Консенсус для "минималки": дьявол кроется в деталях

У середу надвечір коаліція, фракції "Відродження" та "Воля народу", а також позафракційні прийняли проект закону №5130 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Це один з трьох документів, які, за словами голови бюджетного комітету Андрія Павелка, є базовими для держбюджету-2017 рік. На їх базі розраховується кошторис, без них його затвердження неможливе.

Під непримітною назвою цього документа приховані переважно соціальні перетворення, зокрема — реформа системи оплати праці та мінімальної зарплати для досягнення обіцяних 3 200 грн.

Війну популізму, раціоналізму та рейтингових амбіцій чітко показують результати голосування. З одного боку, всі фракції вимагали від уряду підняття мінімальної зарплати, з іншого — механізм її зростання дозволяє говорити про те, що це асоціальне шахрайство та обман.

Мабуть, саме такими аргументами мотивуватимуть свою пасивність ліво-орієнтовані опозиційні фракції "Батьківщина", Радикальна партія та рафіновано-незаплямована "Самопоміч".

Ключові зміни стосуються поняття "мінімальна заробітна плата".

Раніше закон визначав, що до неї не включаються доплати, надбавки, заохочення та компенсації. Тепер же таке застереження відсутнє, а нова редакція 95-ї статті Кодексу про працю пропонує визначати мінімальну заробітну плату як "встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці".

Набула законодавчої форми теза міністра соціальної політики, яку він озвучував ще на початку літа: про розірвання взаємозв'язку між тарифною ставкою робітника першого розряду та мінімальною заробітною платнею.

Раніше схема посадових окладів відштовхувалася від того, що такий робітник отримує тарифну ставку в розмірі, що перевищує мінімальну зарплату (відповідно, решта робітників отримувала МЗП, помножену на коефіцієнт міжкваліфікаційних співвідношень).

Тепер цей "грішний" взаємозв'язок пропонується розірвати і встановити базисом, від якого відштовхуватимуться при розрахунку зарплати за всією сіткою, мінімальний посадовий оклад/тарифну ставку, яку встановлюватиме Кабмін.

Тобто відбувається звуження прав робітників першого тарифного розряду, які раніше мали законодавчу соціальну гарантію у вигляді мінімальної зарплати як основної складової при розрахунку оплати праці, що встановлювалася бюджетом на кожен рік.

Тепер вони отримують поняття "посадовий оклад". Він не обтяжений знаком "рівняється" мінімальній зарплаті. Натомість його прив'язали до поняття "прожитковий мінімум на 1 січня поточного року".

Що це може означати? Раніше картина виглядала би так: зарплата робітника першого розряду = МЗП (3 200 грн) + доплати, надбавки і премії. Тепер пропонується так: зарплата робітника першого розряду = прожитковому мінімуму на 1 січня.

На 1 грудня 2016 року прожитковий мінімум становить 1 600 грн. Водночас у фактичних цінах жовтня 2016 року за розрахунками Мінсоцполітики прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2 779 грн, а з урахуванням суми податку на доходи фізосіб — 3 155 грн. Здавалося б, показники МЗП, 3 200 грн, і прожиткового мінімуму майже ідентичні. У чому ж різниця?

Проблема в тому, що допрацьований текст закону "Про держбюджет на 2017 рік" встановлює такі рівні прожиткового мінімуму на одну працездатну особу: з 1 січня 2017 року — 1 600 грн, з 1 травня — 1 684 грн, з 1 грудня — 1 762 грн.

От і виходить, що різниця між мінімальною зарплатою, від якої раніше відштовхувалися при розрахунку зарплати за тарифною сіткою, і прожитковим мінімумом, від якого відштовхуватимуться у 2017 році, має співвідношення два до одного.

Тепер фундамент розрахунку менший удічі. Чим не привід для спекуляцій? Якби не такий штучний механізм розрахунку, то підвищення мінімальної зарплати до 3 200 грн не відбулось би.

