Знову про приватні інтереси в державних закупівлях

У  четвер, коли ще не висохли чорнила під президентським указом, яким Віктор Ющенко припинив дію урядової постанови про відсторонення від службових обов'язків голову Фонду держмайна Валентину Семенюк, глава держави зробив ще один випад проти уряду. Якщо Семенюк у нинішній ситуації є запорукою спокою наближених до Банкової бізнесменів, то Тендерна палата України (ТПУ), проти якої виступив президент, навпаки, забезпечує спокій бізнесменам, що пов'язані з парламентською фракцією Блоку Юлії Тимошенко. 

Під час наради з головами місцевих держадміністрацій Ющенко вкотре розкритикував чинний Закон про держзакупівлі, нагадавши про і так давно всім відомі речі на кшталт високої вартості тендерних процедур, непрозорості наявних схем тощо. 

Головне невдоволення цього разу президент спрямував на Тендерну палату, якій дорікнув за необґрунтовано завищені розцінки на послуги - наприклад, обов'язкового і платного включення учасників торгів до спеціального бюлетеня. Президент згадав також про надто великі повноваження ТПУ, якими не повинна бути наділена громадська організація: право надавати роз'яснення, обов'язковість та статус яких не врегульовані законодавчо, можливість через суд припиняти казначейські виплати у закупівлях. 

"Наше завдання - якомога швидше скасувати закон про тендерні закупівлі", - пояснив президент. За його словами, варто якнайшвидше повернутися хоча б до застосування документів, які діяли до 2005 року. Програма-максимум - це узгодити новий Закон про тендерні закупівлі, поділився планами глава держави.  

У підсумку, як повідомляли деякі інформагентства, президент навіть звернувся до генпрокурора з вимогою в рамках майбутніх змін до законодавства про держзакупівлі забезпечити окремий механізм контролю за діяльністю голови ТПУ. В Ющенка викликав подив той факт, що навколо питання про ліквідацію цієї організації розгорнулися запеклі суперечки. 

Як відомо, кілька тижнів тому президентський Секретаріат уже подав до Верховної Ради законопроект із пропозиціями президента у цій галузі. Пропозиції звелися до того, щоб ліквідувати міжвідомчу комісію з питань держзакупівель та нібито позбавити ТПУ можливості вимагати будь-які обов'язкові публікації (стосовно обов'язкового занесення учасників торгів у бюлетені тощо) і права призупиняти торги, а також надання приписам ТПУ винятково рекомендаційного характеру.  

Проте і цей документ, і грізні промови президента навряд чи зможуть кардинально розв'язати щільний клубок проблем у сфері держзакупівель, про що вже писала ЕП. Адже президентська законодавча ініціатива разом із іще приблизно двома десятками таких законопроектів припадають пилом у Верховній Раді, яка все не може почати роботу. Цей факт, безумовно, влаштовує лобі Тендерної палати, яке, як вважається, входить до складу фракції БЮТ. Обізнані джерела називають представниками цього лобі народних депутатів Антона Яценюка та Сергія Осику - саме вони у середовищі колег по парламенту вважаються "батьками" наявної системи держзакупівель. 

Утім, у Верховній Раді й політичних партіях і крім цих осіб завжди вистачало прихильників як нинішньої системи держзакупівель у цілому, так і існування Тендерної палати та інших приватних структур на кшталт Європейського консалтингового агентства. Їхнім основним бізнесом є заробіток на обслуговуванні державних тендерів. 

Наприклад, почесним президентом ТПУ сьогодні є комуніст Олександр Ткаченко. До нього цю посаду обіймала колишня лідер фракції Партії регіонів, а нині секретар Ради нацбезпеки і оборони Раїса Богатирьова. Одним із віце-президентів ТПУ свого часу була представниця пропрезидентської партії Ксенія Ляпіна.  

Загальна зацікавленість депутатів у існуванні мутної води у сфері держзакупівель завжди була тим фактором, який зводив нанівець будь-які спроби змінити щось кардинально в системі. Яскравим прикладом цього можна назвати останні зміни до чинного законодавства влітку цього року, коли із кількох десятків законопроектів зліпили один, який, по суті, так нічого і не змінив. Але це й не дивно, оскільки представляв остаточний варіант проекту на той час віце-президент ТПУ Олександр Ткаченко. Він, до речі, є головою парламентського комітету з економічної політики, який є профільним при розгляді Верховною Радою законодавства про держзакупівлі.  

Таким чином, всі спроби Секретаріату та самого президента навести порядок у держзакупівлях можуть розцінюватися - принаймні поки що - як політичні заяви і погрози, не більше. Вони не мають жодної реальної сили. Змінити ситуацію тяжко, адже лобі ТПУ, судячи з усього, має великий вплив у владі. Про останнє може свідчити хоча б те, що Юлія Тимошенко завжди старанно уникала відповідей на будь-які питання стосовно присутності у виборчому списку БЮТ Антона Яценка та Сергія Осики.  

Непрямим свідченням даремності всіх цих погроз і намагань може бути і доволі млява реакція самої ТПУ на наміри президента щось із нею зробити. На весь потік критики керівництво цієї організації реагує лише короткими заявами загального характеру, зміст яких полягає в такому: всі зосередили увагу на Тендерній палаті, яка є головним викривачем корупційних схем у держзакупівлях, у той час як на самі зловживання з боку замовників та учасників торгів мало хто зважає.

Разом із тим, керівництво ТПУ не відповідає на жодну претензію, яка стосується безпосередньо її діяльності. Щодо Європейського консалтингового агентства, що є монополістом в обслуговуванні держзакупівель, воно взагалі не реагує відкрито на випади своїх супротивників. Лише час від часу подає судові позови проти журналістів. Обидві названі організації захищає закон: ТПУ - Закон про держзакупівлі, в якому вона фігурує як єдина організація, що здійснює громадський контроль у цій сфері, ЄКА - патенти на майже всі процедури і документацію держзакупівель, котрі керівництво компанії завбачливо оформило за всіма чинними правилами.  

Тимчасом зробити держзакупівлі прозорішим процесом можна доволі простим шляхом: достатньо хоча б оприлюднювати всю інформацію про них, щоб чиновникам-корупціонерам та близьким до них компаніям-постачальникам було складніше приховувати свої оборудки. Наприклад, у Російській Федерації інформацію про торги розміщують на загальнодоступному спеціалізованому сайті, де будь-хто може подивитися, що і за скільки купують держустанови. В Україні ж публікація і надання такої інформації досі є бізнесом приватних структур.