Якщо Віктору Януковичу раптом заманеться випити горілочки або пригостити поважного гостя українською оковитою, найімовірніше це буде пляшка "Президентського стандарту".

Саме цією горілкою чи не найбільше пишається Житомирський лікеро-горілчаний завод, який має повне право використовувати у своїй назві слово "президент", бо підпорядкований Державному управлінню справами.

Віктору Януковичу, який любить все дороге, також, мабуть, буде приємно дізнатися, що на його заводі горілку розливають у чи не найдорожчі пляшки у світі. А також, як на справжньому режимному об’єкті, з усіх сил приховують реальний стан справ на виробництві.

Житомирському лікеро-горілчаному заводу понад сто років. Коли 2000-го року Україну відвідав тодішній президент США Білл Клінтон, американське посольство замовило спеціальну горілку "Президентська" саме на житомирському заводі.

В чому секрет успіху? У "поєднанні високої якості з агресивною рекламною політикою", відверто відповів у інтерв’ю "Урядовому кур’єру" гендиректор заводу Олександр Спірідонов.

Та найагресивнішу рекламну політику ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" веде у Віснику державних закупівель.

30 грудня 2011 року держпідприємство за процедурою "у одного учасника" закупило скляних пляшок на 206 млн грн. Також було закуплено інші товари, включаючи етикетки – і все це загалом на 322 млн грн.

Закупівля зросла у 8,6 разів

Звісно ж, усім одразу стало цікаво: 206 млн грн – скільки це штук тари?

І попри те, що законодавство зобов’язує публікувати інформацію про кількість закупленого товару, саме її у документації про закупівлі якраз і немає.

Для прикладу. На 206 млн грн можна купити близько 200 автомобілів RangeRover. Ця інформація – спеціально для міністра аграрної політики та продовольства Миколи Присяжнюка, який їздить саме на такому авто, а також за посадовими обов’язками має знати про все, що відбувається на горілчаному ринку. Тим більше на його рідній Житомирщині.

Та може президентському горілчаному заводу і справді треба купити пляшок на таку астрономічну суму?

Для цього дивимося, скільки витратило держпідприємство на склотару попереднього року. Бачимо, що востаннє завод купував пляшки у вересні 2010-го. Тоді на ці потреби пішли 24 млн грн. Тобто майже вдесятеро менше.

З того часу курс гривні до долару не змінювався, а інфляція за офіційними даними уряду не перевищила навіть 20%. Отже, які причини для такого подорожчання?

Може, зростання виробництва? Ні.

У повідомленні Житомирської облдержадміністрації про завод читаємо наступне: "На жаль, у 2011 році підприємство знизило обсяги виробництва. Це пояснюється підвищенням акцизного збору на дистильовані алкогольні напої та падінням купівельної спроможності населення. За І півріччя 2011 року завод виробив 198,8 тис декалітрів горілки, що вдвічі менше, ніж у 2010 році".

Очевидно, цю інформацію з сумними нотками про зменшення виробництва облдержадміністрації надав сам завод.

Рахуємо. 198,8 тис декалітрів помножуємо на 2, і отримуємо близько 400 тис декалітрів горілки. Стільки було вироблено у 2010 році на Житомирському заводі.

Декалітр – це близько 10 літрів. Отже, в 2010 році було розлито близько 4 млн літрів горілки. Якщо ми припустимо, що Житомирський завод розливав виключно у літрові пляшки, то отримуємо ті ж самі 4 млн пляшок.

Нарешті, 24 млн грн ділимо на 4 млн пляшок, і отримуємо вартість однієї пляшки у 4 грн!!! Саме стільки завод сплатив за тару в 2010 році.

Ми також пішли іншим шляхом – зробили розрахунки не для літрових, а для півлітрових пляшок. Щоб дізнатися, скільки коштує порожня пляшка для розливу горілки, дзвонимо за першим-ліпшим оголошенням, знайденим у Інтернеті.

- Скажіть, скільки коштує пляшка? Як на сайті вказано – 60 копійок?

- Так.

- У вас вони всі однакові чи є брендовані? Нам потрібні з тисненням брендів.

- Яких?

- Немає різниці.

- Є різні. А скільки вам треба?

- Нам треба 20 тисяч, тобто 1000 ящиків. Можна, щоб всі були брендовані, однієї марки?

- Можна, все можна.

Отже, 20 тисяч пляшок, що порівняно з заводськими обсягами є дрібним оптом, можна купити по 60 коп за одиницю.

Знову припускаємо, що у 2010 році завод розлив близько 4 млн літрів горілки, а в 2011 році ситуація не погіршилася, і розлив був таким же.

Якщо всю цю горілку розлити у найпоширеніші півлітрові пляшки, знадобиться 8 млн пляшок. Тепер множимо ці вісім мільйонів на 60 коп (ціна за порожню горілчану пляшку "все можна"). Отримуємо цифру у 4,8 млн грн.

