Михайло Русинський: Реєстру адмінпослуг місцевої влади ми не знайшли в жодному відомстві

Минулого року Антимонопольний комітет України відзвітував про результати масштабного дослідження системи надання адміністративних послуг. За його результатами з’ясувалося, що ринок платних адміністративних та супутніхгосподарчих  послуг складає близько 20 млрд грн. на рік.

При цьому центральні органи виконавчої влади надають 793 послуги. Як вже повідомляв АМКУ, з цього числа 244 послуги надається в міністерствах, 100 — в різних службах, 42 в держагентствах, решта в інспекціях та інших держорганах.

Із проблемами в цій царині знайомий трохи не кожний українець, адже всім нам колись доводилося отримати якісь платні довідки, не кажучи вже про підприємців, які мають регулярно отримувати ліцензії, проводити атестації, отримувати дозволи тощо. Тож у кожного з нас може бути безліч питань стосовно вартості, доцільності цих послуг тощо.

"Економічна правда" розпитала про результати дослідження системи адміністративних послуг заступника голови Антимонопольного комітету України – державного уповноваженого Михайла Русинського.

- Як сьогодні ведеться облік адміністративних послуг? Чи існує їх єдиний реєстр?

- Нажаль, на момент проведення дослідження не існувало єдиного, об’єктивного і актуального реєстру адміністративних послуг. В різний час питаннями контролю та систематизації адмінпослуг опікувалися Головдержслужба, а зараз Міністерство економічного розвитку і торгівлі. В другій половині минулого року у вказаному міністерстві був створений спеціальний департамент з цих питань. В грудні 2011 року Кабінетом Міністрів України затверджено Положення про Реєстр адміністративних послуг та доручено Міністерству економічного розвитку і торгівлі  забезпечити функціонування з 1 лютого 2012 р. Реєстру адміністративних послуг.

Ми порівняли дані, що отримав АМКУ під час свого дослідження, про кількість адміністративних послуг, надавачами яких є центральні органи виконавчої влади, з тими, що знаходились в цих установах. Ми побачили розбіжності: з переліком адмінпослуг Мінекономіки приблизно у десяток пунктів, а з базою Головдержслужби розбіжність становила біля 30%, адже у них інформація дещо давніша. Тож можна сказати, що в час, коли ми проводили дослідження, в цій царині не велося належного  переліку адміністративних послуг.

- А хто обліковує адмінпослуги, що надаються місцевими органами влади?

- Єдиного реєстру цієї категорії адмінпослуг ми, нажаль, не знайшли в жодному відомстві: ні стосовно їх кількості, ні стосовно якості, ні щодо того, хто і як їх надає чи має надавати.

В умовах відсутності єдиного реєстру (переліку) адміністративних послуг, чітких правил їх надання керівництво кожного регіону робило все на свій розсуд. В підсумку вийшло, що тут ми не маємо ні реєстру, ні уніфікації послуг. У деяких випадках дійшло до того, що одна й та ж послуга майже в кожній області мала свою назву і зміст, надавалася різними відомствами. Наприклад, при більш детальному аналізі отриманої інформації ми встановили, що адміністративна послуга із атестації навчальних закладів має в межах країни 17 різних варіантів назв.

- Чому, на вашу думку, в Україні досі немає належного обліку адмінпослуг?

- Сказати, що обліку взагалі не було, неможна. Адже у 2009-2011 роках урядом приймалися рішення щодо упорядкування роботи  з надання адмінпослуг. Для цього були затверджені Положення щодо визначення собівартості платних адміністративних послуг, визначено порядок перерахунку плати за надані послуги, надані доручення органам влади розробити відповідні стандарти надання послуг тощо.

Проте досі так і не вдалося створити єдиної чіткої системи. Але, загалом це питання не до АМКУ. Наскільки мені відомо, зараз цю роботу вже більш-менш систематизовано. Адже ми провели дослідження галузі в цілому, влада визначила єдиний орган, що буде опікуватися цим питанням (Мінекономрозвитку), розпочато роботу із створення єдиного реєстру адмінпослуг, йде обговорення відповідного проекту закону. Це дуже важливе для громадян і підприємців питання Президент України тримає особисто на контролі.

