Как перестать волноваться за экономику и отказаться от угля к 2030 году

Попри те, що вугільна енергетика в Україні – одна з головних причин зміни клімату, забруднення повітря, шкоди ґрунтам, водоймам і здоров’ю тих, хто знаходиться надто близько до неї, про завершення епохи вугілля в електроенергетиці говорять обережно і пошепки. 

Це не дивно, адже сама по собі відмова викликає чимало тривожних питань. Що буде з шахтарями та іншими працівниками та працівницями промисловості, які втратять роботу? 

Де взяти гроші на створення нових більш чистих потужностей на основі відновлюваних джерел (ВДЕ)? 

Чи матимемо ми стабільне електропостачання, якщо відмовитися від вугілля, що забезпечує близько третини виробництва електрики та ще й забезпечує гнучкість системи? 

Відповіді на ці запитання дійсно необхідні, аби перехід на ВДЕ був продуманим і забезпечив розвиток як економіки, так і суспільства. 

І саме їх шукали аналітики з Aurora Research Institute у дослідженні "Економічні наслідки поступової відмови від вугілля в Україні до 2030 року", проведеному за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ - Україна. 

Що і як досліджували? 

Аби дослідити плюси, мінуси та підводні камені поступової відмови від вугілля в електроенергетиці, автори дослідження змоделювали два сценарії. 

Сценарій переходу (СП) описує оптимістичний, та все ж реалістичний та максимально швидкий шлях відмови від вугілля на користь сонячних, вітрових та біоелектростанцій. 

У цьому сценарії застарілі та неефективні вугільні потужності поступово виводяться з експлуатації. 

Розвиток же відновлюваної енергетики тут впливає не лише на енергосистему, а й на економіку загалом, адже сценарій враховує також можливість створення підприємств із виробництва та встановлення нового обладнання для галузі ВДЕ саме в Україні. 

Другий сценарій – інерційний (ІС). Він моделювався як "контрольний", щоб мати базу для порівняння переваг та недоліків, і передбачає збереження наявної політики та незначні зміни структури енергосистеми. 

Він показує, що трапиться за десять років, якщо електроенергетика України розвиватиметься за нинішніми планами влади.  

Моделювання частково спирається я на вже наявні прогнози: наприклад, того, як зростатиме попит на електроенергію, ціни на енергоресурси чи податок на викиди СО2. 

Економічні наслідки обох сценаріїв так само враховують цілий комплекс чинників: прямі витрати на будівництво та експлуатацію потужностей, а також витрати на виведення з експлуатації старих потужностей, компенсацію та соціальні виплати працівникам, вплив на податки та робочі місця тощо. 

Важливо також зазначити, що моделювання не враховує міждержавний імпорт та експорт електроенергії, щоб продемонструвати самодостатність і стабільність роботи енергетичної системи України. 

Однак за умови приєднання до європейської мережі ENTSO-E амбітний розвиток відновлюваної енергетики стає ще більш реалістичним, адже українська енергосистема буде більш гнучкою, а сам процес переходу може бути дешевшим та швидшим. 

Скільки це нам коштуватиме? 

Одне з найболючіших питань для України – це, звісно, гроші. Вони ж часто і гальмують будь-які амбіції як у відмові чи модернізації традиційних та брудних видів промисловості, так і у захисті довкілля загалом. 

Бо де ж нам взяти гроші на ВДЕ, якщо на зарплати шахтарям бракує? І чи не варто нам спочатку дбати про ВВП, а вже потім – про життя та здоров’я людей, які дихають викидами від теплових станцій і живуть в умовах кліматичної кризи? 

Згідно з моделюванням, сукупні інвестиції у ВДЕ у сценарії переходу складатимуть 28,8 млрд євро до 2030 року, що у 4,5 рази дорожче за сценарій "витиснути все до останнього із брудної енергетики". 

Однак важливо врахувати кілька моментів. По-перше, нинішні вугільні та атомні потужності вже застарілі і потребують заміни в будь якому разі, а значить, і грошей. 

По-друге, йдеться лише про витрати зі спорудження. Експлуатація ж вітрових і сонячних станцій значно дешевша за традиційні потужності і не потребує видобутку пального. 

