Штрафы за коррупцию: адвокационный взгляд на законопроект

У всі часи моєї юридичної практики я спостерігаю одне соціальне явище: люди вимагають справедливості. Зазвичай ця справедливість одностороння.

Вона полягає в прагненні публічно покарати особу, про підозру в протиправній діяльності якої повідомили засоби масової інформації. Для суспільства не мають значення обставини справи, дотримання процесуальних процедур, презумпція невинуватості, інші принципи здійснення правосуддя та дотримання законів.

"Вор должен сидеть в тюрьме". Це аксіома, а ті ваші адвокатські папірці – то все маячня, не варта суспільної уваги. З таким соціальним запитом на тотальне покарання ми виростили монстра у вигляді каральної правоохоронної системи.

Кількість виправдувальних вироків в Україні коливається в межах 1%. Це явно не ознака високої ефективності роботи правоохоронців із зібрання беззаперечної доказової бази у 99% справ. Ні, система налаштована на те, аби за будь-яку ціну притягнути до відповідальності особу, яка до цієї системи потрапила.

Судді у зв’язці з прокурорами творять процесуальні "дива", заплющують очі на відверто "порожні" обвинувальні акти, нехтують принципами належності та допустимості доказів сторони обвинувачення, а до заперечень сторони захисту ставляться зверхньо та не сприймають серйозно.

Натовпу, який спостерігає за такими проявами беззаконня, це подобається: "Так йому й треба! Розстріляти на майдані та й по всьому!". Утім, є один невеликий виняток. Запит на безумовну справедливість у вигляді безальтернативного розстрілу миттєво зникає, коли людина сама стає підозрюваною.

Тут і слідчий стає заангажованим, і очевидні докази невинуватості не сприймаються стороною обвинувачення, і суддя запроданець: "Що ж це робиться? Людоньки, рятуйте, чесну людину запроторюють до буцегарні!".

Коли це стосується тебе, то вже не хочеться писати коментарі в інтернеті із закликами до тоталітаризму. Коли взялися за тебе, то тут треба, щоб все було відповідно до процедури, згідно із законом, але система вже побудована та налаштована, вона не зміниться під твій конкретний випадок.

Твоя справа стає статистичною одиницею у звітах правоохоронців. Для тебе це життя, а для них – лише робота. Лише тоді розумієш, що чим більше правових інструментів має твій захисник, тим більше шансів захистити свої права є в тебе.

Як тільки я побачив новину про те, що Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт №11340, то відразу почав читати не текст проєкту, а коментарі до новини. Там було все. І те, що корупціонери за "відкат" з бюджету будуть забирати гроші, і те, що вони уникатимуть кримінального покарання.

Окремою темою для критики проєкту стало те, що в обвинуваченого буде вибір, за яким він може отримати угоду про визнання провини, якщо відшкодує завдану шкоду або розкриє організатора. Це ніби як "діра" в законодавстві, бо треба, як пишуть, і розкрити організатора, і компенсувати збитки, і віддати все майно.

У мене постає просте питання: де в цій історії загубилася якісна робота правоохоронних органів, які за результатами досудового розслідування зібрали неспростовні докази щодо підозрюваного та без жодних угод передали матеріали до суду і за його результатами засудили особу, як кажуть, за повною програмою?

Адже угода – це двосторонній правочин, який потребує волевиявлення і з боку сторони обвинувачення. Якщо остання на це погоджуються, значить, вона потребує цієї угоди не менше, ніж сторона захисту. А це, своєю чергою, свідчить, що її робота із збору доказової бази навряд чи неперевершена.

Чому ж за таких обставин підозрюваний повинен іти на такі невигідні для нього умови? Хто на таке погодиться? Невідомо.

Тепер трішки зламаємо логіку прихильників "розстрільної справедливості": чи може бути так, що такий правовий інструмент дозволить не корупціонерам уникати відповідальності, а правоохоронцям доводити до швидкого та позитивного результату патові справи? В іншому випадку вони можуть іти до суду та доводити свою позицію, їх ніхто не зобов’язує укладати згадані угоди.

Якщо, на думку критиків, сама наявність цього інституту створює поле для корупційних ризиків, то, на мою думку, така логіка деструктивна.

Ми повинні жити в правозастосовчій парадигмі. В іншому разі, керуючись тим, що будь-які зміни в законодавство можуть мати корупційні ризики, ми прийдемо до того, що сам факт існування судової системи, правоохоронних органів створює корупційні ризики. Це не аргумент для відмови від запровадження правових інструментів, які нададуть додаткові можливості адвокатам захищати інтереси своїх клієнтів, а слідчим – ефективно завершувати справи.

Найгірше – коли люди формують своє враження про ті чи інші явища лише читаючи засоби масової інформації або висновки експертів і не вдаючись до власного аналізу першоджерел. Що ж таке угода про визнання винуватості?

Що таке угода про визнання винуватості

Угода про визнання винуватості – це документ у кримінальному провадженні, який укладається між підозрюваним або обвинуваченим та прокурором, у якому підозрюваний чи обвинувачений беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення.

В угоді зазначаються істотні обставини справи, правова кваліфікація діяння, обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті інших правопорушень, умови часткового звільнення від цивільної відповідальності, узгоджене покарання, умови застосування спеціальної конфіскації та наслідки невиконання угоди.

Таким чином, погодившись на підписання зазначеного документа, особа не позбавляється кримінального провадження, не "закриває" справу. Вона добровільно визнає свою провину та добровільно приймає відповідне покарання.

Ба більше, на підставі угоди суд виносить обвинувальний вирок, яким угода і затверджується. Тобто особа отримує судимість з усіма правовими наслідками, крім тих, які виключаються на підставі застосування такого механізму як угода.

