Не начавшаяся история одного плана

Хтось рахував, скільки разів Незалежній Україні пропонувалися плани Маршалла?

Я, наприклад, нарахував уже сім таких ініціатив у різній інтерпретації лише протягом 2014-2017 років. Останню, восьму, недавно озвучила Литва.

Схожі ініціативи повторюються щопівроку. Цікавість до них спадає, але ще є. Вона відображає надію чи її залишки на те, що хтось прийде і врешті щось зробить.

Однак це хибні уявлення, як і пропозиції плану Маршалла для України — ПМУ. Останні лише відволікають суспільство від розуміння того, що треба робити.

Насправді реального ПМУ не буде, тому що сторони не готові до такого проекту. Захід буде його здійснювати лише тоді, коли він буде потрібний саме йому. Наприклад, для того, щоб Україна була платоспроможною як ринок збуту їхньої продукції чи щоб не віддавати ініціативи впливу на Україну іншим гравцям.

Однак найперше не готова Україна через кілька причин.

Передусім, важливі рішення, як і зусилля щодо економічних змін, повинні народитися в Україні і виходити з України. Так було у всіх успішних країнах. У нас же досі не створений загальнонаціональний план такої економічної трансформації.

Цей план мусить бути і реалістичним, і амбітним, у ньому має бути місце і для ПМУ, і для програми співпраці з МВФ, але як допоміжним заходам. План повинен засвідчити наше розуміння, чого ми хочемо і як збираємося цього досягти.

Нагадаю, оригінальний План Маршала надавав фінансову і ресурсну підтримку країнам, знесиленим Другою світовою війною. Корпорації цих країн ледве жевріли або взагалі "лежали". У нас же триває процес виведення капіталу з країни.

Наші "рентні" корпорації інвестують за кордон кошти, генеровані національним виробництвом, як правило, сировинним. Частіше інвестують в об'єкти дозвілля, відпочинку і розкоші. І це не 5 млрд дол, про які йдеться в останній версії ПМУ.

Цей процес у нас майже не регулюється. Захід про це знає, бо відстежує рух коштів. Отже, як допомагати країні, корпорації якої бачать інші пріоритети?

Наразі рамка правил, що регулює інвестиційний процес в Україні, залишається невизначеною і ризикованою в широкому полі норм — від захисту приватної власності до умов репатріації прибутків. Через це дуже низькою є і загальна здатність економіки країни до всотування інвестицій.

Зокрема, типовою є слабкість виконавчих проектних потужностей державних і приватних корпорацій — від вивчення проекту до його імплементації.

Я б сказав, що питання не в коштах. Їх безліч в інвесторів і достатньо багато в українських агентів, щоб розпочати серйозний процес. Проблема полягає у здатності з ними працювати, але заповненням цієї прогалини ніхто не займається.

В останній версії ПМУ, правда, є новинка щодо створення в Україні спеціальної агенції, яка контролюватиме і управлятиме коштами зовнішньої допомоги. Однак одна така агенція без вирішення означених проблем нічого не змінить.

В Україні вже діють кілька таких агенцій, однак залучити вагомі інвестиції вони не змогли, тому що можуть бути ефективними лише в рамках ширшого процесу.

Є й інші причини, які дозволяють зрозуміти марність великих сподівань на ПМУ. Зокрема, йшлося про 5 млрд дол допомоги. Це до смішного мало, щоб назвати це планом Маршала для України. Лише на оновлення інфраструктури країна потребує кілька річних ВВП, тобто понад 300 млрд дол.

Я дивуюся цим пропозиціям ще й тому, що є значно ефективніші заходи допомоги Україні, які можна запозичити з оригінального Плану Маршала. Наприклад, подальша реструктуризація чи, що краще, списання боргів.

Нагадаю, вже у 2019 році ми повинні знайти 4,6 млрд дол лише на погашення єврооблігацій, а після досягнення номінального ВВП України 125,4 млрд дол будемо сплачувати, згідно з умовами реструктуризації, податок на економічне зростання, якщо воно перевищуватиме 3% річних.

Розрахунок платежів за VRI (value recovery instruments)

Однак і цього не буде достатньо. Воно не спрацює, якщо не буде внутрішньої мобілізації. Щоб вона з'явилася, на цьому потрібно концентрувати увагу і в цьому руслі діяти. Не відволікатися на примарні сподівання порятунку ззовні.

Реальний план трансформації економіки України, який колись таки буде, я б назвав ім'ям тієї людини, яка такий план втілить. Звичайно, разом з найкращими громадянами і не злякавшись тягаря ризиків та відповідальності.