А ось це вже цікаво. Виявляється, що навіть сплативши 24 млн грн, завод переплатив майже у 5 разів!

Звісно, це дуже приблизні розрахунки. Але вони дають розуміння, чому ніхто не хоче зізнаватися, скільки ж пляшок купив президентський завод напередодні Нового року.

ДУС приховує інформацію

Отже, припускаємо, що на Житомирському заводі вибухово зросло виробництво. І якщо сума закупівлі пляшок зросла з 24 до 206,6 млн грн, то і обсяги зросли так само – у 8,6 рази?

Але офіційна статистика підтверджує, що 2011-го виробництво алкоголю загалом у державі значно зменшилося. Торік в Україні виготовили 33,2 млн декалітрів горілки та інших міцних спиртних напоїв. У 2010 році було вироблено 42,3 млн дал. У 2009-му – 42,2 млн дал.

То ж звідки у Житомирського лікеро-горілчаного заводу такий оптимізм, що після зменшення виробництва він закуповує у 8,6 (!) разів більше пляшок?

Може, він закупився на десять років наперед? Чи він не збирається пропускати через касу всю вироблену продукцію?

Щоб не фантазувати на делікатну тему "чорного ринку" горілки, ми звернулися до Державного управління справами з проханням надати можливість відвідати легендарне виробництво та поспілкуватися з його керівниками.

Телефоном у ДУСі одразу повідомили, що це режимний об’єкт. А потім ще близько місяця готували відповідь на надісланий запит.

У отриманому листі нам пояснили, що прохання про відвідини музею були складені неправильно, а відеоматеріалів про завод і так повно в Інтернеті.

Нагадаю, авторові треба дізнатися лише одну цифру – кількість пляшок, куплених на 206 млн грн. Це інформація, яка і без того має бути опублікована у Віснику державних закупівель. Але ДУС завзято захищає свій режимно-горілчаний об’єкт.

Тому ми знову вдалися до розрахунків.

Припускаємо, що у 2010, 2011 та 2012 роках виробництво горілки на Житомирському заводі залишалося приблизно однаковим – 400 тис декалітрів на рік.

Якщо витрачені на порожні пляшки 206 млн грн поділити на 8 млн півлітрових пляшок, які знадобилися б щоб розлити всю (!) вироблену заводом торік горілку (за припущеними даними), отримуємо 25 грн за пляшку. А якщо мова йде про літрові пляшки, то це вже будуть 50 грн за одиницю.

Саме стільки, виходить, завод платить за порожню пляшку для горілки. Але за стільки ж можна купити пляшку з горілкою. Виникає питання, як підприємство закладає у ціну ще собівартість горілки, акцизи та прибуток?

Не дуже хочеться вірити, що підприємство використовує таку дорогу тару. Тому, фактично не допущені на виробництво, використовуємо єдиний доступний журналісту у таких випадках спосіб наблизитися до істини – розсилаємо запити.

Просимо ДУС, Держфініспекцію, ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" відповісти на одне-єдине питання: скільки пляшок купив завод на 206 млн грн?

Першу відповідь знаходимо у інтерв’ю, яке директор заводу Олександр Спірідонов дає "Урядовому кур’єру". У ньому він пояснює, що це за історія з пляшками.

Цитата з урядової газети від 6 березня 2012 року:

Олександр Спірідонов

"Із вражаючою періодичністю на сайтах з’являються чергові повідомлення про "зловживання" на Житомирському лікеро-горілчаному заводі. Одне з останніх інформує про нібито закуплені на суму 206 млн грн пляшки.

До речі, такої кількості достатньо для забезпечення річної потреби всіх вітчизняних виробників горілки!".

Коментар Олександра Спірідонова цілком прогнозований: "Якби у підприємства було стільки вільних обігових коштів, то модернізацію Житомирського заводу та його Чуднівського філіалу, де, на жаль, ще не початий край роботи, давно було б завершено. Отож дай Боже стільки мати, скільки нам приписують.

Хоча загалом йдеться аж ніяк не про безневинні жарти, бо, прагнучи дискредитувати конкурента, яким для них є наше державне підприємство, дискредитують державу. І що найобразливіше, без жодних для цього підстав".

Схоже, керівник державного підприємства не виписує Віснику держзакупівель, де час від часу фігурує і його завод. А цифру 206 млн грн ЗМІ не придумали, а взяли саме з цього офіційного видання.

Державна фінансова інспекція відповіла на наш запит, що не проводила жодних перевірок на підприємстві протягом останніх 14 місяців і, перебуваючи з інспекцією на заводі, перевірить інформацію, викладену у запиті.