Тож загальна вартість роботи енергосистеми у сценарії відмови від вугілля вища всього на чверть: 56,2 млрд євро проти 44,4 млрд євро. 

Варто також врахувати, що експлуатація вугільних шахт вже зараз є збитковою, субсидується із держбюджету і вже створила заборгованість, що надалі лише зростатиме. 

За підрахунками, на субсидування шахт протягом наступних 10 років доведеться викласти 710 мільйонів євро – і це оптимістичний прогноз, в той час як з високою ймовірністю рівень субсидій надалі зростатиме. 

Однак виведення збиткових шахт з експлуатації за сценарієм переходу обійдеться у 146 млн євро – що значно дешевше, аніж намагатися втримати їх на плаву. 

В цілому, сукупно до 2030 року сальдо бюджетних надходжень і видатків більше на 6,6 млрд євро у сценарії переходу. 

Не варто забувати і про податкові надходження. У моделюванні враховані чотири типи податків: податок на викиди вуглецю, податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) + військовий збір, єдиний соціальний внесок (ЄСВ) та податок на додану вартість (ПДВ). 

Сценарій переходу передбачає поступове зростання податку на викиди СО2, який в Україні нині найнижчий в Європі. 

Бюджетні надходження лише за його рахунок у цьому сценарії складуть 2,8 млрд євро за 10 років. 

Вищі ж зарплати та більша кількість робочих місць у секторі ВДЕ, ніж у вугільній галузі, призведуть і до вищих надходжень від податку на доходи: 280 млн євро у сценарії переходу у порівнянні із всього 32 млн євро в інерційному сценарії. Але про робочі місця варто поговорити детальніше. 

Що буде з людьми? 

Ще одне питання, пов’язане із перспективою відмови від вугілля – це майбутнє шахтарів, шахтарських містечок та спільнот, залежних від вугілля, загалом. 

Деякі громади вже розуміють, що епоха вугілля добігає кінця, збиткові та небезпечні шахти час закривати і місцеві мешканці залишаться без основного джерела прибутку. 

Так, шахтарські міста Донецької області вже об’єдналися у Платформу сталого розвитку. 

Разом вони переймають досвід інших країн, створюють стратегію розвитку у пост-вугільний період та вже навіть працюють над пілотними проєктами – наприклад, розвитком малої генерації ВДЕ. 

На державному рівні також є зрушення: деякі учасники Платформи вже входять до урядового Координаційного центру з питань трансформації вугільних регіонів, який так само працюватиме над пропозиціями розвитку громад вже на державному рівні.

Наразі у державних шахтах працює 36 тисяч людей, які, очевидно, втратять роботу через відмову від вугілля. При чому робочі місця на шахтах скорочуватимуться навіть якщо нічого не робити, адже деякі з цих збиткових підприємств вже зараз планується закрити. 

Трансформація енергетичної системи створить нові можливості для працевлаштування, необхідні під час періоду буму будівництва нових потужностей. 

Багато з цих робочих місць тимчасові, однак вітрові, сонячні та біоелектростанції потребують і постійних працівників та працівниць. 

В інерційному сценарії у секторі ВДЕ з’явиться близько 8,3 тисячі постійних робочих місць, в той час як сценарій переходу пропонує їх аж 45 тисяч. 

Та і 116 тис тимчасових робочих місць у цьому сценарії можуть стати постійними, якщо не припиняти енергетичний перехід і розвивати виробництво ВДЕ-обладнання в Україні. 

ВДЕ-сектор потребує менше робочої сили для експлуатації та обслуговування потужностей. Кількість людей, необхідних для роботи кожного МВт потужностей для відновлюваної енергетики втричі менша, ніж для вугільних електростанцій. 

Однак, зі зростанням попиту на ВДЕ-потужності прогнозується і розвиток виробництва обладнання в Україні. Загалом же в середньому інноваційний підхід призведе до появи на 80 000 більше тимчасових і постійних робочих місць, ніж намагання зберегти статус-кво в електроенергетиці. 

Крім створення нових робочих місць, важливо також забезпечити компенсаційні виплати та можливості для перепідготовки фахівців, що втратять роботу. 

Працівники пенсійного і передпенсійного віку можуть нарешті піти на заслужений відпочинок, отримавши одноразові виплати, і далі — пенсію. 

