Між СРСР і СРСР. Якою буде українська енергетика у 2035 році

Актуально як ніколи

Розвинуті держави мають чітко окреслені державні пріоритети енергетичної політики, зафіксовані у відповідних документах. У когось вони називаються енергетичними стратегіями, у когось — планами або програмами, але всі вони слугують практичним дороговказом до послідовних дій для досягнення встановлених цілей.

Стратегічні цілі виникають з конкретних потреб, які залежать від національних обставин та геополітичних умов. Однак найважливіші з них — універсальні. Що це за цілі?

По-перше, безпека постачань енергетичних ресурсів та економічний суверенітет. Дуже гостре питання для України, чи не так?

По-друге, доступність цін на енергоносії для бізнесу та населення. Ще одне болюче питання.

Втім, у сучасному світі також проявляються нові загальні тренди, від яких залежить конкурентоспроможність економіки та довгострокові перспективи розвитку.

По-перше, це зменшення енергоємності економіки та підвищення ефективності використання енергії.

По-друге, зменшення токсичного забруднення та відновлення довкілля.

По-третє, заміщення викопного палива та перехід на відновлювані джерела енергії з огляду на проблему зміни клімату.

Аби зрозуміти, куди рухатися Україні, в першу чергу потрібно усвідомити поточне становище та згадати весь попередній шлях.

Стратегічна ретроспектива

Якщо глянути на сучасний стан української економіки, яка перетворилася з індустріальної на сировинну, чистоту довкілля (за даними ВООЗ смертність від забруднення повітря в Україні є однією з найвищих у світі) та держави загалом (частина території окупована), то стає очевидним, що Україна протягом своєї новітньої історії зробила чимало енергетичних помилок.

Після краху радянської економічної моделі у спадок країні залишився паливно-енергетичний комплекс з величезною кількістю проблем, починаючи від безпеки ядерних об'єктів, передусім ЧАЕС, продовжуючи кризою у вугільному секторі та закінчуючи низькою ефективністю кінцевого споживання енергії у всіх галузях.

Тоді, на початку 1990-х, украй потрібен був радикально новий курс, щось на кшталт німецької Energiewende. Однак системні проблеми у сфері енергетики замовчувалися, тому основоположна галузь економіки з річним оборотом понад 400 млрд грн стала годівницею для олігархів.

Разом з корумпованим неефективним регулюванням та популістськими політичними гаслами це призвело до накопичення низки структурних проблем.

Серед них — перевитрати з держбюджету, консервація енергетичної залежності, шкідливий вплив на здоров'я населення, зростання обсягів "мертвих" боргів, наприклад у ТКЕ, повсюдне крос-субсидування.

Спроба перша

Перший поштовх до реформування галузі та визначення пріоритетів енергетичної політики з'явився після підписання меморандуму про співпрацю з ЄС в енергетичній сфері у 2005 році. На жаль, ця спроба провалилася.

Ця стратегія припускала подвоєння споживання електроенергії до 2030 року та передбачала будівництво 22 ядерних реакторів. За часів форсованої радянської індустріалізації в Україні було побудовано 16 блоків.

Також закладалося збереження високої енергоємності ВВП з кінцевими показниками, які значно переважали рівень, досягнутий Польщею у 2005 році. Питання підвищення енергоефективності та розвитку відновлюваних джерел енергії взагалі не знайшли відображення у стратегії.

Затверджена урядом Януковича стратегія більше нагадувала необґрунтовано оптимістичний та лобістський бізнес-план на основі існуючої структури галузі.

Практичним аспектом стратегічного провалу стало те, що енергетика була віддана на відкуп приватним інтересам і потрапила під контроль кількох фінансово-промислових груп, пов'язаних з Російською федерацію.

Так ризики, закладені спільним технологічним та інфраструктурним спадком Радянського союзу, переросли у критичну енергетичну залежність від Росії.

Що змінилося в світі за десять років

З часу написання провальної стратегії у світі відбулися фундаментальні зміни. Відновлювана енергетика перейшла із зародкової фази до фази повсюдної комерціалізації, випереджуючи традиційні технології за обсягами інвестицій.

У 2015 році в світі було інвестовано 329 млрд дол у потужності відновлюваної енергетики — більше, ніж сукупно в будівництво всіх атомних станцій, гідроелектричних дамб, вугільних і нафтогазових потужностей.

Величезний потенціал розвитку сонячної та вітрової енергетики почав розкриватися у всіх куточках світу. Виникнули та вдосконалилися нові технології — "розумні" енергомережі та потужні літієві акумулятори.

