Рівень життя пенсіонерів знизити не можна - вже нема куди: 90% з їх числа отримують пенсію 40 дол на місяць. Тобто нижче мінімального рівня бідності, який переступила більшість африканських країн.

Залишається тільки скоротити чисельність пенсіонерів - через підвищення пенсійного віку, подовження трудового стажу та зменшення державою витрат на медицину, зниження пенсій тим, хто отримує більше.

Прикро, що уряд експлуатує інстинкт пролетарської ненависті до тих, хто живе заможніше, та демонструє зневагу до людей, які потребують допомоги.

В обох напрямках дій із скорочення видатків Пенсійного фонду - скорочення виплат і збільшення пенсійного віку - постмайданівський уряд зайшов далі донецької кримінальної групи. Проте серйозних результатів він не отримує: дефіцит фонду коливається у межах 75-90 млрд грн на рік.

Нездоланні труднощі для чиновників існують через те, що дефіцит пенсійного фонду неможливо перекрити за допомогою інфляційного знецінення грошей, як це робиться при покритті дефіциту бюджету. Причиною є те, що доходи фонду не збільшуються при зростанні цін.

Джерела цих доходів - фонд зарплати підприємств і деякі інші надходження - від продажу валюти, житла, автомобілів, підприємницьких доходів.

Усі ці надходження в умовах падіння національного виробництва теж зменшуються. Тому, звужуючи споживчий ринок, "скорочуючи" пенсіонерів і знижуючи ставки пенсій, уряд прискорює падіння виробництва, а отже - зменшує джерела надходжень до самого Пенсійного фонду.

Біг білки у колесі: чим більше зрізатимемо видатки фонду, тим менше буде надходжень до нього. У кінці 2015 року дізнаємося, що дефіцит Пенсійного фонду перевищив планову суму.

Нас хочуть відволікти розмовами про запровадження накопичувальної пенсійної системи. Це добра справа. Варто поговорити, якою вона буде, і що треба змінити в податках і соціальних відрахуваннях для її запровадження. Поки що пропозицій від уряду нема. Фактично пропонується збільшення податків.

Однак зараз треба вирішувати поточні питання. Потрібні інші підходи, які забезпечать зростання доходів Пенсійного фонду і, як мінімум, не вимагатимуть зменшення виплат пенсіонерам.

Вони лежать у площині зростання виробництва і зайнятості, встановлення нової бази відрахувань до фонду та у заохоченні майбутніх пенсіонерів до легалізації усіх виплат за працю. Потрібні не слова, а стимули до легалізації.

Також обов'язковою є довготривала фінансова стабільність в країні, а це не потрібно бюрократам, які створюють для себе інфляційний рай.

Схожі підходи реалізовані у країнах Європи, проте фінансові органи України вважають за краще про них не чути. Зручніше "керувати" в умовах дефіцитів, маніпуляцій із ставками пенсій та приниження тих, хто не може себе захистити.

Фото УП

Плата за житлово-комунальні послуги, що вища за життя

Ще один руйнівний напрямок дій влади - політика у житлово-комунальній сфері.

Над усіма споживачами послуг нависає загроза перегляду цін і тарифів. Урядовці директивно підняли тарифи на різні їх види у чотири-сім разів. Ці дії влади повністю вкладаються у філософію погіршення рівня життя людей, яка оволоділа мисленням представників нинішнього українського уряду.

Одночасно вони сподіваються, що завдяки такому росту цін і тарифів будуть подолані збитковість і необхідність субсидування з бюджету "Нафтогазу України". Навіть запевняли, що таке зростання тарифів є умовою надання кредитів від МВФ. Хоча потім країна дізналася, що це неправда.

Чи буде вирішена проблема збитковості монопольного газового імпортера за допомогою таких методів, і чи варті такі методи поставленої мети?

Ініціатори ненормального стрибка цін поспішили списати на споживачів усі втрати імпортера від провалу валютного курсу гривні, заангажували максимальний обсяг імпортних поставок газу та розповісти про надприбутки для монополіста.

Цікаво, що при оголошенні такого форсованого свавільного підняття цін уряд ховався за Нацкомісію з регулювання енергетики і житлово-комунальних послуг. Хоча відомо, що комісія мала відповідне завдання від Кабміну, який ще в лютому першим повідомив про новий рівень тарифів для населення.

До речі, НКРЕ, виконуючи це завдання і скориставшись напіввійськовою, розхристаною ситуацією в країні, заклала у розрахунки курс 32 грн за дол, що відповідало його рівню у січні 2015 року.

