереж. В Threads більше хочуть бачити красиві фотографії, в Instagram – процес виробництва вина", – пояснює Юрченко.

Креативні ідеї для просування бізнесу дівчина розробляє в тандемі з чоловіком. У пригоді стають освіта та досвід з інших сфер.

У роботі застосовують клієнтоорієнтований підхід: на винограднику можна влаштувати рандеву, пікнік чи весілля. В цеху святкують дні народження, проводять тімбілдінги чи корпоративи. До співпраці залучають місцеві готелі та кейтерінг.

Наступного року в обійсті хочуть проводити концерти та фестивалі, також розглядають варіанти облаштування готельних номерів чи будівництва на винограднику, адже готелів у місті не вистачає.

"Мій чоловік – бренд-менеджер, маркетолог, і я творча людина, тому у нас синергія, щось обговорюємо, креативимо: що далі, чим ми можемо відрізнятися. Ми самі розробили дизайн етикеток для вина, вони відображають моменти, які хочеться повторити. Наприклад, совіньйон блан – це серпневий безтурботний день, як зараз, це стиглі літні фрукти. Це відчуття, які хочеться запам'ятати: берег річки, польові трави, келих вина", – ділиться власниця "Леглич Вайнері".

Вона говорить, що поки роботи на локаціях тривають, у родині виноробню жартома називають "мінімально працюючою моделлю": тут уже є фантастичний краєвид на виноград, виробничий цех, де охочі можуть познайомитися з технологією, та власне вино. Проте було важливо почати саме зараз, адже кількість виноробень в Україні щороку зростає.

Водночас Юрченко вірить, що вино не можна сприймати лише як хобі чи справу для душі: це харчовий продукт, який має бути якісним і безпечним, але водночас це бізнес, здатний приносити дохід.

"Це також і дуже особливий, красивий продукт, справжнє мистецтво. Кожне наше вино – як дитина. Воно витончене, воно ідеально зроблене, досконале з усіх сторін: і те, що в пляшці, і на пляшці, тому відповідна ціна. Я б могла вирощувати пшеницю чи соняшник, але це було б менш цікаво. Так, більше грошей та швидше, але немає творчості. Я люблю заробляти гроші, але красиво", – зізнається Елліна Юрченко.