Британський експерт: "Європа докладе всіх зусиль для прискорення газопроводів в обхід України"

Саймон Пірані активно вивчав причини та наслідки газової війни між Україною і Росією, як 2006 року, так і 2009-го.

Будучи співголовою Національної спілки журналістів Великобританії, він неодноразово активно виступав під час конфлікту як незалежний експерт.

Пірані вивчав російську мову в Університеті Лондона і захистив докторську дисертацію в університеті Ессекса. Як журналіст, він пише про економіку та політику Радянського союзу.

Саймон займає посаду  старшого наукового співробітника оксфордського інституту енергетичних досліджень.

Влітку 2008 року йому заборонили перетинати кордон Російської Федерації, через що він неодноразово звертався з відкритими листами до ФСБ.

У лютому планується вихід книги "Газові ринки Росії і СНД і їх вплив на Європу" (Oxford University Press) під його редакцією.

- Тимошенко назвала результати переговорів у Москві перемогою. Як ви можете оцінити досягнуті угоди - для України і для "Газпрому"? Чи вважаєте ви газову угоду вигідною для України? Якщо так, то чому?

- "Перемога" буде неправильним словом для описання договору. Основні пункти, за якими Україна перейшла до цін, близьких до європейських, і виключення "РосУкренерго" з транзиту, - зазначені ще в жовтневому меморандумі, підписаному прем'єрами Тимошенко і Путіним.

Чому, якщо обидві сторони тоді були такі близькі до порозуміння, це вилилося у "газову війну" в січні, через яку 13 інших держав, що не мали стосунку до суперечок, були відрізані від газу на 13 днів? Це був прояв провалу керівництва, як Києва, так і Москви.

Вочевидь, середня ціна на імпортований газ цього року буде складати щось між 201 доларом за тисячу кубів, запропонованих прем'єром Тимошенко і президентом Ющенком 1 січня, і 250 доларами, запропонованими в той самий день прем'єр-міністром Путіним.

Напевно-таки, ця ціна буде ближчою до 250 доларів, що складає приблизно ту саму суму, яка значилася в жовтневому меморандумі Путіна-Тимошенко. Тому це схоже на ту "перемогу", яку оголосили британські генерали в першій світовій війні, втративши 10 тисяч солдатів і завоювавши 5 метрів суворого пустирю.

Ціна січневої суперечки є досить високою, як для України, так і для Росії. Україна втратила рештки своєї доброї репутації як транзитної країни. Великі європейські енергетичні компанії, клієнти "Газпрому" , докладуть всіх зусиль для диверсифікації і прискорення реалізації транзитних проектів, на кшталт північних і південних трубопроводів.

На їх будівництво знадобиться не менше трьох-чотирьох років, але коли воно завершиться, Україна втратить можливість торгуватися, яку вона має зараз, будучи основним експортером. І, відповідно, втратить основні доходи з транзиту. Росія також постраждала, адже ніколи більше вона не зможе заявити про себе як про надійного постачальника газу до Європи.

Українська економіка - найбільш енергетично залежна у світі, і тому вона настільки залежить від імпортованого газу. Очевидно, в її національних інтересах - зменшити цю залежність, не через зменшення попиту на виробництво, викликане фінансовим спадом, а з причин енергетичного збереження.

На жаль, українська влада знехтувала економічним зростанням за останні 10 років для запровадження жорстких енергозберігаючих законів, потрібних країні.

Мені здається, коли ефективність української енергетики почне зростати і коли видобування власного газу збільшиться, і відповідно, зменшиться залежність від імпортованого газу, тоді ми зможемо говорити про "перемогу".

Один з невизначених моментів стосується так званого "технічного газу". 21 січня агентство "Інтерфакс", посилаючись на прем'єр-міністра Тимошенко, повідомило що Україна буде купувати 11 мільярдів технічного газу за нижчою ціною в 153,90 доларів за тисячу кубометрів.

Як виявилося з інформації, опублікованої "Українською правдою", це газ, придбаний "РосУкренерго". Невідомо як це вплине на річний газовий баланс.

- Наскільки відповідає дійсності "базова середньоринкова європейська" ціна в 450 доларів? Якою ця ціна може бути наприкінці року, через 5 років? Як ви вважаєте, якою взагалі має бути справедлива базова ціна?

- Середня європейська ціна на газ складає близько 450 доларів за тисячу кубометрів. Вона впаде до 350 доларів до середини року. Ціна не напряму пов'язана з ціною на нафту (через вартість продуктів переробки нафти) - тому, якщо ціна на нафту залишиться такою ж низькою, як і зараз, ціна на європейський газ буде продовжувати падати у другій половині року і також залишиться низькою.

Зв'язок між ціною на європейський газ і на нафту здебільшого є анахронізмом. Це збереглося з тих часів, коли європейські енергетичні станції часто переключалися з газу на бензин. Але ринки реструктурувалися, і це вже не є більше значним фактором.

Формула ціни залишилася тою самою, бо це було вигідно продавцям - "Газпрому", і покупцям - здебільшого великим європейським енергетичним компаніям. Можливо, під впливом економічного спаду і низьких цін на нафту, тенденція буде змінена.

- Згідно з газовим контрактом, на початку кожного наступного кварталу враховується ціна на нафтопродукти за останні 9 місяців. Тобто, точна ціна на 2, 3, 4 квартали ще не відома. На які параметри варто спиратися, прогнозуючи ціни на газ - форвардні контракти на нафтові продукти, прогнози аналітиків, тощо?