Вартість компонентів для сонячної енергетики зменшилася в кілька разів і почалося її експоненційне зростання. У ФРН за десять років частка відновлюваних джерел у виробництві струму зросла утричі і перевищила 32%.

Очікуваного ренесансу атомної енергетики так і не відбулося. Більше того, сталася друга масштабна ядерна катастрофа внаслідок руйнування трьох реакторів АЕС "Фукусіма" в Японії, що призвело до забруднення всього Тихого океану радіоактивними ізотопами.

Після цього низка країн вирішила відмовитися від ядерної енергетики. Зокрема в Німеччині було остаточно погоджено план виведення з експлуатації всіх АЕС до 2022 року, запропонований ще в 2002 році.

Крім того, за останні десять років почали гостро проявлятися наслідки антропогенної зміни клімату, а 2016 рік став найбільш спекотним за всю історію метеорологічних спостережень.

На міжнародному рівні було визнано, що найбільша частина проблеми — викиди парникових газів від енергетики внаслідок спалення викопного палива. Глобальні зміни клімату були усвідомлені як загроза всьому людству.

У 2015 році була підписана Паризька угода, яка вже ратифікована і набрала чинності. Ключові країни світу — США, держави ЄС, Китай, Індія — визнали необхідність поступової відмови від викопного палива та повного переходу на відновлювану енергетику до 2050 року.

Єдиною великою країною, яка не ратифікувала угоду, стала Російська федерація, економіка якої критично залежна від видобутку вуглеводнів.

За даними Світового енергетичного форуму, чисті та безпечні технології на основі відновлюваних джерел дешевші та доступніші, ніж викопне паливо, вже у 30 країнах. Вже немає сумнівів у тому, що майбутнє світової енергетики — за децентралізованими джерелами енергії, "розумними" мережами та "розумним" транспортом.

Світ переступає поріг до нової технічної революції, в центрі якої — сонячна енергетика, інноваційні технології зберігання та розподілу енергії.

30 листопада 2016 року Єврокомісія заявила про курс на розбудову децентралізованої відновлюваної енергетики як стратегічний пріоритет. На це спрямований новий комплекс регуляторних заходів та політик, об'єднаних у програму "Чиста енергія для всіх європейців".

Проект нової енергетичної стратегії

У січні завершився етап експертного обговорення проекту "Енергетичної стратегії України до 2035 року". Документ оприлюднило Міненерго 19 грудня 2016 року. Під час обговорення у громадськості та експертів виникло багато питань та зауважень до тексту і процедури його формування.

Аналіз документа в площині відповідності цілям сталого розвитку, здійснений експертами Національного екологічного центру України, вказує, що і новий документ ігнорує питання екологічної безпеки, не ставить захист довкілля та здоров'я громадян у пріоритети енергетичної політики.

Питання довготермінової ядерно-радіаційної безпеки також залишилися без відповідей. Стратегія не передбачає, як буде вирішуватися проблема виведення старих реакторів з експлуатації, яка стане нагальною у 2030-ті роки.

На думку президента Біоенергетичної асоціації України Георгія Гелетухи, поточний проект енергетичної стратегії побудований на традиційних секторальних підходах максимального збереження нинішньої ситуації в галузі, не робить пріоритетами суттєве підвищення рівня енергоефективності економіки, ріст частки ВДЕ та виконання Україною зобов'язань із скорочення викидів парникових газів згідно з Паризькою кліматичною угодою.

Збереження значної частки вугілля у загальному первинному постачанні енергії, на думку Гелетухи, є помилковим трендом, який закріплює на найближчі десятки років залежність енергетики України від вугільного сектора. Ціль щодо отримання з відновлюваних джерел 21% загального первинного постачання енергії у 2035 році є надто низькою і потребує значного збільшення.

У площині відповідності міжнародним зобов'язанням теж не все гаразд. Проект стратегії не визначає заходи для досягнення частки відновлюваних джерел 11% до 2020 року, як це передбачено прийнятими Україною міжнародними зобов'язаннями, зокрема в рамках договору про Енергетичне співтовариство.

Одне з ключових питань — чи достатньо окреслених документом заходів для досягнення енергетичної безпеки. У своїх коментарях представники Єврокомісії вказали на неврахування ризиків, пов'язаних з транзитом російського газу після 2019 року, а також на відсутність стратегічного бачення реінтеграції тимчасово окупованих територій України та шляхів їх подальшого розвитку.