Працівники віком 18-49 років мають отримати одноразову грошову допомогу при звільненні, виплати по безробіттю протягом певного часу та можливість оплачуваного підвищення кваліфікації. 

Сумарно це може коштувати 157 млн євро, проте це справедлива плата за соціальне прийняття енергетичного переходу.

За рахунок чого й далі горітиме світло в твоєму вікні? 

Останній, але не менш важливий аспект, про який варто згадати – це забезпечення потреб в електроенергії. Побутує думка, що через залежність від погодних умов ВДЕ ненадійні і не можуть забезпечити країну електрикою без балансування з боку вугільних станцій. 

Сценарій переходу говорить, що це можливо, і передбачає, що виробництво електроенергії за рахунок вугілля, яке наразі складає 28% (або ж 40 ТВт-год) повністю припиниться у 2030 році. 

Натомість зростатиме частка відновлюваних джерел енергії, яка досягне понад 83 ТВт-год, забезпечуючи більше половини генерації електроенергії. 

Найбільше вироблятимуть вітрові електростанції – чверть від усієї електроенергії. З 3,3 ТВт-год у 2020 році їх виробництво збільшиться до 29 ТВт-год у 2026 році та до 42 ТВт-год у 2030 році.

Сонячна енергетика зросте майже втричі: з 6,2 ТВт-год у 2020 році до 18,6 ТВт-год у 2030 році. Генерація з біомаси так само стрімко зросте – з 1 до майже 14 ТВт-год електроенергії. 

Щоб забезпечити гнучкість, у цьому сценарії також більше використовуються газові потужності, які вироблятимуть майже 9 ТВт-год. 

Перехід також сприятиме скороченню атомної генерації – із 54% до 38% без втрати стабільності електропостачання. 

Також велику роль у сценарії переходу відіграє підвищення гнучкості системи за рахунок встановлення 800 МВт літій-іонних акумуляторів. 

Крім того, для тої ж гнучкості передбачається використання біоелектростанцій в режимі додаткового навантаження – тобто для забезпечення електроенергією не постійно, а тоді, коли генерації з інших відновлюваних джерел не вистачатиме. 

Загалом же у сценарії переходу усі прогнозовані потреби в електроенергії цілком забезпечуються без використання вугілля в кожну годину дня протягом всього року. 

Додаткові переваги, бонуси та невраховані наслідки 

Попри те, що відмова від вугілля та перехід до відновлюваних джерел коштуватимуть дорожче з погляду на капітальні інвестиції і, звісно, вимагатимуть зусиль, ці трансформації все ж матимуть значно більше позитивних наслідків для країни, ніж бездіяльність. І йдеться не лише про створення робочих місць. 

Трансформація енергетичного сектору також привабить інвестиції та допоможе усунути неефективність у гірничодобувній галузі та позбутися старих та збиткових підприємств. 

Крім аспектів, описаних у досліджені, не варто забувати і про розвиток розподіленої генерації з відновлюваних джерел, який дозволить залучити нових гравців до енергоринку і позбутися залежності від кількох великих джерел на користь великої кількості малих виробників. А це — шлях до усунення олігархічної монополії в енергетиці. 

Щоб втілити модель у реальність, крім політичної волі, знадобиться прозоре довгострокове планування з боку держави, нова політика залучення інвестицій та, звісно, плани зі справедливої трансформації та підтримки для регіонів, що постраждають через згортання галузі. 

Це передбачає багато роботи, багатосторонній діалог з усіма зацікавленими сторонами та чимало реформ. Та чи варті вони того? 

Однозначно так. Адже крім економічних вигод у відмові від вугілля є ще й переваги, які складно чи й узагалі неможливо порахувати у грошовому відповіднику. 

Йдеться про протидію зміні клімату, чисте повітря без викидів ТЕС, про незабруднені відходами водойми, про терикони, які більше не формуватимуться, і про людей, які не муситимуть більше щодня ризикувати життям спускаючись в шахти. Їх неможливо оцінити грошима, але необхідно цінувати понад усе. 

Співавторка Оксана Алієва, координаторка програми "Зміна клімату та енергетична політика", Фонд ім. Г. Бьолля, Бюро Київ-Україна