Судіть самі. Якби мова йшла про збереження зв'язку між мінімальною зарплатою та зарплатою робітника першого тарифного розряду, то чи можна було б говорити, що ефектом від її підвищення стане економія 3 млрд грн витрат Пенсійного фонду (таке обґрунтування містить пояснювальна записка)? Неможливо збільшити витрати за всією тарифною сіткою удвічі і зекономити.

Проблема саме з фондами оплати праці у бюджетній сфері, яка такого підвищення просто не витримала б через відсутність реального росту економіки, а відповідно — додаткових ресурсів.

Саме тому уряд прив'язує тарифну сітку бюджетників до показника свідомо заниженого прожиткового мінімуму, розмір якого не має зв'язку з життям і не відображає вартісної величини споживчого кошика. Що ж пропонується як заспокійливе? Такою пігулкою повинна стати соціальна гарантія, якою пропонують доповнити текст закону "Про оплату праці". Мова йде про статтю 3-1.

Вона визначає: якщо нарахована зарплата працівника, який виконав місячну норму праці, нижча від законодавчо встановленого розміру мінімальної зарплати, власник або уповноважений орган проводить доплату до її рівня, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою зарплати.

Тобто якщо за результатами всіх оновлених розрахунків та перерахунків нарахована зарплата не дотягуватиме до 3 200 грн, вам все одно їх заплатять, і це хороша новина.

Гірша ж стосується робітників тих тарифних розрядів, нарахована зарплата яких з урахуванням міжкваліфікаційних коефіцієнтів становитиме, наприклад, 3 300 грн. Тут питання справедливості доволі сумнівне: вони отримають цю суму, і водночас робітник першого розряду отримає лише на 100 грн менше.

Можливо, Кабмін колись урегулює і це питання, адже розробка та затвердження відповідних критеріїв та співвідношень належить саме до його компетенції.

Ще одне новаторство цього проекту пов'язане з трудовим законодавством — розширенням повноважень органів місцевого самоврядування в частині здійснення контролю за дотриманням прав громадян на працю і на її оплату.

Закон "Про місцеве самоврядування" пропонується доповнити положенням про можливість проведення цими органами перевірок на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у комунальній власності.

При здійсненні делегованих їм повноважень органів виконавчої влади у сфері контролю за дотриманням законодавства про працю та зайнятість населення — проводити перевірки на підприємствах, в установах та організаціях, що не перебувають у комунальній власності, а також фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Щоб додати таким перевіркам вагомості та значущості, пропонується посилення відповідальності юридичних осіб та фізосіб-підприємців.

У випадку недопущення державного інспектора праці до проведення перевірки — штраф до 3 мінімальних зарплат (9 600 грн). При недопущенні державного інспектора праці до перевірки, коли вона здійснюється з метою виявлення працівників з неоформленими трудовими договорами і виплати їм зарплати в "конверті" — штраф у розмірі 100 мінімальних зарплат (320 тис грн).

На перший погляд, крок зрозумілий з огляду на фінансову децентралізацію. Місцеві бюджети зацікавлені в легалізації трудових відносин і сплаті податку з доходів фізосіб у повному обсязі.

Втім, інституційно структурні підрозділи органів місцевого самоврядування з органів загального контролю перетворюються на спеціалізовані. А розмір штрафів, які ці органи зможуть виписувати, переводить їх службових осіб у розряд суб'єктів високих корупційних ризиків.

Рахуйте самі: виписати штраф на 320 тис грн і отримати поплескування по плечу від керівника та зарплату 5-8 тис грн чи заплющити очі на порушення, скажімо, за 10% від розміру санкції? Вибір більш ніж очевидний.

Крім цих аспектів законопроекту №5130, у ньому є й інші спекуляції. Недарма Головне науково-експертне управління апарату парламенту дало щодо нього негативний висновок.

З огляду на це можна зробити висновок: голосування за бюджет-2017 навряд чи відрізнятиметься від попередніх, а фінальне голосування за документ знову подадуть як перемогу і консенсус.