Після цього базовий тариф - 7,1 тис грн за тис куб м - не переглядався, хоча на початку травня, коли запровадили нові тарифи, курс знизився до 20,5 грн за дол і за методиками комісії мав бути використаний для перерахунку тарифів.

Це найкраще свідчить про "об'єктивність", "незалежність" та істинні цілі НКРЕ та інших ініціаторів тарифної кампанії. Вони діють в інтересах монопольного нафтогазового посередника, намагаючись забезпечити йому надприбутки.

Однак головне питання навіть не у нахабстві газового лобі. Усе побачене не має жодного стосунку до ціноутворення у декомунізованій та демократичній країні.

За планово-комуністичної системи держава стоїть на стороні виробника, сама запроваджує монополії, знищує ринки і нараховує ціни з певною рентабельністю щодо собівартості, аби гарантувати прибутки підприємствам. Чому була така турбота? Підприємства належали ордену комуністів, і вони захищали своє майно.

Яценюк і К° пропонують ренесанс державного монополізму, який тепер треба назвати олігархо-державним монополізмом.

Арсеній Яценюк. Фото kmu.gov.ua

Підприємства, як відомо, належать або державі - щороку уряд намагається перевести у держвласність банки та інші корпорації, - або олігархам, оскільки іншим громадянам підприємства, що підлягають приватизації, не продаються.

В інтересах державних та олігархічних монополій - газових та енергетичних постачальників - проводиться і ця тарифна пертурбація. Вона забезпечить шалену рентабельність головному монополісту, його підрядникам і самому держбюджету.

Скільки при цьому втратять люди, Кабмін замовчує. Обіцяні субсидії - димова завіса, адже вони не гарантовані. Нема закону, який би зобов'язував їх платити.

Когорта біля владного корита мусила б знати, що у нас держава - демократична, ринкова і правова, тобто така, у якій пріоритетними є права громадян, а не чиновників і монополістів. Нам не потрібна інша. Не треба нас тягти у партократію!

Коли ми чуємо від урядовців та управлінців "Нафтогазу", що вони встановили ринкові ціни, то відчуваємо плутанину у їх головах. Хотілося б, щоб вони зрозуміли: ринкові ціни не встановлюються у кабінетах чиновників та монополістів.

У розвинутих економіках влада створює незалежні комісії на рівні муніципальних громад, які контролюють встановлення цін і дії природних монополістів, що надають комунальні послуги, аби не допускати зловживань з їх боку.

Найбільш поширеним у розвинутих країнах методом встановлення цін на монопольні комунальні послуги є помірковане підвищення цін у плановому році відносно попереднього рівня відповідно до темпів інфляції в країні мінус невеликий процент - 1-3% - зростання ефективності роботи компанії-монополіста.

Цей відсоток закладається у тарифі і виконує роль примусу, стимулу компанії до росту ефективності. Якщо компанія не здійснює заходів ефективності, то процент зниження ціни не компенсується, і вона втрачає відповідну суму доходів.

Головна риса сучасних регулювань цін природних монополістів полягає також у відмові від врахування росту витрат компаній, бо врахування їх зростання означає стимулювання витратності, що було в СРСР.

Нині чиновники пропонують адміністративні ціни на догоду монополістам. Замість обмеження монополістичного росту тарифів вони самі піднімають їх на рівень, що не міг би собі навіть уявити жодний монополіст - ніде і ніколи.

Що відбувається, коли ціни встановлюються на шалено високому рівні або просто завищуються на вимогу монополістів? За таких цін монополісти досягають максимальної прибутковості при зменшенні обсягу своїх послуг.

У нас при встановленні цих ненормальних, протекціоністсько-монопольних цін і тарифів монополістам сприяють двічі. Спочатку - при оптовому продажу газу, де його продає "Нафтогаз" регіональним облгазам і теплоенергетичним станціям, а потім - при роздрібному розподілі газу і послуг з опалення житла.

Фото unian.net

Загальна прибутковість на обох стадіях - 600% за теплом, 800% - за газом. З цих відсотків частину забирає бюджет через рентні платежі та податки і цим зменшує рентабельність за обома продуктами десь на 100%. Зрозуміло, що за такої рентабельності підприємствам не потрібно займатися ефективністю.

Такий стрибок цін зменшить купівельну спроможність людей. Для промислових та інших виробничих споживачів надвисокі ціни понизять ефективність виробництва - вони змушені будуть переходити на більш дешеві енергетичні продукти.