Що пропонує законопроєкт

Законопроєкт не пом’якшує санкції за корупційні злочини і не запроваджує інститут угод про визнання винуватості, він існує давно.

Проєкт лише пропонує поширити правозастосовчу практику укладання угод на злочини в корупційній сфері, а також застосовувати для таких справ більш гнучкий спосіб узгодження основного покарання та можливості застосування до корупційних правопорушень додатковий вид покарання у вигляді штрафу.

Штрафи для корупціонерів замість реального покарання?

Зовсім ні. Жоден засіб масової інформації, який опублікував новину про запровадження штрафів для корупціонерів, навіть не спробував пояснити правову природу такого виду покарання.

Чому важливо читати першоджерело, а не керуватися публікаціями в інтернеті, зараз побачите на прикладі цієї ситуації. У законопроєкті мова йде про можливість застосування додаткового, а не основного покарання.

Відповідно до частини 3 статті 53 встановлено, що штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті особливої частини Кримінального кодексу.

Законопроєкт додає примітку, якою встановлюється, що виключно щодо корупційних правопорушень, правопорушень, пов’язаних з корупцією, суд може ухвалити вирок, яким затверджує угоду про визнання винуватості, і призначити узгоджене сторонами додаткове покарання у вигляді штрафу у випадках, коли таке покарання не передбачене в санкції статті особливої частини КК.

Без цієї примітки суди не зможуть затверджувати угоди, оскільки більшість статей, що стосуються корупційних кримінальних правопорушень, а це кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 366-2, 366-3, 368-3692, не передбачають штраф у вигляді додаткового покарання.

Таким чином, нововведення не замінює один вид покарання іншим, як це представили ЗМІ, а лише надає технічну можливість застосовувати додаткове покарання там, де це застосування не було передбачене.

Кому надається право ініціювати відповідні угоди

Право ініціативи, згідно з текстом законопроєкту, залежатиме від ступеня тяжкості злочину. У кримінальних провадженнях щодо корупційних правопорушень укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим здійснюється:

1. У провадженнях щодо тяжкого злочину – за погодженням з керівником органу прокуратури або його заступником.
2. У провадженнях щодо особливо тяжкого злочину – за погодженням з генеральним прокурором або його заступником.

У провадженнях, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України:

1. Щодо тяжкого злочину – за погодженням із заступником генпрокурора – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або його заступником.
2. Щодо особливо тяжкого злочину – за погодженням із заступником генпрокурора – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

А як щодо пом’якшення покарання для корупціонерів?

Так, Кримінальний кодекс пропонується доповнити статтею 692. Її суть у тому, що в кримінальних провадженнях щодо корупційних правопорушень, якщо підозрюваний або обвинувачений розкриває іншу особу, причетну до корупції, і ця інформація підтверджується доказами, або якщо він повністю або частково відшкодовує завдані збитки, суд отримує право затвердити угоду про визнання винуватості навіть у тому разі, коли узгоджене покарання менше за мінімальне, передбачене санкцією відповідної статті Кримінального кодексу.

Такий підхід може комусь не подобатися, але в цьому і є суть угоди. Вона має надавати переваги за співпрацю із слідством, інакше в цьому не буде логіки.

Варто зазначити, що на противагу пом’якшенню законодавець збалансував цю норму. Частиною другою цієї ж пропонованої статті встановлюється, що в разі призначення основного покарання, нижчого за мінімальний поріг, передбачений санкцією відповідної статті, особа не може бути звільнена від відбування такого покарання з випробуванням на підставі статті 75 Кримінального кодексу.

Замість висновку

Я не прихильник укладання угод зі слідством, бо не довіряю системі і переймаюся тим, аби це не нашкодило моїм клієнтам. Утім, це не означає, що я проти розвитку законодавства та правових інструментів в частині запровадження різних механізмів доведення кримінальних проваджень до логічного завершення.

Інститут угод не один рік працює за кордоном і демонструє непогані результати. Проти цього можуть виступати лише люди, не дотичні до світу юриспруденції.

Щодня в ЄРДР реєструються сотні кримінальних проваджень, проводяться слідчі дії, обшуки, арешти майна, але це не означає, що у всіх цих провадженнях правоохоронці зможуть отримати вироки в судовому порядку та довести справу до кінця, бо це довго, складно і має певні рамки у вигляді процесуальних строків.

Тому угоди в корупційних правопорушеннях потрібні не лише обвинуваченим та підозрюваним, а й стороні обвинувачення.

Так, законопроєкт не ідеальний і потребує доопрацювання у другому читанні, але фокус обурення антикорупціонерів має зміститися від узагальненого заперечення можливості укладання угод про визнання винуватості до конкретних зауважень щодо конкретних статей Кримінального кодексу.

Якщо ми постійно будемо проти будь-яких змін до законодавства, заперечуватимемо розвиток правових інструментів, то отримаємо ультратоталітарну правоохоронну систему, не здатну до встановлення об'єктивної істини. Завжди пам’ятайте, що за злочини ростовського маніяка Андрія Чикатила були розстріляні двоє людей, які не були винні в цих злочинах.

Україні не потрібна правоохоронна система, яка безальтернативно саджатиме всіх підряд до в’язниці. Нам потрібна система, за якої вина людини, яку піддають покаранню у вигляді позбавлення волі, беззаперечно доведена неспростовними, належними, допустимими та достатніми доказами.

Якщо органи слідства не здатні це забезпечити, то угода як варіант ефективного завершення кримінального провадження є непоганим компромісним варіантом.