Счетная палата "выражает обеспокоенность"

Днями Рахункова палата оприлюднила результат аудиту ефективності використання бюджетних коштів на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) та підготовку кандидатів на посаду судді, суддів та працівників апарату судів в 2014-2015 роках.

В той час коли члени конституційної комісії, депутати та експерти з громадських організацій ламали списи над тим щоб сконструювати систему, яка реалізує для громадян України право на справедливий суд, ВККС робила свою роботу.

Протягом звітного періоду комісія на свою щоденну роботу та спеціальну підготовку кандидатів на посаду судді у Національній школі суддів України витратила коштів платників податків трохи менше 108 мільйонів гривень, з яких третина була витрачена непродуктивно.

Про це і повідомляє уважного читача результат аудиту на сайті Рахункової, разом з тим жодного речення з зазначенням імен посадовців, чиї рішення призвели до цього.

Непродуктивні витрати виникають в результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології. До прикладу: якщо вечірній похід на каву завершується опівнічною поїздкою на таксі, то оплата таксі і є непродуктивними витратами.

Проблема лиш в тому, що таксі зі своєї кишені оплачує той, хто прийняв рішення затриматися довше і перехилити ще трохи.

У випадку з непродуктивними витратами публічних фінансів розпорядник бюджету витрачає гроші платників податків. З точки зору здорового глузду той, хто чинить такі дії, має нести покарання.

Разом з тим, в результатах аудиту Рахункової палати та в рекомендаціях немає жодної згадки про те, що стосовно когось з представників ВККС, які приймали рішення, що призвели до непродуктивних витрат, потрібно вжити хоч якісь санкції.

За фактом, громадяни України переплатили за роботу ВККС та Національної школи суддів 32 мільйони гривень і ніхто не понесе за це ніякої відповідальності.

Разом з тим, це ще не вся "зрада", яку можна знайти в результатах аудиту. Протягом 2014-2015 років Верховна Рада успішно уникала надмірної відповідальності щодо призначення суддів безстроково.

До прикладу: на початку 2016 року більше 500 суддів чекали рішення Верховної Ради щодо призначення, відповідні документи направила ВККС. Деякі судді чекають відповідного рішення вже більше двох років та не могли здійснювати своєї професійної діяльності. Проблема лиш в тому, що це очікування служителів Феміди на вердикт парламенту не є безкоштовним.

В результатах аудиту зазначається: "Протягом 2015 року на оплату суддівської винагороди суддів, у яких закінчився п'ятирічний термін перебування на посаді та які згідно із законодавством не можуть здійснювати повноваження судочинства, з державного бюджету в цілому по судовій системі непродуктивно використано 91,053 млн грн".

Фактично кожного дня минулого року держава Україна витрачала 250 тисяч гривень для виплат суддям, які не робили нічого, а лише чекали рішення Верховної Ради. Таким чином за місяць "суддівського простою" українські платники податків платили суму еквівалентну 1050 мінімальних зарплат контрактників в ЗСУ в 2016 році.

І знову ж, в своїх рекомендаціях Рахункова палата пропонує "ініціювати зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у частині визначення термінів розгляду Вищою радою юстиції рекомендацій Комісії для надання президенту подання про призначення судді", не вказуючи, що окрім процедурних моментів, причиною є рішення конкретних осіб, які призвели до непродуктивного використання публічних фінансів.

В цій ситуації Рахункова палата виконала роль санітара, який лише констатував смерть пацієнта.

Формально вищий орган аудиту публічних фінансів виконав свою роботу – провів аудит і оприлюднив результати. Але оскільки в самому законі, який регулює діяльність Рахункової палати не визначено цілі його роботи та відсутній індекс оцінки досягнення нею цілей контролю та аудиту, то і результати аудиту зводяться до банального "непродуктивно використано 91,053 млн грн".

Ще одну важливу проблему зазначали експерти в документі Політичний порядок денний Реформи системи контролю за використанням публічних фінансів.

"Немає єдиної класифікації фінансових порушень для усіх органів влади, державних установ, які здійснюють контроль та аудит за публічними фінансами (Рахункова палата, Міністерство фінансів, Державна фінансова інспекція, підрозділи внутрішнього аудиту ЦОВВ, правоохоронні органи) та приймають рішення за результатами такого контролю і аудиту".

Відповідно, зазначене в результатах аудиту як "непродуктивне використання коштів" так і залишиться без належної оцінки, адже для правоохоронних органів це не є порушенням, хоч з позиції здорового глузду немає жодної різниці між тим, що кошти були вкрадені і за них побудовано маєтки в рекреаційних зонах Київщини чи те що кошти просто виплачувалися як зарплати і премії людям, які жодного дня в році не працювали на обійманій посаді.

А оскільки українське законодавство не забезпечує обов'язковість врахування результатів інспекції та проведеного аудиту розпорядниками коштів та не має дієвого механізму реагування на надані звіти, то всі ці документи так і залишаться у вигляді вхідної-вихідної кореспонденції без жодного впливу на поточний стан речей.

Ухваливши рік тому закон про Рахункову gалату на вимогу міжнародних донорів та під тиском громадянського суспільства, політичні еліти не звертають на цей важливий орган найменшої уваги.

Досі не призначено членів Рахункової, а відповідно не змінено ряд внутрішніх нормативно-правових документів, адже поточний склад Палати не спішить перепрацьовувати до результатів відбору на керівні посади.

Відкидаючи питання дієвого контролю та аудиту на маргінеси влада сама собі робить "медвежу послугу", адже не має конкретних даних стосовно того, де і яким чином неефективно використовуються публічні фінанси і як цього уникнути.

Як результат, розпорядники бюджетних коштів продовжують приймати безвідповідальні рішення і витрачати кошти платників податків неекономно, неефективно і, дуже часто, незаконно.

За два з половиною роки після Революції Гідності в Україні досі не створено системи контролю і аудиту, яка гарантуватиме, що умови для зловживань, шахрайства і корупції у сфері використання публічних фінансів є максимально обмеженими.

Органи, процедури і законодавче поле, які забезпечують контроль за використанням публічних фінансів, повинні стати головним питанням політичних еліт та реформаторів, якщо і ті, і ті планують працювати в цій країні трохи довше, ніж один бюджетний рік.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.