- Які порушення найчастіше допускають відомства під час формування ціни на адмінпослуги?

- Зазвичай, ціни адміністративних послуг, які надаються центральними органами виконавчої  влади, регламентовано нормативно-правовими актами. Тому тут майже немає порушень.

Найчастіше вартість адміністративної послуги збільшується за рахунок так званих супутніх господарських послуг.

В багатьох випадках аби отримати якийсь дозвіл чи ліцензію, суб’єкт господарювання має надати певну кількість довідок, висновків, експертиз тощо (в регіонах їх зміст і кількість можуть бути зовсім різними). І от всі ці документи коштують громадянам і підприємцям значно дорожче, ніж сама адміністративна послуга.

- Якою може бути тут різниці в ціні? Наведіть приклад.

- Будь ласка. Вартість ліцензії на здійснення виробництва алкогольних напоїв терміном на 5 років складає 780 грн. Але аби отримати цю ліцензію, підприємець має пройти атестацію виробництва, яка коштує близько 20 тис. грн., отримати дозвіл Держгірпромнагляду, задля чого знадобиться експертне обстеження на виконання робіт підвищеної безпеки вартістю близько 4 тис. грн, випробування електрообладнання  за 3 тис. грн.; пройти навчання з охорони праці 1,4 тис. грн; провести інвентаризацію джерел викидів в атмосферу, що коштуватиме близько 90 тис. грн; зареєструвати договори оренди з пайщиками - близько 16 тис. грн; застрахувати відповідальність - приблизно 5 тис. грн і ще багато чого іншого. Врешті решт, набігає сума в 140-150 тис.грн.

При цьому офіційно будуть казати, що отримати цю ліцензію коштує 780 грн, і формально будуть праві.

Фахівцям АМКУ аби отримати такі дані, знадобилося провести кілька неформальних досліджень. Для цього наші фахівці під виглядом звичайних отримувачів адмінпослуг зверталися до установ, що їх надають, і проходили цілком шлях отримання того чи іншого документу. Але це було лише вибірково, адже робити масово такі неформальні дослідження масово ми не можемо, бо у нас немає для цього ресурсу.

- Хто зазвичай надає ці супутні послуги? Чи регламентує держава їх кількість та ціни? Куди йдуть кошти, що отримані від надання цих послуг?

- Як правило, це роблять спеціалізовані підприємства. Вони можуть бути як державними чи комунальними, так і приватними. Якщо йдеться про підвідомчі державні підприємства, то тут є певний контроль. Коли ж йдеться про приватні установи, то ніякого контролю взагалі немає.

Щодо того, куди йдуть кошти, отримані від надання цих послуг, знаємо то ними розпоряджаються самі підприємства, що надають ці послуги.

Який може бути контроль, наприклад, коли для отримання довідки про пожежну безпеку вимагають отримати страховку? Підприємство страхується в якійсь страховій компанії, гроші пішли на її рахунок, і все. Підстав для перевірки витрачання отриманих компанією коштів  в АМКУ не має.

- А які саме кошти потрапляють до держбюджету?

- Відповідно до законодавства плата за адміністративні послуги, які надаються підприємствами, установами та організаціями, що не мають статусу бюджетних установ, яким повноваження стосовно надання адміністративних послуг встановлені нормативно-правовими актами, перераховується одержувачами таких послуг до спеціального фонду державного бюджету. До держбюджету потрапляє лише вартість самої адміністративної послуги. В наведеному вище прикладі, це лише задекларована вартість самої ліцензії — 780 грн.

- Скільки складають витрати отримувачів цих супутніх послуг на рік?

- За первинною інформацією, яку ми отримали від суб’єктів-надавачів послуг у ході дослідження (проте перевірка та глибокий аналіз наданої інформації АМКУ не проводились), у 2010 році за ці супутні господарські послуги було сплачено більше 14,5 млрд грн, тоді як за самі адміністративні послуги у тому ж році сплатили в три рази менше – 5,8 млрд грн. За перше півріччя 2011 року за супутні господарські послуги було сплачено 7,7 млрд грн, а за адміністративні послуги – 2,9 млрд грн. Тобто, різниця колосальна.