Цікаво, що виробники мінеральних добрив в Україні - "Рівнеазот", "Азот" - відмовляються від купівлі імпортного газу і переходять до прямих замовлень аміачної селітри як напівфабрикату для виробництва добрив.

Для побутових споживачів нові тарифи не можуть бути оплачені, бо у людей не виникають додаткові доходи. За того ж рівня доходів сім'ї будуть відмовлятися від споживання послуг монополіста навіть без їх заміщення іншими енергоресурсами.

Тобто перестануть споживатися самі енергопослуги. Тарифи не відповідатимуть платоспроможності громадян і не будуть ними прийняті. Люди, звичайно, спробують частково скоротити споживання таких послуг. Проте у багатьох випадках їм не дадуть це зробити комунальні енергетики.

Вони не дозволяють встановлювати лічильники, а змушують жити без них, тобто за нормами воєнного комунізму. Більше того, вони штрафують за перехід на методи автономного опалення та енергозабезпечення.

У людей залишається єдиний спосіб відмови від купівлі послуг - повністю або частково не платити за них. За такого рівня тарифів люди витрачатимуть зарплату на їжу, оплату транспорту та послуги інтернету, без яких вони не можуть заробляти на життя, які відзначаються вищою корисністю, ніж "комуналка".

Ці слова були написані у травні, коли офіційні результати запровадження нових тарифів ще не були відомі. Тепер державний орган статистики повідомив, що неплатежі громадян за газ у перший місяць дії тарифів (квітень) перевищили 350 млн грн або становили близько 10% від нарахованих зобов'язань з їх оплати.

У березні населення заплатило за газ, та інші житлово-комунальні послуги, більше, ніж було нараховано, на 14%. При цьому у квітні сума нарахувань зменшилася порівняно з березнем, коли ще тривав опалювальний сезон.

Що ж буде у листопаді, коли нарахування зростуть у дев'ять-десять разів? Яку частку цієї суми зможуть оплатити споживачі?

Якщо покупці не приймають цін, то вартість послуг є іншою. Тільки за згоди обох сторін складається ринок, встановлюється адекватна вартості ціна. Неадекватні ціни руйнують економіку - це один з тих непорушних законів, якими нехтує влада.

При наданні комунальних послуг тарифи повинні встановлюватися на рівні територіальних громад за участю місцевих органів влади. Національні регулятори повинні пильнувати ці процеси, зупиняючи дії, що шкодять громадам.

Фото ЕП

До речі, через узгодження на місцевому рівні тарифи не можуть бути однаковими в усіх областях і містах України, як думав Янукович, а тепер - Яценюк. Отже.

1. Ціна на послуги природного монополіста не повинна залежати від собівартості.

2. Зростання тарифів має свої межі, за якими починається відмова від послуг.

3. Національні регулятори повинні контролюватися місцевими незалежними комісіями з метою недопущення необґрунтованого зростання тарифів.

4. Тарифи на житлово-комунальні послуги повинні прийматися на рівні територіальних громад, вони різняться у різних регіонах.

5. Регулятори ринків природних монополій мусять стояти на боці споживача, захищаючи інтереси зростання ефективності від використання послуг і не допускаючи зростання тарифів без підвищення ефективності їх виробництва.

Характерною була реакція прем'єра на критику його тарифних інновацій. Він заявив, що НКРЕ треба ліквідувати і створити державний орган з призначення тарифів і цін. До Яценюка таку ідею реалізувала КПРС: в СРСР був Держкомцін, а наслідком його роботи став розвал соціалістичної економіки.

Національна комісія, яка діє незаконно, сприяє монополіям і не розуміє свого призначення та функцій, не потрібна. Як мінімум, за цих обставин указом президента цей склад комісії повинен бути розпущеним, а функції та порядок діяльності змінені на захист конкуренції на ринку і прав споживачів.

Дії Кабміну - це руйнування ринків, розподіл суспільних прибутків монополістам, підтримка їх економічної безвідповідальності, потурання енергетичній витратності, знищення платоспроможності громади та порушення грошового обігу.

Сіється анархія у житлово-комунальній сфері, субсидії залишаються на папері, загниває комунальна енергетика, посилюється безправ'я громадян щодо власності на житло, яке стає останнім засобом розрахунків за газ, воду і тепло.

Усі ці порушення Конституції та законів треба терміново скасовувати. Слід перейти до методів встановлення тарифів, які виключають корупційні сприяння природним монополіям, ведуть до енергоефективності і покращення умов людського життя.