ДУС відповіло наступне: "Державне підприємство "Державний лікеро-горілчаний завод" не утримується за рахунок коштів державного бюджету і не отримує фінансової допомоги із державного бюджету на забезпечення своєї діяльності. Закупівля товарів, робіт та послуг здійснюється підприємством за рахунок коштів підприємства".

Отже, єдиним розпорядником інформації про кількість закуплених пляшок залишається сам завод. Всі відомства, які мали б контролювати роботу держпідприємства та реагувати на кричущі випадки порушень під час держзакупівель, вдали, що це їх не стосується.

На сам завод теж було направлено запит. Через кілька тижнів мовчанки, було вирішено спробувати щось дізнатися телефоном.

Дзвонимо на підприємство та просимо, щоб нас з’єднали з Мирославом Ігоровичем Кучером, заступником генерального директора, який у звітах про закупівлі пляшок значиться уповноваженою особою.

Секретар повідомляє, що він у відрядженні. Пояснюємо, що нам треба будь-яка людина з заводу, яка знає, скільки пляшок купив завод у грудні 2011-го. З’єднують з керівником юридичного департаменту заводу Ігорем Хрисюком.

Каже, що запит в очі не бачили, і взагалі – на надісланий факсом відповідати не збираються. (Між іншим, у законі про доступ до інформації сказано, що інформаційний запит може бути направлений звичайною поштою, електронною поштою або факсом).

А на нагадування, що держпідприємство має надати відповідь протягом п’яти робочих днів, юрист відповів: "Це ж не значить, що ви у нас можете витребовувати все, що заманеться".

Ось що ще під час телефонної розмови повідомив представник заводу:

- Ми отримували від Держуправління (ДУС) лист від вашої редакції. Ми Держуправлінню надали відповідь і надали копії документів з додатком для вас.

- А чому ви нам не відповідаєте, а Держуправлінню відповідаєте?

- Ну це керівництво і я знаю, від кого я отримую запит. А від вас я не знаю. Я не бачу вашого посвідчення. Я не знаю, від кого я отримую факс. Не знаю, як він буде використаний (…). З подібних питань, які ви висвітлюєте, була перевірка фінансового управління. Єсть акти відповідні. Маса перевірок була. Це питання не закрите. Воно відкрите.

- Тобто Держфініспекція вас перевіряла?

- Канєшно.

- А Держфінінспекція мені відповіла, що вона вас не перевіряла з цього приводу. Тобто вони мене обманюють?

- (Сміється) Ну я не знаю, які питання ви їм ставили.

- Теж саме, що і вам. Щодо закупівлі пляшок на 206 мільйонів гривень. Кількість пляшок чомусь не вказана у документації.

- Ми на Держуправління навіть надіслали копії з обґрунтування, з переліком того, що закупили. Для нас це не є проблемою.

- Сподіваюся, ми отримаємо відповідь і не будемо домислювати, що там сталося з 200 мільйонами.

- (Сміється) Нічого.

Відповідь від заводу протягом п’яти робочих так і не надійшла. Як і від підприємства "Полісся-продукт", яке, власне, продавало ці вже міфологізовані пляшки.

Що означає історія з пляшками?

Нам доводиться домислювати.

Є дві найімовірніші версії, чому фантастична сума у 206 млн грн була витрачена на порожні пляшки, і чому кількість пляшок перетворилася мало не на державну таємницю.

Асортимент ЖЛВЗ. Фото 1552.com.ua

Перша. Замовник, тобто завод, змовився з "одним учасником" (ТОВ "Полісся-продукт"), та купив пляшки за настільки непристойною ціною, що тепер готовий порушувати законодавство, тільки б її не озвучувати.

Якщо це припущення є вірним, курівники ДУС також були зацікавлені у цій оборудці. Саме тому вони блокують журналістам доступ до інформації.

Друга. Всі ці пляшки справді потрібні заводу. У частину з них дійсно розіллють горілку для президента і для простих смертних, та відправлять у ДУС і на прилавки. Але це буде дуже-дуже маленька частинка, десь десята, враховуючи обсяги виробництва заводу.

В іншу тару теж наллють горілку, тільки вона вже не проходитиме по документах. У пляшки, куплені на 206 млн грн, можна розлити дві третини всієї горілки, яка була вироблена в Україні торік.

Звісно, заводу доведеться працювати у кілька змін. Але не забуваймо, що тіньовий ринок горілки складає 40-80% від усього ринку. Виробляти "ліву горілку" на президентському заводі – що може бути надійніше, прибутковіше та цікавіше!

Хоча, звісно, це всього лише версії. Можливо, зацікавлені сторони усе ж таки розкажуть про президентську супертару по 50 грн за пляшку?

ПРО АВТОРА:

Анна Бабінець, ТВі, для УП

З ініціативи Кампанії по доступу до публічної інформації Партнерства "Новий громадянин"