Однак це все деталі. Спершу треба відповісти на питання, чи є енергетична політика та її принципи предметом прозорого суспільного дискурсу.

Енергетична стратегія повинна стати документальним викладенням чітко окреслених пріоритетів енергетичної політики, визначених відповідно до національних потреб в ході відкритого дискурсу. Чи було так насправді?

Імітація дискурсу

Процес розробки нової енергетичної стратегії почався у 2015 році, коли Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) за завданням уряду підготував концепцію нової енергетичної стратегії до 2035 року. Документ проходив громадське обговорення, приймалися коментарі експертів.

У той же час Центр Разумкова підготував альтернативний документ з горизонтом до 2020 року. Він мав свої переваги та недоліки і фокусувався на першочергових завданнях. Як і концепція НІСД, документ Центру Разумкова визнавав енергозбереження та енергоефективність ключовими пріоритетами.

Обидва документи були передані в Міненерго на доопрацювання. Далі процес зник з публічної площини, а з ним — і дискурс щодо визначення стратегічних пріоритетів у ключовій для держави сфері. До вересня 2016 року взагалі було незрозуміло, хто відповідає за розробку і представлення проекту.

У серпні 2016 року Міненерго створило керівний комітет з питань координації роботи з підготовки проекту нової енергетичної стратегії у складі міністра енергетики Ігоря Насалика, голови НКРЕКП Дмитра Вовка та народного депутата Олександра Домбровського. У цей період питання розробки стратегії було також передане під контроль віце-прем'єр-міністра Володимира Кістіона.

У вересні 2016 року Міненерго сформувало експертну раду з питань підготовки проекту нової енергетичної стратегії, в яку також увійшли представники громадськості та міжнародних донорів. Остання провела лише одне засідання, продуктивна робота так і не була налагоджена.

У підсумку проект стратегії, оприлюднений Міненерго 19 грудня, виявися неякісною компіляцією двох документів, наданих НІСД та Центром Разумкова.

Стратегія без виконавців

Засадничі проблеми українських енергетичних стратегій полягають не лише у їх неякісному написанні — їх неможливо виконати.

Українське законодавство не визначає механізми реалізації енергетичної стратегії, тож за її невиконання ніхто не відповість. Нема у законах і самого терміну "енергетична стратегія".

Написання об'ємних документів з переліками завдань, коли ще не визначені ключові засади відповідної державної політики, є хибним підходом. Такі документи існують лише на рівні декларації намірів.

Аби енергетична стратегія реально впливала на стан галузі, потрібні зміни в законодавстві. Слід ухвалити закон про державне стратегічне планування з описом відповідних методів, процедур та відповідальності.

Відсутність визначеності в таких процедурах призводить до того, що стратегією називають документ, сформульований в інтересах певної частини енергетичної галузі. Всі інші стейкхолдери, котрих не залучають до процесу формулювання положень стратегії, просто ігнорують або саботують її.

Місце в енергетичному майбутньому

Щоб не опинитися на узбіччі трансформаційних змін, Україні потрібно правильно визначити стратегічні пріоритети енергетичної політики. Правильно як за процедурою, так і за кінцевими цілями.

Успішне завершення цього процесу необхідне не тільки для збереження міжнародної підтримки з боку ЄС, підвищення енергетичної, ядерної та екологічної безпеки країни, а також для модернізації економіки і здійснення економічного прориву у пост-індустріальне майбутнє.

Щоб змінити ту траєкторію енергетичного сектору, яка веде до подальшої економічної залежності та занепаду країни, потрібні принципово нові орієнтири.

Якщо країна хоче рухатися в бік розбудови сучасної постіндустріальної економіки, то відновлення довкілля, енергоефективність та інноваційний розвиток мусять стати реальними пріоритетами, а не красивими гаслами.

Для переходу на нові чисті технології Україна має надто мало часу — радянський енергетичний спадок добігає кінця і на нього більше не можна покладатися навіть у середньостроковій перспективі.

В цих умовах ігнорувати потенціал енергоефективності та децентралізованих відновлюваних джерел енергії означає прирікати енергетичну політику на другий провал, який може стати для держави фатальним.

Що змінилося в світі за десять років

Поки українські чиновники розробляли стратегії "учорашнього дня", у світі відбулися фундаментальні зміни. Відновлювана енергетика випередила традиційні технології за обсягами інвестицій.

