Український ринок роялті - війна "прокладок"

В багатьох країнах імпортери та виробники телефонів, комп'ютерів, планшетів, плеєрів, флеш-карт та іншої техніки, здатної записувати та відтворювати аудіовізуальні твори, сплачують спеціальні відрахування.

Їх розмір - кілька відсотків від митної або відпускної ціни.

Далі зібрані відповідними організаціями суми розподіляються між правовласниками, твори яких потенційно можуть бути записані на це обладнання користувачем в приватних цілях. Це називається "приватна копія".

Такий механізм розробили через те, що неможливо проконтролювати кожного користувача, який скачуватиме фільм чи музику з інтернету, а потім переглядатиме чи слухатиме їх на своєму девайсі.

Тобто копіювати контент в приватних цілях можна без обмежень, але за це роялті сплачує виробник або імпортер відповідного обладнання.

Приватна копія по-українськи

Така ж система діє і в Україні. Її робота регламентована постановою Кабміну №992 від 27 червня 2003 року. Цей же документ містить перелік техніки та розмір податку - 3% від митної вартості, який необхідно збирати та розподіляти між правовласниками.

Роялті з гаджетів збирає уповноважена колективна організація, яку затверджує Державна служба інтелектуальної власності. Служба підпорядковується міністру освіти Дмитру Табачнику.

Раніше уповноваженою організацією було державне підприємство "Українське агентство авторських та суміжних прав". За словами учасників ринку, воно збирало 100-200 тис грн відрахувань з техніки на рік. З 2007 року уповноваженою організацією став Український музичний альянс - УМА.

"Ми починали зі 100 тис грн на рік. Потім було 300-400 тис грн, далі - 2 млн грн. За 2012 рік ми зібрали 600 тис грн, бо у нас багато судових процесів з імпортерами, що відмовляються платити", - каже директор УМА Павло Калениченко.

Зазвичай, в усі часи собі ОКУ забирали приблизно 20-30% від зібраних сум. Все інше вони мають роздавати правовласникам. Але в законодавстві існує норма: якщо через три роки власник не отримує гроші, то ОКУ забирає їх собі. Це створює передумови, щоб "не знаходити", кому віддати кошти. Ми не знаємо, чи користуються ОКУ цією нагодою, але можемо припустити, що напевно так. Отже, гроші на ринку обертаються дуже й дуже непогані.

Уповноважена ОКУ - УМА - має проблему. Чинний перелік техніки, з якої передбачено стягнення відрахування для правовласників, уже застарів.

"Ми збираємо гроші з чинного переліку обладнання, а він невеликий і вже застарілий. Там є такі речі як відеодвійки. Більше того, там є коди ЗЕД, які були змінені. В результаті, за половину техніки з цього переліку роялті взагалі не збирається. Зараз збирається роялті за носії, MP3-плеєри, смарт-ТБ", - підкреслює Калениченко.

За його словами, УМА збирає кошти лише з імпортерів музичної техніки, оскільки виробників в Україні або нема, або їх техніка не підпадає під норми урядової постанови.

Імпортерів в УМА поділяють на три категорії. Перша - маленькі фірми, які купують переважно для себе. За ними десь 15% ринку, з якого можуть збиратися кошти. "З них не збираємо, бо вартість адміністрування перевищує обсяг збору. Можна зібрати 1 тис грн, а витратити на процес 10 тис грн", -  пояснює директор УМА.

Друга група - незалежні трейдери. Наприклад, постачальники "Фокстрота" та "Ельдорадо".

Фото itrate.ru

"Такі компанії як Samsung та Philips почали ввозити самі. До того вони займалися тільки маркетингом, а ввозили інші компанії. Це третя категорія імпортерів", - каже Калениченко. За його підрахунками, останні дві категорії утримують більше 80% обсягів імпортованої техніки.

Якщо імпортери відмовляються платити, то УМА звертається до суду. "Вже маємо більше 50 рішень за цими справами. Суди ми, як правило, вигравали, але часто техніку ввозили фірми-одноденки. Ми виграємо суд, а така фірма закривається. Однак частину імпортерів ми таки змусили платити", - пояснює Калениченко.

Але одна справа - зібрати гроші, а геть інша - розподілити їх. Тому що на флешки чи mp3-плеєри можна записувати геть усе, що зараз є доступним в інтернеті.

Спосіб знайшли, хоча він є дуже хибним. Зібране роялті розподіляється на основі звітів про продажі дисків, отриманих від крупних мереж - продавців контенту.

"Щоб розподіляти ідеально, слід зібрати звіти з усіх людей, що робили приватні копії. Це технічно неможливо, у світі ніде такого нема. Тому беремо раз в рік звіти чотирьох мереж дистрибуції дисків, "склеюємо" їх і пропорційно ділимо. 50% сплачується за авторські права, 25% - за виконавські і 25% - за фонографічні", - каже Калениченко.

