Три цены на газ и одна на биотопливо

На сьогодні Україна та вся Європа — у стані потужної кризи на ринку енергоресурсів, насамперед природного газу. 

Криза викликана як глобальним чинником, незримим ворогом – вірусом Covid 19, так і видимим, від якого, на жаль, у світу ще немає вакцини – Російської Федерації, яка провокативними діями цілеспрямовано підриває економіку європейських країн.

Російська Федерація, у будь-який спосіб, втративши міжнародний авторитет на політичній арені, маніпулює ресурсами, що ще залишаються у її арсеналі – природним газом. На міжнародних хабах та українському ринку щотижня фіксуються нові цінові рекорди. 

На превеликий жаль, близько 40% енергії Україна досі змушена закуповувати за кордоном, у тому числі у Російської Федерації, що вводить нас у пряму енергетичну, а отже і політичну, залежність від ворога. 

Розбудова державності України, можливість входження її повноправним членом у ЄС – така дійсність не відповідає імперським амбіціям Кремля. 

В Україні, навіть в умовах рекордно високих цін на традиційні енергоресурси, розвиток біоенергетики стикався у 2021 р. з низкою викликів і проблем. Справа у тому, що в Україні існують три ціни на газ (ціни округлені для спрощення сприйняття): 

• Ціна на газ для населення – близько 8000 грн/1000 м3;
• Ціна на газ для бюджетних установ – близько 16000 грн/1000 м3;
• Ціна на газ для промислових і комерційних установ – ринкова, від 35000 грн/1000 м3 і вище. 

У той же час існує одна ціна на біомасу і біопалива. Наприклад, вартість деревної тріски становить зараз 2500 грн/т, а вартість гранул з лушпиння соняшника — 6500 грн/т. 

Для заміщення 1000 м3 природного газу необхідно 3 т деревної тріски, або 2 т гранул. Тоді, вартість деревної тріски буде еквівалентна вартості газу по 7500 грн/1000 м3, а вартість гранул – вартості газу по 13000 грн/1000 м3. 

Відповідно, обидва види біопалива є повністю неконкурентними з ціною газу для населення, і низько конкурентними з ціною газу для бюджетної сфери. Вони конкурентні тільки з газом для промислових і комерційних установ. 

Саме тому у 2021 р. ми бачили зростаючий попит на біопаливо з боку промислових і комерційних установ і, практично, відсутність будівництва нових котелень на біомасі у бюджетній сфері і у населення. 

Вважаємо таку політику хибною, і такою, що цементує залежність України від імпортного природного газу. 

Ми вже маємо в цьому опалювальному сезоні кричущі випадки, коли муніципальна влада погасила котельні на альтернативному паливі та увімкнула природний газ. 

Муніципалітетам вигідніше використовувати сплачені з нашої кишені пільги, ніж використовувати альтернативні, екологічно відновлювані джерела палива для заміщення зовсім не дешевого газу, що насправді вже коштує Україні не тільки грошей.

Зворотня сторона "дешевого" газу

У грудні 2021 р. українські громади вже отримали з державного бюджету 22,03 мільярда гривень субвенції для компенсації різниці в тарифах на тепло, що спрямовуються на погашення заборгованості підприємств теплопостачання за спожитий газ перед НАК "Нафтогаз" України. І це тільки за частину опалювального сезону. 

До кінця опалювального сезону Україні, ймовірно, потрібно буде докупити ще до 4 млрд м3 газу при очікуваній ціні близько $1000 за 1000 м3. На це знадобиться до $4 млрд. Де їх брати? 

Розрив між ринковою та поточною ціною природного газу для населення і теплокомуненерго настільки великий, що у разі його тривалого збереження НАК "Нафтогаз України" втратить здатність покривати його за рахунок власних ресурсів, попереджає голова правління Юрій Вітренко.

Як завжди при субсидуванні цін з бюджету країни чи державних компаній виникають супутні проблеми і соціальна несправедливість. Зокрема: 

• Багатші мають кращі умови життя і споживають більше тепла, а тому при низьких тарифах зекономлять більше, ніж бідні;
• В селі централізованого теплопостачання немає, але заплатять за нього і селяни зі своїх податків; 
• "Низькі" тарифи знижують мотивацію покращувати енергоефективність будівель – проводити термомодернізацію, ставити індивідуальні теплові пункти і т.і., а також заміщувати цей газ альтернативними видами палива і енергії. 

Кроки, необхідні для виправлення ситуації

Шлях, обраний нашою владою – пом’якшуючі заходи. Надаючи населенню та бюджетним установам газ за субсидованою ціною (у три-п’ять разів нижче ринкової) влада створює картину відносно "дешевого" палива для кінцевого споживача. 

На державному рівні це означає лише перенаправлення з однієї статті витрат в іншу. Врешті-решт, різниця покривається за рахунок платників податків України, тобто з нашого з вами гаманця. 

Реальний шлях до вирішення цієї проблеми має включати більш раціональні, економічно та політично обґрунтовані кроки. Передусім, вирішення проблем організації надійних шляхів забезпечення внутрішніми, незалежними паливно-енергетичними ресурсами, зменшення залежності від імпорту енергоносіїв. 

Раціональне використання зовсім не дешевого природного газу, можливе вже сьогодні, за умови використання його, як ресурс для вироблення теплової енергії, лише там, де немає інших, альтернативних джерел. 

Адже альтернативні джерела, зокрема біомаса, є екологічно чистим видом палива, що сприяє значному зменшенню впливу на катастрофічні кліматичні зміни.

• Правильним вважаємо існування однієї ціни на газ для всіх категорій споживачів, і пряму фінансову підтримку з боку держави бідної частини населення (монетизація субсидій). 
• Заборонити використання природного газу для виробництва тепла там, де є можливість отримати його з альтернативних джерел енергії (біопаливо, теплові насоси тощо). 
• Запровадити систему електронної торгівлі твердим біопаливом.
• Забезпечити недискримінаційний доступ незалежних виробників до теплових мереж ЦТ. Запровадити конкурентний ринок теплової енергії у ЦТ.
• Звільнити від сплати податку за викиди СО2 установки, що спалюють тверде біопаливо і біогаз.

За даними Державної служби статистики України (Енергетичний баланс України за 2020 р.), біоенергетика вже заміщує 5,2 млрд м3 природного газу/рік. Може заміщувати значно більше при зміні відношення держави до цього сектору. 

Співавтор: Богатов Костянтин, член правління Біоенергетичної асоціації України