Борги Ощадбанку СРСР: не з тої кишені

В кінці 1991 року СРСР припинив своє існування. Правонаступником майже усіх його боргів та активів стала Російська федерація.

Тодішнє керівництво Росії відмовилося від виконання будь-яких зобов'язань щодо вкладів Ощадбанку СРСР.

Росіяни казали: кошти, які залучав Ощадбанк СРСР, йшли на кредитування підприємств та інвестпроекти на території республік, тому зобов'язання перед громадянами мусять виконувати республіки.

Рішення про те, що кожна з них повинна сама повертати борги власним громадянам, було несправедливим.

Одні республіки мали на депозитах більше коштів, ніж витрачали на кредити, інші - брали в борг у інших республік. В середньому в СРСР сума депозитів майже дорівнювала сумі кредитів, проте між республіками були значні дисбаланси.

Надлишок депозитів населення в Ощадбанку СРСР над кредитами, виданими підприємствам республіки, кінець 1990 року

Джерело: "Народное хозяйство СССР в 1990 году. Статистический ежегодник"

Як показує графік, саме українцям випало найбільше постраждати від краху СРСР. Сума вкладів населення у банк на 75% перевищувала суму кредитування економіки України Ощадбанком. Таким чином, близько половини боргу перед українськими вкладниками було апріорі неможливо повернути.

В кінці 1990 року в Ощадбанку СРСР в Україні було 48,8 млн вкладів, що становило 94% від кількості населення. При цьому в азійських республіках цей показник коливався від 25% до 59%.

Кількість вкладів у відношенні до кількості населення республіки, кінець 1991 року

Джерело: "Народное хозяйство СССР в 1990 году. Статистический ежегодник"

Значна частина зобов'язань СРСР опинилася не у Росії, а в економіках середньо-азійських країн. Москва всього лиш відмовилася бути посередником між кредиторами - українцями - та боржниками - середньо-азійськими республіками.

Позиція Росії мала і економічний, і практичний сенси. Визнати за собою борг за вкладами СРСР означало б визнати за собою право власності на зобов'язання підприємств колишніх союзних республік.

Вимагати повернення боргів від уже іноземних підприємств колишніх республік, які знаходилися у жахливому економічному стані, навряд чи було можливо. Проте Росія все ж одноособово визнала за собою державний борг СРСР та право власності на вимоги за кредитами до підприємств інших соціалістичних країн.

Повертати борги західним кредиторам і "вибивати" кошти із соціалістичних країн було складнішим завданням, ніж "вибити" гроші з підприємств колишніх республік.

На момент розпаду СРСР прямий державний зовнішній борг уряду становив 68 млрд дол. Наступні кілька років показали, що ця сума суттєво занижена.

Вже 1994 року зовнішній борг Росії становив 117 млрд дол. Значна частина росту була спричинена уточненням боргу колишнього СРСР. При цьому у валютних резервах Росії на кінець 1993 року було лише 6 млрд дол.

Разом з тим, Росії дісталися зобов'язання багатьох країн колишньої сфери впливу. Існують різні оцінки суми цього боргу, найвища з яких становить 120 млрд дол. У 2012 році Росія пробачила союзникам всі борги радянської епохи. За зовнішніми боргами СРСР Росія розрахувалася, а значну частину суми повернула достроково.

Фото ukurier.gov.ua

Таким чином, іноземні держави-кредитори отримали свої кошти, а от українці, які через посередництво Москви кредитували економіки середньо-азійських республік, - ні. Росія не захотіла "розгрібати" проблемні відносини республік.

На відміну від урядів західних країн, у керівництва колишніх країн - членів СРСР не було важелів впливу на Росію, щоб добитися матеріальної відповідальності за рішення щодо виданих та отриманих кредитів.

Скільки винні українцям

У 1996 році був прийнятий закон "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України". Він адміністративно встановив, що 1 крб заощаджень дорівнює 1,05 грн. Таким чином, сума боргу за вкладами СРСР сягнула 122 млрд грн. Ще 10 млрд грн боргу залишилося за різними цінними паперами.

З того часу сума в номінальному виразі залишилася незмінною, але купівельна спроможність гривні з 1996 року знизилася у 6,3 разу. Таким чином, щоб повністю розрахуватися з боргами на основі закону 1996 року, українцям слід виплатити 767 млрд грн або близько 15 тис грн на одного вкладника.

Однак цей розрахунок правильний лише за умови, що першочергова конвертація - 1,05 грн за 1 крб - коректна. Офіційний курс рубля до долара на момент розпаду СРСР становив 55 коп за долар. Проте кого ми дуримо?

Офіційна купівельна спроможність рубля була фікцією, хронічний дефіцит і низька якість товарів цілковито спотворює його реальну вартість. На "чорному" ринку долар у кращі часи коштував 5 крб, під кінець розпаду СРСР - 12 крб за дол.

Фото unian.net

За "чорного" курсу реальна вартість вкладів українців в СРСР в кінці 1991 року становила трохи менше 10 млрд дол. З поправкою на інфляцію долара нині це 16 млрд дол - майже на рівні суми, визнаної законом від 1996 року.

За дивним збігом, офіційна сума боргу недалека від реальності. Хоча точне співвідношення між теперішньою гривнею і радянським рублем порахувати неможливо - надто різні умови доступу до товарів мали дві системи.

Чи слід повертати вклади

За часів незалежності було три спроби повернення вкладів колишнього СРСР. Всього Україна віддала своїм громадянам близько 15 млрд грн. Проте суб'єктами, що реально винні кошти вкладникам - Росія, середньо-азійські республіки, українські підприємства, - не було виплачено жодної копійки.

Весь фінансовий тягар ліг на держбюджет, а це безглуздо з двох причин.

По-перше, виплата боргів колишнього СРСР означає визнання Києвом відсутності боргу інших країн перед українськими вкладниками, що знищило останній - малий - шанс колись добитися виплат з боку Росії.

По-друге, виплата грошей з державного бюджету - це лише перекладання з однієї кишені в іншу, причому з великими адміністративними затратами.

Держбюджет в основному формується з податків, які сплачує кожен громадянин. У 2012 році 58% надходжень державного бюджету було профінансовано прямими податками на споживання та заробітну плату фізичних осіб.

Структура доходів зведеного державного бюджету, 2012 рік

Джерело: Державна казначейська служба

Таким чином, з кожної гривні, виплаченої вкладникам Ощадбанку СРСР, 58 коп були напряму профінансовані самими вкладниками. При цьому інші 42 коп також створюються працею мільйонів українців. Відтак, нема жодного економічного сенсу витрачати кошти на те, щоб повертати вклади СРСР з державного бюджету.

15 млрд грн, витрачені на банальне прокручування грошей через бюрократичний апарат міністерств та Ощадбанку, можна було витратити на значно кращі цілі.

Наприклад, 15 млрд - це майже половина витрат українців протягом року на ліки. Якщо вже уряд береться за соціальну справедливість і перерозподіл суспільних коштів, то їх можна було витратити на покращення здоров'я незаможних.