Собі УМА залишає 20% зібраних коштів, якщо роялті розподіляється правовласникам напряму, або 15%, якщо кошти розподіляють через інші організації колективного управління, яким залишається 5% від початкових 20%. Яка частина грошей не знаходить адресату, нам не повідомили. Тобто, УМА дуже непогано заробляє.

І зароблятиме ще більше. За оцінками фахівців, обсяг ринку роялті, зібраного з девайсів, кілька років тому становив 4-5 млн грн на рік за умови, що платили всі імпортери. "Думаю, зараз цей обсяг більший як мінімум удвічі або втричі", - вважає Калениченко.

Отже, боротися є за що.

Табачник побачив "цимес"

У травні Міносвіти оприлюднило проект "Про внесення змін до постанови Кабміну від 27 червня 2003 року №992".

Документ розширює перелік обладнання, з якого будуть збиратися авторські відрахування, та диференціює їх розміри. Зокрема, пропонується встановити ставки відрахувань в розмірах від 0,25% до 1,5% від митної ціни товару або відпускної ціни, якщо гаджет або накопичувач вироблено в Україні.

До переліку потрапили MP3-плеєри, жорсткі диски до комп'ютерів, мобільні телефони, ноутбуки, карти пам'яті та флеш-карти.

Дуже позитивним є той факт, що відсоток відрахувань з одиниці проданої техніки істотно зменшений. Це є прогресивним кроком, тому що в 2013 році обсяги продажу музичних пристроїв на порядок перевищують обсяги, що були у 2003 році. До того ж, імпортери та торговці обов'зково перекладають усі сплачені суми на покупців. А значить, техніка не буде так дорожчати, як при 3-відсотковій надбавці.

Повний перелік обладнання та розміри відрахувань

Джерело: проект постанови

Звісно, імпортерам документ допоможе зекономити.

"Є домовленість першого заступника голови Державної служби інтелектуальної власності Олексія Янова з представниками великих компаній, таких як Philips та Samsung, об'єднаних в Європейську бізнес-асоціацію, про певні ставки", - розповів ЕП один з правовласників на правах анонімності.

За його словами, ці ставки не влаштовують ОКУ, що збирають гроші з ринку. А оскільки уповноважена структура лише одна - УМА - то не влаштовує ініціатива Міносвіти саме її.

"Правовласники готують листи, в яких виступають проти такого зменшення ставок. Вони також заперечують проти того, що в проекті нема розрахунків розмірів відрахувань за приватну копію. Ці цифри взяті "зі стелі", - додає джерело "ЕП".

Ці слова не треба сприймати буквально. Справа, звичайно, не у правовласниках. Скоріше за все, УМА намагається зберегти ринок, на якому працює монопольно. І з якого - в разі збереження 3-відсоткових відрахувань - вона отримувала б набагато більше.

Але є інша ініціатива Міносвіти, яка складає для УМА набагато більшу загрозу, ніж зниження ставок відрахувань для імпортерів.

Появу проекту постанови пов'язують з бажанням міністра освіти Дмитра Табачника зробити відповідальною за збирання роялті наближену до себе організацію.

"Янов хоче домовитися з імпортерами і зробити свою організацію колективного управління - Українську лігу авторських та суміжних прав - УЛАСП - уповноваженою збирати ці відрахування", - каже наше джерело.

Як вже писала ЕП, УЛАСП опосередковано належить Дмитру Табачнику та його брату Михайлу.

За даними нашого співрозмовника, УЛАСП недавно подала заявку в Службу інтелектуальної власності на визначення її уповноваженою організацією колективного управління.

"Тобто проект постанови, який вводить новий збір за мобільні телефони, планшетні комп'ютери та ноутбуки, пов'язаний з тим, що УЛАСП, який належить Янову і Табачнику, буде збирати ці кошти", - додає джерело.

Поки що невідомо, чи УЛАСП планує працювати на ринку разом з УМА, чи вона хоче отримати статус монополіста замість Українського музичного альянсу. "Економічна правда" направила запит до Державної служби інтелектуальної власності з проханням підтвердити факт подачі заявки УЛАСП на отримання статусу уповноваженої, однак відповіді не отримала.

Напевно, що УМА таке становище не влаштовує, і що організація зацікавлена в тому, аби виставити УЛАСП у якнаймога гіршому світлі.

Наприклад, дехто поширює думку, що допомагати УЛАСП в наповненні бюджету за рахунок авторських відрахувань з техніки будуть інспектори Державної служби інтелектуальної власності. В цьому немає геть нічого поганого, але цей факт подається наче злочин.

"УЛАСП і зараз активно працює. Вони збирають чималі кошти з кафе, барів та ресторанів за музику, бо на них працюють інспектори з питань інтелектуальної власності. Вони ходять по-закладах лише за їх заявами", - каже співрозмовник ЕП.