- АМКУ досить часто звітує про завищення цін на адмінпослуги тощо. Які порушення зустрічаються найчастіше, і хто їх робить?

- Зловживання найчастіше трапляються у випадках, коли право визначати вартість послуги делегується безпосередньо надавачу. Здебільшого це державні, комунальні або приватні підприємства, які органи влади залучають для проведення експертиз, аналізів тощо. Завищують вартість через те, що до собівартості додаються якісь невиправдані витрати, або примушують оплачувати непотрібні послуги.

А безпосередньо за органами влади здебільшого контроль є, бо ціни на значну кількість послуг закріплено в законі або в урядових постановах.

- Які з підприємств є лідерами за кількістю порушень?

- За результатами роботи органів Антимонопольного комітету України у попередніх роках безперечний лідер – Бюро технічної інвентаризації. Зазвичай БТІ – це комунальні підприємства, що створені місцевими органами влади. Відстежувати та попереджати порушення в них доволі важко, адже нормативна база, якою вони керуються, надзвичайно складна. Потрібні висококваліфіковані вузькі спеціалісти, аби перевірити правильність складання кошторису тощо.

Крім того, за своєю природою БТІ – монополіст, адже система працює так, що кожне бюро закріплене за відповідною територією.

Також через відсутність контролю багато порушень є в регіонах. Наприклад, під час перевірки АМКУ виявилось, що в багатьох сільрадах та міськрадах є цілі переліки послуг (видача довідок, погоджень тощо), які надаються за гроші, хоча мали б надаватися безкоштовно.

- Які пропозиції надавав АМКУ щодо реформування системи адміністративних послуг?

- Ми вважаємо, що насамперед слід створити прозору і зрозумілу систему, яка б містила по-перше, чіткий регламент, визначений у відповідному Законі,, по-друге, забезпечувала загальний облік адміністративних послуг (єдиний реєстр), а також забезпечувала отримувачів адмінпослуг вичерпною інформацією щодо отримання послуги.

В законі має бути чітко визначено, що таке адміністративна послуга, хто є її надавачем, які повноваження він має, які послуги є платними, а які ні, вичерпний перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, які витрати можуть бути включені до собівартості послуги тощо. Також має бути чітко прописана відповідальність надавачів за порушення порядку і термінів надання послуг.

Для всіх надавачів  адміністративних послуг мають бути розроблені чіткі стандарти надання цих послуг, що містять чіткий алгоритм надання послуги, терміни, вичерпний перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, вартість послуги, вичерпний перелік підстав для відмови у наданні послуги тощо.

Також необхідно надавати громадянам та суб’єктам господарювання, які є отримувачами адмінпослуг, об’єктивну і повну інформацію, в тому числі  щодо підстав надання послуги, розміру плати (якщо послуга платна) за отримання послуги,  а не вводити споживачів в оману, інформуючи що отримати ліцензію можна за 780 грн тощо. Якщо послуга коштує 150 тис грн, то так і треба казати, і відразу надавати підприємцю вичерпну інформацію про те, які документи він має надати для того, щоб отримати її, які експертизи, перевірки, дослідження треба буде пройти і скільки все це буде коштувати. Не говорячи вже про те, що у підприємця має бути можливість легко дізнатися про те, хто, коли, в якому порядку і в які терміни видає, приймає, обробляє документи тощо.

На мою думку кращим варіантом для громадян та підприємців, що звертаються за отриманням адміністративної послуги, є такий порядок надання послуги, при якому отримувачі послуги звертаються із заявою до надавача послуги, надають перелік необхідних документів (відповідно до затвердженого стандарту надання послуги), підтверджують здійснення оплати (в разі платності послуг). А адміністративний орган (надавач послуги) самостійно отримує всі необхідні довідки, експертизи, погодження тощо у відповідних органах влади, суб’єктів господарювання. У визначений стандартом термін громадянин або підприємець отримує результат такої адміністративної послуги.