Страшне слово "реприватизація"?

1

Днями від видатного науковця і громадського діяча отримав я друкований варіант "Програми об'єднаної опозиції".

Глянсовий і кольоровий, хоча й без зазначення накладу та інших вихідних даних.

А до нього отримав пропозицію долучитися до обговорення одного з розділів програми як експерт. Втішився я, уважно прочитав програму, і стало мені зле.

Господь свідок: я абсолютно не є прихильником "діючої влади". І, в принципі, примірник потрапив за адресою. Та цим самим я потрапив у двозначне становище.

Бо якщо тепер висловити все, що думаю про "програму об'єднаної опозиції", зі мною перестануть вітатись опозиціонери - провладні ж і до того не віталися. З ким тоді залишуся? А якщо не висловлю - то який я, в біса, експерт, хоч і галузевий?

2

Люди, які отримали від політиків обох таборів зневажливе прізвисько "противсихи", поділяються, як я розумію, на дві групи.

Першу, меншу, становлять ті, хто остаточно зневірились, остаточно постаріли, і в яких невдоволення власним життям, що катастрофічно не вдалося через різні причини, переважає над усіма іншими почуттями. Факт, що за іншої за якістю влади та за більшого обсягу власного розуму вони не були б так розчаровані.

Друга, більша група, цікавіша. До неї входять люди, які звикли мислити логічно і самостійно, які здатні встановити зв'язки між фактами, які пам'ятають або добре вивчили в школі, що відбувалось набагато раніше, а не лише сьогодні.

Останні мають стійкий імунітет проти реклами - від реклами поганючої розчинної кави, бо розуміють, що будь-яка розчинна кава - поганюча, до реклами політичних партій, бо розуміють, що всі партії фінансуються з одних і тих самих кишень.

Тобто це люди, які не лише відчувають - відчувають усі, - а й доволі чітко розуміють, що відбувається насправді: і на сцені, і за лаштунками.

Вони можуть дозволити собі розкіш незалежної думки, але не мають "бізнесу" в українському розумінні: "бізнесу", який смоктав би гроші з бюджету і вимагав би щоразу покладати на жертовник "золотого тільця" власну совість.

Фото society.lb.ua

Їх не так багато, як "завсіхів", але і не мало. За певних обставин саме вони можуть виступити "козирною гральною картою" виборів. Але вони потребують не дурнуватих гасел, а чіткої логіки. Логіки дій. Тобто для цієї аудиторії ви повинні у своїй програмі не лише сказати "що", а й детально показати "як".

Інакше ваші гасла для цієї аудиторії матимуть той самий вплив, як і нав'язлива реклама розчинного продукту.

3

Якщо у вас є політична програма, і ви хочете її реалізувати ненасильницьким шляхом, то зрозуміло, що вона повинна бути економічною.

Відповідні гасла в програмі опозиції є. Якщо орієнтуватися лише на гасла, це євангелічне Одкровення, а не програма. "І сказав Він їм: "Ми встановимо справедливу систему розподілу національного багатства, ми повернемо народу розкрадене, проведемо ревізію результатів державних закупівель чинною владою".

Комусь вже гикається в Межигір'ї, але чому мова лише про "чинну владу"?

Згідно із заявою голови ФДМ, ще у 2010 році у приватній власності було зосереджено близько 85% загального майна країни, причому левова пайка з того майна - в руках нечисленних "олігархічних кланів".

Скажіть, будь ласка, коли вони заходилися "згрібати" базові підприємства держави? За Януковича? Ні. А коли місцеві Ради почали продавати гектарами "непродажну" землю, аж поки не дійшло до масового спалення "приватизаційних документів"? Це почалося за Кравчука, а за Януковича - лише переможно закінчується.

Фото sslova.cv.ua

Щоб "повернути народу розкрадене" та встановити "справедливу систему розподілу національного багатства", доведеться повернутися набагато глибше, ніж до ревізії державних втрат і витрат часів "Євро-2012".

Хоча би до "першого етапу приватизації", коли влада запропонувала громадянам ваучери, вартість яких у кращі часи цих "цінних паперів" дорівнювала 40 сучасним гривням. Тобто коли влада констатувала, що громадянинові в державі належить власність, ціна якої еквівалентна кільком бляшанкам пива.

4

Якщо опозиція прийде до влади, вона також стане "діючою". І які ж ресурси для проведення політики опиняться в її руках з урахуванням "приватизованого"?

Якщо реально хочете "повернути народу і країні розкрадене" - увімкніть логіку. Напишіть у програмі формулювання, яким способом ви це зробите. Наприклад "реприватизація структурних галузей, банків, базових елементів інфраструктури".

В реприватизації, якщо вона стосується не малого і середнього бізнесу, а розпухлих від бюджетних ін'єкцій олігархічних структур, нема нічого екстраординарного.

Місяць тому Аргентина націоналізувала системну нафтову компанію YPF, акції якої належали не якомусь місцевому кримінальному авторитетові, а компанії Respol, "близької до уряду Іспанії".

Тими ж днями ліворадикальна грецька коаліція отримала на парламентських виборах половину голосів з програмою націоналізації банківської системи та відмови від подачок МВФ, які оплачує населення, а отримують лише обрані урядом банкіри.

Світ від того не згас, як бачимо. Так, приватна власність священна, але нахабно вкрадене чи награбоване не може і не повинне бути інтерпретоване як приватна власність. Тут необхідні абсолютно інші дефініції.