УЛАСП відомий читачам з розслідування "Кабаре Дмитра Табачника", яке ЕП проводила взимку. У ньому йшлося про схему заробітку на ринку колективного управляння, яку організували чиновники.

Зокрема, інспектори Державної служби інтелектуальної власності вимагали від власників кафе, барів, ресторанів та торгових центрів укладати з УЛАСП угоди про сплату роялті за використання музичних творів, які звучали в їх закладах.

Олексій Янов (ліворуч) зустрічається з представниками ЄБА. Фото sips.gov.ua

Також ринком поширюється інформація, що підпорядковані Янову інспектори Державної служби інтелектуальної власності ходили по кафе і барах, щоб "заганяти" платників в УЛАСП. Вони повинні були укладати одну-дві угоди на день.

Ми маємо визнати, що подібну інформацію можуть розпускати джерела, що наближені до УМА. І не завжди те, що здається негативом, є дійсним негативом.

Наприклад, існують два способи збирати гроші за музику, що лунає у публічних місцях. Так, звіти про використану музики для УЛАСП складалися не на основі плей-листів радіостанцій, за допомогою яких і розподіляється зібране роялті, а вручну. Це коли адміністратор або офіціант раз на місяць пишуть, яка музика лунала в закладі. Такий механізм дозволяє домовитися з адміністрацією ресторану, що ті у звітах вказуватимуть твори "потрібних" виконавців. Хоча спиратися на плей-листи - це теж не кращий шлях. Піцерія навряд чи крутить Діму Білана, і платити за його твори вочевидь не повинна.

Обидва способи є недосконалими, але чомусь інформація подається так, нібито саме метод УЛАСПу є гіршим.

В будь якому випадку, методи заробляння грошей в усіх ОКУ приблизно однакові. Наприклад, це славнозвісний ефект заробляння грошей з повітря. Він виник через те, що закон "Про авторське право та суміжні права" дозволяє збирати роялті, крім свого каталогу авторів, також за тих суб'єктів авторського права, які не передали ОКУ таких прав. Тобто, якийся виконавець з Австралії геть не знає, що хтось збирає для нього роялті в Україні. За законом через три роки кошти, які не забрали правовласники, стають власністю організації.

Тому єдина справжня відмінність УМА від УЛАСП - це люди, які на них зароблятимуть гроші. У випадку з УЛАСП це буде Янов під патронатом Михайла Табачника.

На чий бік ставати?

Давайте поглянемо на цю ситуацію ширше.

Головна проблема - не в тому, хто саме збиратиме гроші з ринку. Чи то буде структура, наближена до Табачника, чи то будуть інші діячі - всі вони діятимуть за однаковою схемою. А саме, зароблятимуть завдяки монопольному становищу та нормі законодавства про те, що гроші мають збиратися. Отже, не треба вважати, що УЛАСП - погано, а УМА - добре, чи навпаки.

Хибною за визначенням є сама сучасна схема отримання грошей за використання авторських прав. "Економічна правда" писала, чому.

Гроші, які начебто збираються на користь авторів, насправді майже повністю осідають на "прокладках". Тільки в цивілізованих країнах це, наприклад, видавництва чи звукозаписуючі компанії. А в Україні працює інша, недолуга, схема - гроші збирають навіть не видавники компакт-дисків, а якісь собі проміжні організації, тобто ОКУ. Вони збирають гроші з усіх, отримують величезну комісію 20-30%, а потім ще і не всі гроші передають правовласникам. Чудовий бізнес у чудовій країні.

Можливий також інший варіант, який часто працює на ринку програмного забезпечення. Він у тому, що розробники ПЗ виставляють за свою продукцію ціни "зі стелі". Яскраві приклади - це ті ж Microsoft чи Adobe. Те, що гарний продукт коштує гарних грошей - не аргумент, і це довів Google, який створив доволі гарний доступний Android. Або розробники численних продуктів з відкритим кодом, які теж є безкоштовними - наприклад, OpenOffice.

Не дивно, що Україну вважають "піратом" - про це ЕП писала в статті "Україну знову призначили "піратом". Просто американські "прокладки" не задоволені тим, що гроші замість них збирають українські "прокладки".

Система тріщить по швах вже дуже довгі роки. Сьогоднішні "прокладки" намагаються утримати її якмога довше, і вдаються до дуже репресивних механізмів.

Хоча вже зараз є розуміння, що сучасні технології дозволяють збільшити надходження саме авторів творів. Ось, що про це думає відомий "знаток" Онотолє Вассерман.

Також майбутнє за безкоштовним програмним забезпеченням.

Отже, світ змінюється. Лише "прокладкам" це не до вподоби.

Але треба визнати - ще багато років вони матимуть сили, щоб стримувати природній розвиток подій. Влаштовуючи ось такі війни.