От олигархической энергетики — к "хуторянской"

Останні тижні чітко показали агонію державного управління енергетичною галуззю.

На жаль, розгляд основоположного галузевого документа — проекту енергетичної стратегії — відійшов на задній план.

Цей документ повинен визначити розвиток української енергетики відповідно до вимог національної економіки і стати головним керівним актом для будь-якого міністра енергетики і будь-якого уряду.

Виявилося, що визначати напрямки розвитку галузі не так цікаво на фоні бурхливих дискусій про рішення НКРЕКП встановити ставки нестандартного приєднання до електромереж та про "непрацюючий" "Роттердам+".

Рішення щодо нестандартного приєднання повинно було стати елементом інвестиційної прогнозованості і виключити можливість корупційних зловживань через формульний метод визначення вартості цієї послуги.

Натомість це рішення збільшило та формалізувало монопольну ренту для обленерго, які через "аватарів" у державній владі контролюють централізовану українську енергетичну систему.

Робота над вторинним законодавством та регуляторними актами НКРЕКП не досягає кінцевої мети, а поточні дії регулятора спотворюють правильні ідеї.

Через брак довіри до державних інституцій, щоб виправити ситуацію, депутати вимушені прописати методику визначення вартості на рівні закону, яка за здоровим глуздом нормотворення повинна визначатися на рівні вторинного законодавства. Закон же змінити важче, треба збирати 226 голосів.

Методологія, яка включала ринкові механізми визначення ціни вугілля у вартості електричної енергії та була покликана забезпечити сталість запасів на ТЕС та ТЕЦ, стала "кидком": ціна зросла, а вугілля нема.

Через неефективні рішення, корупцію і популізм українська економіка та споживачі стали заручниками бідності. Так працює олігархічна економіка.

Чи дієві поточні рішення

Підтримую рішення народних депутатів негайно оновити дискредитований склад енергетичного регулятора, проте в мене небагато надій на те, що це щось змінить. Чи хтось може стверджувати, що нові "ідеальні" люди зрушать ситуацію? Цим "ідеальним" людям буде важко протистояти політичному тиску і тиску олігархів.

На фоні об'єктивної необхідності підвищити вартість електричної та теплової енергії для споживачів на них будуть тиснути політики-популісти, налякані перспективою втратити рейтинг, та олігархи, які прагнуть максимізувати прибутки через монопольне становище, шантажуючи зривом роботи енергетичної системи.

"Систему" олігархічної економіки складно побороти, тому її треба обдурити. Наприклад, одне речення щодо підтримки розвитку сонячної енергетики на рівні домашніх господарств, записане у законі за часів панування Клюєва у сонячній генерації, стало причиною динамічного розвитку цього напряму.

Завдяки цій нормі створюються робочі місця, сплачуються податки і забезпечується часткова енергетична незалежність українських домівок.

Чи є варіанти

Раніше для стимулювання вітчизняної економіки, щоб надавати легкий і недорогий доступ до інфраструктури, можна було використовувати радянську спадщину, а через відсутність інвестиційних витрат в структурі тарифів — забезпечити дешеві енергетичні ресурси на ринку.

Це підвищувало б конкурентоздатність українських товарів на світовому ринку та дозволяло б отримувати свою частку у світовому розподілі праці. Однак час втрачений. Зношену і неефективну енергетичну інфраструктуру контролюють відомі люди, які зацікавлені лише в тому, щоб видушити з неї останнє.

Через загрозу віялових відключень та неможливість централізованої системи забезпечити стабільність енергопостачання українцям залишається надіятися лише на себе, забезпечуючи себе енергією автономними засобами: від печі у сільській хаті до сонячної установки на даху та твердопаливного котла з автоматизованою подачею біопалива у сучасному господарстві.

Це забезпечення власного виробничого циклу власними джерелами енергопостачання — розосереджена генерація на можливому локальному відновлюваному паливі. В рамках багатоквартирних будинків — об'єднання мешканців у ОСББ та пошук альтернатив енергопостачанню. Цей підхід не ідеальний, але вдаватися до нього змушує безвихідь.

Чи погано повертатися до "дров"

Політика Євросоюзу спрямована на децентралізацію енергетичних систем, їх перехід до розосередженої генерації, яка дає можливість кожному стати учасником ринку завдяки використанню власної генерації з відновлюваних джерел: споживання, акумулювання та продажу виробленої електричної енергії.

Такий вектор розвитку збільшить частку "розумних" мереж в енергосистемі та дозволить залучити фінансування для розробки нових ефективних технологій акумулювання енергії та контролю мікросистем.

Ситуація в енергетиці штовхає нас, як це не парадоксально, до принципів функціонування системи та енергетичного ринку, які відповідають четвертому європейському енергетичному пакету, хоча ми ще не виконали третій пакет.

Ми наздоганяємо країни з розвиненою відновлюваною енергетикою у період конкурентних цін "зеленої" генерації.

Користуючись зношеною, контрольованою олігархами інфраструктурою, недостатньо розвиваючи нові види традиційної генерації, ми, як це не дивно, перечекали період становлення відновлюваної енергетики і тепер, за умови незмінності правил та якнайбільшого залучення інвестицій та гравців у цю галузь, можемо отримати "зелений" кВт-год за адекватною для економіки ціною.

На рівні стратегії мусимо визначити частку відновлюваної енергетики у загальному балансі, її пропорцію з урахуванням маневрових потужностей, змоделювати ціни, розуміючи, що традиційна енергетика доведена до надзвичайного стану.

До глобальної економіки?

Це означає, що у структурі українського ВВП зменшується паливна, вуглецева складова, а наші товари стануть більш конкурентоспроможними у світі.

Після повернення інвестиційних витрат вартість енергії з відновлюваних джерел енергії буде визначатися лише операційними витратами, а ця складова для ВДЕ значно менша порівняно з вугільними ТЕС та ТЕЦ або з АЕС з урахуванням експлуатаційних витрат на безпеку та виведення блоків з експлуатації.

У підсумку можемо отримати стабільну, недорогу та екологічно чисту енергію як для економіки, так і для кожного з нас. Цим шляхом йдуть всі розвинені економіки.

Українську енергетику довели до критичного стану. Ще багато треба зробити для підвищення енергоефективності українського споживача та українського ВВП, а відновлювані джерела енергії становлять ще дуже малу частку енергоринку.

Кожен традиційний олігархічний неефективний кіловат обходиться українцю дуже дорого, і з кожною хибною дією українського керівництва його вартість зростає.

Це було очевидно й раніше, але зовнішні і внутрішні загрози роблять ситуацію для України безальтернативною, залишаючи один можливий напрямок розвитку: енергоефективність та розосереджена відновлювана енергетика.

Як це не дивно, українське хуторянство в історичному процесі державотворення може виявитися позитивним для розвитку української енергетики.