У 2015 році в світі було інвестовано 329 млрд дол у потужності відновлюваної енергетики. Тобто більше, ніж сукупно в будівництво всіх атомних станцій, гідроелектричних дамб, вугільних і нафтогазових потужностей.

Виникнули та вдосконалилися нові технології — "розумні" енергомережі та потужні літієві акумулятори.

У ФРН за десять років частка відновлюваних джерел у виробництві струму зросла утричі і перевищила 32%.

Очікуваного ренесансу атомної енергетики так і не відбулося. Більше того, сталася друга масштабна ядерна катастрофа внаслідок руйнування трьох реакторів АЕС "Фукусіма" в Японії, що призвело до забруднення всього Тихого океану радіоактивними ізотопами.

Після цього низка країн вирішила відмовитися від ядерної енергетики. Німеччина остаточно погодила план виведення з експлуатації всіх АЕС до 2022 року, запропонований ще в 2002 році.

У 2015 році була підписана Паризька угода, яка вже ратифікована і набрала чинності. Ключові країни світу — США, держави ЄС, Китай, Індія — визнали необхідність поступової відмови від викопного палива та повного переходу на відновлювану енергетику до 2050 року.Єдиною великою країною, яка не ратифікувала угоду, стала Російська федерація.

Що з українською енергетичною стратегією не так

По-перше, документ ігнорує питання екологічної безпеки, не ставить захист довкілля та здоров'я громадян у пріоритети енергетичної політики. Так, стратегія не передбачає, як буде вирішуватися проблема виведення старих реакторів з експлуатації, яка стане нагальною у 2030-ті роки.

По-друге, збереження значної частки вугілля у загальному первинному постачанні енергії так само є помилковим трендом, який закріплює на найближчі десятки років залежність енергетики України від вугільного сектора.

По-третє, ціль щодо отримання з відновлюваних джерел 21% загального первинного постачання енергії у 2035 році є надто низькою і потребує значного збільшення.

По-четверте, у площині відповідності міжнародним зобов'язанням теж не все гаразд. Проект стратегії не визначає заходи для досягнення частки відновлюваних джерел 11% до 2020 року, як це передбачено прийнятими Україною зобов'язаннями в рамках договору про Енергетичне співтовариство.

По-п'яте, є питання до заходів для досягнення енергетичної безпеки. У своїх коментарях представники Єврокомісії вказали на неврахування ризиків, пов'язаних з транзитом російського газу після 2019 року, а також на відсутність стратегічного бачення реінтеграції тимчасово окупованих територій України та шляхів їх подальшого розвитку.

По-шосте, не було відкритого дискурсу. Процес розробки нової енергетичної стратегії почався у 2015 році, коли Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) за завданням уряду підготував концепцію нової енергетичної стратегії до 2035 року.

У той же час Центр Разумкова підготував альтернативний документ з горизонтом до 2020 року. Він мав свої переваги та недоліки і фокусувався на першочергових завданнях. Як і концепція НІСД, документ Центру Разумкова визнавав енергозбереження та енергоефективність ключовими пріоритетами.

Обидва документи були передані в Міненерго на доопрацювання. Далі процес зник з публічної площини, а з ним — і дискурс. До вересня 2016 року взагалі було незрозуміло, хто відповідає за розробку і представлення проекту.

У вересні Міненерго сформувало експертну раду з питань підготовки проекту нової енергетичної стратегії, в яку також увійшли представники громадськості та міжнародних донорів. Остання провела лише одне засідання.

По-сьоме, Україна отримала чергову стратегію без виконавців.

Українське законодавство не визначає механізми реалізації енергетичної стратегії, тож за її невиконання ніхто не відповість. Нема у законах і самого терміну "енергетична стратегія".

Аби енергетична стратегія реально впливала на стан галузі, потрібні зміни в законодавстві. Слід ухвалити закон про державне стратегічне планування з описом відповідних методів, процедур та відповідальності.

Місце в енергетичному майбутньому

Потрібні принципово нові орієнтири. Якщо країна хоче рухатися в бік розбудови сучасної постіндустріальної економіки, то відновлення довкілля, енергоефективність та інноваційний розвиток мусять стати реальними пріоритетами, а не красивими гаслами.

Радянський енергетичний спадок добігає кінця і на нього більше не можна покладатися навіть у середньостроковій перспективі.

В цих умовах ігнорувати потенціал енергоефективності та децентралізованих відновлюваних джерел енергії означає прирікати енергетичну політику на другий провал, який може стати для держави фатальним.