50% аналізів, яких не помічає НСЗУ. Кому вигідно заганяти українців у радянські умови і чому програє пацієнт

Гроші мали йти за пацієнтом. Пацієнт пішов у приватну лабораторію, значить, і гроші мали піти туди. Але система розвернула їх назад, у державні та комунальні заклади, як за старих часів. Чому система охорони здоров'я вперто намагається повернути людей у радянські черги, навіщо Сінево судиться з НСЗУ та що буде з українською медициною за п'ять років – у розмові з заступником генерального директора Сінево Україна Миколою Скавронським.

– Пане Миколо, пацієнт може вільно вибрати, де здати аналізи за програмою медичних гарантій (ПМГ), – і багато хто віддає перевагу приватним лабораторіям. Але держава оплачує цей вибір на свій розсуд: частину досліджень НСЗУ може не зарахувати. Виходить, пацієнт проголосував за приватну лабораторію, а гроші за ним туди не пішли. У чому тут причина?

– Базова ідея реформи абсолютно правильна: не треба утримувати десять напівпорожніх лікарень, краще мати п'ять заповнених, де лікарі мають постійну практику, а логістика дешевша.

Але реформу будували на руїнах старої системи, де ніхто навіть уявити не міг, що бюджетні кошти можна віддати приватникам. У 2017-2019 роках усе працювало, бо приватний бізнес туди не йшов. Проблеми почалися у 2023-2024 роках, коли до Програми медичних гарантій (ПМГ) долучилися великі приватні лабораторії.

Люди побачили: безоплатно здати аналізи можна у сучасній лабораторії, з нормальним сервісом. Пацієнти масово "проголосували ногами". І тут державні регулятори виявилися не готовими. Їхні бюджети розраховані, щоб утримувати власні державно-комунальні лабораторії, які є в системі. Гроші почали витікати з цього сталого сектора, і система включила штучні гальма.

– Як це впливає на людей і на їхнє здоров'я?

– Найперше – з'являються черги. Приватні лабораторії змушені розтягувати запис й обмежувати кількість безоплатних слотів. Для клієнта це означає, що він має або чекати, або оплачувати дослідження власним коштом. Хоча і того, і іншого не мало би бути. Ми робили, робимо і далі готові проводити значно більше, ніж законтрактувала НСЗУ. Та мало того, що ми виконували дослідження авансом, бо розуміємо, людям потрібні вчасні і правильні діагнози, а для цього – результати. Аж от в НСЗУ вирішили, що ми "робимо забагато аналізів".

– Тобто Сінево робила більше аналізів, ніж було потрібно? Лікарі не направляли своїх пацієнтів на дослідження?

– Навпаки. Ми виконуємо тільки те, що написано у направленні від лікаря. Лікар розписує потрібні дослідження для встановлення діагнозу і призначення лікування. Якщо людина з цим списком аналізів йде в умовну лабораторію при районній поліклініці, то запитань у НСЗУ немає, – цій районній поліклініці покривають вартість усіх досліджень, які вони виконали.

Але якщо із цим самим списком людина йде в приватну лабораторію, то НСЗУ оплачує лише половину аналізів, які зробила лабораторія за направленням від лікаря. Наприклад, ми робили 10 досліджень за одним направленням, а НСЗУ зарахувала лише п'ять. Тобто ви приходите з направленням на 10 тестів. Ми робимо всі 10. Лікар бачить результати, призначає лікування. А НСЗУ заявляє: "Ми зараховуємо і оплачуємо лише п'ять тестів". Вони відмовляються визнавати факт надання медичної допомоги в повному обсязі, щоб зекономити бюджет. І ось до чого це призводить особисто для вас: головна проблема навіть не в тому, що нам заплатили за п'ять замість десяти, а в тому, що під час наступного контрактування державі "покажуть", що ми зробили вдвічі менше, ніж насправді. Значить, і законтрактують менше. А отже, безоплатних місць стане ще менше – і чекати в черзі доведеться вам.

– Навіщо? Щоб українці здавалися здоровішими чи недообстеженими? Чи пацієнтів свідомо виштовхують назад у комунальні заклади, щоб їх фінансово підтримати?

– Усе через гроші. Державі їх не вистачає, але вона живе за старою звичкою. Гроші, закладені на лабораторні дослідження, насправді розраховані ще й на купу іншого – на лікарські консультації, на ургентні дослідження при стаціонарах, на утримання допоміжних служб, які взагалі не потрібні, щоб зробити аналіз. Уявіть, що ви приходите в кафе за кавою, а вам у чек включають ще й обід, прибирання залу й зарплату охоронця, і кажуть, що інакше кава не продається. Приблизно так влаштований цей "пакет": вартість аналізів там перемішана з консультаціями лікарів, ургентними службами й утриманням усього іншого. І де закінчуються гроші на аналізи, а де починаються на решту, не бачить ніхто.

Парадокс: велика мережева лабораторія навіть із тарифом, меншим утричі, може брати участь у програмі й залишатися прибутковою завдяки масштабам. Це як із великим супермаркетом і маленькою крамницею на розі: супермаркет може продавати дешевше, бо бере обсягом. Велика лабораторія так само витягує низький тариф там, де маленька комунальна просто не виживе.