Я не стверджую, що націоналізація - це оптимальний шлях для України. В націоналізації є позитивний і негативний боки. Багато залежить способу проведення. Я лише стверджую, що націоналізація і реприватизація великого капіталу в Україні є невідворотним наслідком задекларованих нашою "об'єднаною опозицією" цілей.

Одночасно опозиція навряд чи наважиться прямо заявити про реальні методи зміни наявної ситуації, які логічно витікають із запропонованих нею гасел.

Про реприватизацію базових галузей та інфраструктурних ресурсів, арешт архівів і детальне розслідування діяльності так званого Фонду держмайна, про арешт і розслідування діяльності генералітету, який знищив зброю і армію країни, скоротивши її чисельність до десятої частини проти чисельності міліції.

Фото liveinternet.ru

Про детальне розслідування краху банків - від "України" до "Надр", про ваучерну та інфляційну афери початку 1990-х, про діяльність "Тендерної палати", про "санацію" сучасних банків грошима МВФ, про безальтернативній продаж "Укртелекому", про нагородження орденами і міністерськими посадами осіб, які фальсифікували вибори.

Чому не зважиться? Відповідь так само логічна і так само лежить на поверхні, якщо розуміти загальні принципи діяльності влади.

5

Вихід опозиційної програми без вказаного накладу і видавця - лиш опосередкований доказ, але є і прямий: прямо висловлене небажання "об'єднаної опозиції" торкатися будь-яких проблем, що лежать глибше часу правління Віктора Януковича. Чому? Раніше у "чинній владі" не було жодних проблем?

Ні, намагання "копати" глибше поставить під удар тих осіб із списку найбагатших персон України, які в черговий раз вирішили "розкласти яйця" одночасно і в провладний, і в опозиційний кошики. Тих, які складають список українських олігархів.

Тих, кому "Фонд держмайна", і "тушкований" парламент вже 20 років поспіль здають державну власність. Тих, кому держава і нині готова продати і газові станції, і електричні мережі, і атомні станції, і "Турбоатом", і ГЕС, і будь-який завод.

Ті, які першими покинули президента "знечиненого" і побігли з поздоровленнями до готелю "Інтерконтиненталь" до президента "чинного".

Ясно виражене в програмі небажання "копати" на всю глибину може свідчити лише про фінансування з джерел, стабільніших за будь-якого президента: з джерел олігархічних. Про те, що для справжніх ляльководів нескінченного українського безладу політичні партії - це лише "верхові" на пальцях.

Ляльки сваряться, чубляться, змагаються, цілуються. Ляльки, що перемогли, допускаються до останнього наявного ресурсу: до бюджетного "дерибану". Ляльки, що програли, мріють, як наступного разу дістануться до бюджету саме вони.

Платники податків завжди у програші. У виграші - лише лялькарі: "міжнародні фінансисти", "видатні банкіри" та "відомі меценати". Саме вони є власниками всього політичного театру, і лише від них залежить, яку з ляльок вони надінуть на палець для чергової цинічної вистави під назвою "вибори".

Як це зроблено - через офшори, підкуп депутатів, фінансування з джерел "діючої влади" або через фонди - не важливо. Але це свідчить про те, що реально опозиція не зацікавлена нічого змінювати в системі функціонування українського суспільства: вона лише прагне замінити собою нинішню владу.

6

Щиро кажучи, я не бачу великої відмінності. У тактиці "регіонів" є певне ноу-хау. До останнього правління Україну лише цинічно грабували. В останнє правління її цинічно грабують, залишаючи на місцях грабунку величні, мов єгипетські піраміди, інфраструктурні об'єкти. Це ноу-хау "регіоналів", якого попередники не практикували.

Лише клінічний ідіот міг просто писати на чеку приватної контори: "Нацбанку: оплатити!", як це було за правління Павла Івановича. Нинішні циніки - не ідіоти: вони зрозуміли, що під реальний об'єкт можна списати на порядок більше. Отже, українська влада прогресує, а от опозиційні лідери - ні.

Фото ut.net.ua

Українська політика вже не пролягає між "провладними" і "опозиційними" силами. Вона пролягає між ненажерливою меншістю та упослідженою більшістю.

Одні не можуть зупинитися, інші готові працювати на будівництві об'єктів "Євро" за їжу та без трудової угоди. Соціальний прошарок між ними швидко зменшується.

Кому пощастило - той не може зупинитися, інші - намагаються не впасти до упосліджених.

Ситуацію можна змінити лише радикальними методами.

Припинити цинічну неоліберальну виставу можна прибравши або подрібнивши структури найбільших ляльководів, вивівши державну політику із сфери зовнішнього управління.

Структури олігархів необхідно подрібнювати доти, доки замість одного або двох гігантів, які монополізують галузь, не виникне кілька десятків компаній, що за більш-менш здоровими принципами конкурують одна з одною.

Зникне монополія на завжди провладний "бізнес" - зникне і монополія на владу, адже ці речі у нас нерозривні.

7

Чи можуть бути радикальні методи ненасильницькими? Не виключено, але для цього вони повинні бути детально розроблені і чітко показані у програмі опозиції.

Опозиція має ще два місяці, щоб вибрати шлях.

Або відновлення режиму республіки і, відповідно, чітка декларація варіантів повного зламу олігархічної системи з демонстрацією чіткого порядку дій в цьому напрямку.

Або остаточна констатація лише бажання перетворитися на "чинну" владу, з повним збереженням наявної абсолютно виродженої соціально-економічної системи.

Передчуття "противсіхів" - негативні, але всі вони бажали б помилитися. І допоки є це бажання - держава Україна десь там ще існує.