- Так. По відношенню до європейських цін, зв'язок з ціною на нафту відбувається із затримкою у шість-дев'ять місяців. Але, наскільки я розумію, щойно підписаний контракт між "Газпромом" і "Нафтогазом" не передбачає такої затримки. Тож ціни наперед визначити неможливо. Аналітики газового сектору будуть змушені спостерігати прогнози своїх колег з нафтової галузі.

- Чий імідж - України чи Росії - постраждав на Заході більше за час газової війни, на ваш погляд?

- Суперечка зіпсувала репутацію обох країн. Європейські енергетичні компанії завжди вважали "Газпром" цінним бізнес-партнером, і утримались від прямої критики в бік компанії. Але на політичному рівні стан речей був іншим. Європейська комісія була вкрай критичною по відношенню до Росії й України.

Я також відчув різницю у ставленні до України у порівнянні з "газовою війною" 2006 року. В обох випадках Україна погрожувала у разі припинення газових поставок з боку Росії відбирати європейський транзитний газ і розповсюджувати його всередині країні. Такий зрив транзиту особливо заборонений енергетичною хартією, яку Україна, на відміну від Росії, ратифікувала.

2006 року, незважаючи на міжнародні зобов'язання, передбачені договором, європейський політикум не зробив зауважень. Я вважаю, це сталося через те, що після "Помаранчевої революції" Україна сприймалася як потенційний партнер, який віддаляється від Росії на геополітичному рівні.

Цього разу, однак, як Європа, так і Україна, розчарувалися у взаємовідносинах. Цього разу секретаріат енергетичної хартії, міжнародного органу, який контролює виконання договору, застеріг Україну проти порушення своїх зобов'язань щодо транзиту російського газу.

- До речі, акціонери RosUkrEnergo намагалися фінансувати консервативну партію Британії. Яке реноме, імідж у цієї компанії в Британії, в Європі?

- Лондон завжди був нейтральною іноземною базою для російських і українських компаній. Ми розмовляємо англійською мовою і маємо міжнародний фінансовий центр, де фінансове регулювання менш жорстке, ніж у Нью-Йорку, проте шлях літаком не такий довгий.

Тому лондонці цілком звикли до російських і українських бізнесменів, які розмістили свій бізнес у Британії. Група DF, контрольована Дмитром Фірташем, є одною з багатьох. І не дивно, що компанії Фірташа, як і інші російські і українські компанії, фінансують політичні партії.

- Чи варто Україні продовжувати наполягати на державній власності ГТС? Може, вигідніше дійсно залучити інвесторів для її модернізації і транспортування? Вплине це якимось чином на енергетичну і економічну незалежність України?

- 100% правдою є те, що транспортна система не може залишатися такою самою, як зараз. Два роки тому "Нафтогаз України" оголосив, що потрібна нова потужна програма змін та модернізації, яка тягне на 4 мільярдів доларів.

Поговоривши з інженерами, які відповідають за трубопроводи, також переконуєшся, що крупні інвестиції необхідні. Але "Нафтогазу" навряд чи вдасться назбирати таку суму грошей. Навіть власник "Нафтогазу" - українська держава - має серйозні фінансові проблеми. Якби знайшлася інша власна структура, це можливо, полегшило би процес накопичення інвестицій.

Але трубопровід - це не засіб досягати енергетичної незалежності. Так само як і щорічна боротьба за ціни. Способами досягти енергетичної незалежності є 1) зменшення споживання газу і 2) збільшення власного видобування.

Є прості речі, які можна зробити, але які не робляться. Українська напрочуд недієздатна місцева система обігрівання потребує вдвічі більше газу, ніж загальне споживання Ірландії, і більше за загальне споживання Чеської республіки - і весь цей газ імпортується.

Міністерство господарства і комунальних послуг виробило програму зі зменшення споживання газу на 30% протягом 5 років. Ці плани, проте, просуваються дуже повільно. В той же час потрібно значно збільшити стабільне власне українське видобування. Що вимагає постійного зацікавлення з боку держави.

- Яким ви взагалі бачите майбутнє України, як країни-транзитера? Наскільки реально будівництво обхідних газопроводів після газової війни?

Я думаю, що північний (пропускна здатність - 55 мільярдів на рік) і південний (пропускна здатність - 30 мільярді на рік) трубопроводи, будуть добудовуватися. Європейські енергетичні компанії будуть дуже зацікавлені прискорювати цей процес.

Влада Білорусі також нещодавно нагадала Росії про трубопровід "Ямал-2", який також зменшить обсяги транспортування газу з Росії. Ці трубопроводи не зможуть замінити ті, що проходять територією України, але обсяги транзиту Україною можуть зрештою бути зменшені вдвічі. Фактор, який може позначитися на цих проектах, - економічна криза. Ці проекти є дорогими. Попит на газ в Європі, скоріше за все, знизиться і зробить альтернативні газопроводи менш терміновими.

- І останнє, ви не знаєте, навіщо Ющенко їздив підчас кризи за підтримкою до прем'єр-міністра Британії Гордона Брауна?

- Я був здивований часом, на який була запланована ця зустріч. Російський газ складає всього 2% від того, що споживає Британія. До того ж, що може зробити Гордон Браун? Він зателефонував російському президентові, Дмитру Медведєву, але сумніваюся, що це щось змінило...