Щоб зберегти таку лабораторію в поліклініці, її дотують з бюджету закладу – забирають гроші від інших лікарів, педіатрії, хірургії. Логічний висновок – таку лабораторію варто закрити. Замість фінансування 40-50 маленьких лабораторій у Києві, можна використовувати наявні великі централізовані бази. Лікар виписав направлення, людина здала аналізи, повернулася до лікаря і продовжує лікування. Але держава каже: "Ми хочемо власні лабораторії", а ми запитуємо: "Навіщо спалювати гроші платників податків?".

Система прагне, щоб ці кошти не виходили за межі державно-комунального сектора. І вважає гроші, які йдуть у приватний сегмент, втраченими. Тому й створює штучні перепони, щоб приватники пішли самі.

– Ви подали до суду на НСЗУ. Чого ви вимагаєте? Більших тарифів?

– Ні, річ не в тарифах і точно не в наших доходах. Дохід від ПМГ для Сінево складає лише близько 3% – на нашу стійкість це не впливає. Наші європейські інвестори взагалі сприймають участь у програмі як благодійність: ми виконуємо значно більше досліджень, ніж нам компенсує держава, і різницю покриваємо самі. Це наш свідомий внесок у доступність медицини під час війни. Тому питання не в грошах для компанії. Питання в принципі. Ми вимагаємо рівних і прозорих правил гри для всіх – незалежно від форми власності закладу. Ми хочемо рішення, яке встановить однакові умови для приватних і державних лабораторій, бо саме так і був задуманий принцип "гроші йдуть за пацієнтом". Час, коли бізнес мовчки боявся регулятора, минув, але ми йдемо не воювати, а домогтися чесних правил.

– А що все це означає для звичайного пацієнта прямо зараз? Мене це торкнеться – я втрачу безоплатні аналізи?

– Прямо зараз – ні. Якщо у вас є направлення від сімейного лікаря, ви приходите в Сінево і безоплатно здаєте аналізи, як і раніше. Ми працюємо в штатному режимі і нікуди не йдемо. Але хочу бути чесним. Якщо нерівні правила збережуться, наслідки відчують саме пацієнти – не компанії. Спочатку це довші черги й менше безоплатних слотів. Потім – ситуація, коли людині простіше заплатити самій, ніж чекати. А врешті під загрозою опиняється те найголовніше, що дала реформа: можливість здати аналізи безоплатно, швидко і в сучасній лабораторії. Особливо це вдарить по тих, хто раніше взагалі не мав доступу до діагностики – не було ні грошей на приватну лабораторію, ні можливості вистоювати черги. Саме заради цих людей ми й судимося. Щоб вони не втратили те, що нарешті отримали.

– Ви впевнені, що пацієнти вже проголосували "ногами", і до комунальних закладів вони не повернуться?

– Саме так. Ті, хто спробував приватну медицину, не повертаються до державно-комунальної. Виняток – екстрені випадки чи швидка допомога, де вибір від людини вже не залежить.

– Що саме приватні лабораторії дають пацієнту такого, на що комунальна й державна неспроможні або роблять погано?

– Тут є дві групи послуг. Перша стосується самих тестів: ми робимо акцент на превенції та профілактиці. Державна медицина фокусується на лікуванні. А коли людина не хвора і йде перевірити організм – зробити чек-ап – вона звертається саме до приватників.

Друге – це сервіс навколо діагностики, якого в комунальних закладах немає. Люди йдуть до нас за розшифровкою результатів, за додатковою інформацією, за зручністю та людським ставленням.

– Чи сподіваєтесь ви, що у 2027 році правила гри за Програмою медичних гарантій стануть прозорішими?

– Чесно – не впевнений. Дивлячись на динаміку 2026 року, не виключаю, що держава вигадуватиме нові обмеження й коефіцієнти. Але ми готові послідовно відстоювати рівні правила стільки, скільки буде потрібно – через суд, через Антимонопольний комітет, через публічний діалог. Це марафон, а не спринт. І я вірю, що врешті ця наполегливість дасть результат, і система почне працювати на користь пацієнта, а не на утримання інфраструктури заради інфраструктури.

– Якою ви бачите українську медицину за 5 років, якщо правила гри не зміняться?

– Якщо держава продовжить вичавлювати приватний сектор, ми повернемося у нульові роки: гігантські бюджети розчинятимуться в комунальних лікарнях, які постійно кричатимуть, що їм не вистачає грошей, а пацієнти сидітимуть у чергах. Державно-комунальний сектор має існувати, але стати сервіснішим.

Поки приватники є в державній програмі, ми працюємо як бенчмарк. Ми – той подразник, який змушує комунальні заклади ворушитися, покращувати сервіс і рахувати витрати. Згадайте, як працювала єдина державна пошта чи єдиний телефонний оператор до того, як з'явилася конкуренція: черги, байдужість, "вас багато – я одна". Якщо приватників прибрати, то залишиться один монопольний голос держави. А монополія завжди так закінчується. І в медицині буде так само.