Кому вигідний геноцид малих банків
У понеділок увечері Окружний суд Києва вдруге переніс розгляд справи щодо постанови Нацбанку №273. "Суд взяв місяць з формулюванням "для вивчення доказів двох сторін", - зазначив президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко.
Позовну заяву 13 вересня подала АУБ разом із сімома малими банками. Вони просили анулювати дискримінаційну постанову. Перше засідання відбулося 26 жовтня і теж закінчилося нічим.
У журналіста "Економічної правди", який був присутній на першому засіданні, склалося враження, що три судді добре зрозуміли суть справи. Незважаючи на це, вони не захотіли брати на себе відповідальність і тому перенесли засідання.
Можливо, ідея полягала у тому, що програти мала сторона, яка "провалиться" з формальних причин. Це міг бути НБУ, який не виконав установлений термін для публікації повідомлення, або АУБ, яка неправильно склала текст позовної заяви.
Ймовірно, явних юридичних прогалин не виявилося, тому в понеділок судді вдруге не наважилися взяти на себе відповідальність. Формально більше правий НБУ, але прийняття рішення на його користь загрожує п'ятдесятьом банкам.
Постанову №273 НБУ прийняв 9 червня 2010 року. З 16 липня вона забороняла банкам з регулятивним капіталом, меншим за 120 мільйонів гривень, приймати вклади населення.
Це виявилося деструктивним для майже половини установ країни. Показник регулятивного капіталу є банківською таємницею, але відомо, що з існуючих 176-ти банків власний капітал менший за 120 мільйонів гривень мають 70 установ. Таким чином, НБУ одним рішенням блокував роботу 40% банківської системи.
За даними ж АУБ, постанова стосується 50 банків, а загалом вона ускладнює роботу 80 установ. В асоціації це рішення назвали порушенням умов ведення конкурентної боротьби, перевищенням повноважень і ледь чи не геноцидом малих банків.
"Це неприпустимо. Нацбанк приймає одну сторону і починає працювати на знищення системи. Він шкодить українській економіці. Мораль у системі, включаючи Нацбанк, дуже низько впала", - констатував президент АУБ Олександр Сугоняко.
Нацбанк, у свою чергу, натякнув, що не збирається скасовувати постанову. "Це рішення обґрунтоване. Воно погоджене з міжнародними організаціями", - сказав у жовтні перший заступник НБУ Сергій Арбузов.
Юридичний аспект
Якщо бути прискіпливим, можна побачити юридичну правоту НБУ. Регулятивний капітал - це розрахункова величина, сума статутного капіталу та інших грошей, які можуть бути віднесені до власних коштів банку. До них належать отриманий банком прибуток та субординований борг, який банк повертає в останню чергу.
Потім від цієї суми віднімаються різні складові, які зменшують власні кошти банку, наприклад, збитки. Результатом є регулятивний капітал. У порівнянні з сумою наданих кредитів та придбаних цінних паперів він характеризує надійність установи. Якщо коефіцієнт більше десяти - банк надійний, якщо менше - ненадійний.
Це і є так звана адекватність капіталу.
З формальної точки зору, НБУ міг бути правий. До прийняття постанови №273 пункт 2.1 інструкції НБУ про порядок регулювання роботи банків вказував: "Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 10 мільйонів євро".
З 9 червня стало так: "Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має
становити 120 мільйонів гривень". За логікою, НБУ просто помножив 10 мільйонів євро на поточний курс - 12 гривень за євро - і втілив це у постанові №273.
Проте, не все так просто. До кризи курс євро складав 7,3-7,5 гривні. Отже, мінімальний регулятивний капітал мав становити 75 мільйонів гривень.
Цей пункт турбував передусім малі банки, які переважно обслуговували фінансові потоки однієї фінансово-промислової групи. Для великих установ, навпаки, ця норма не мала значення - їх регулятивний капітал в десятки разів вищий.
З початком кризи курс євро змінився з 7,5 гривні до 12 гривень. Оскільки нормативи НБУ обмежували кількість валюти, яку міг мати банк, то капітал знецінився. У гривні це могли бути ті ж 100 мільйонів, але у євро це було менше, ніж 10 мільйонів.
Великих банків це не торкнулося - їм довелося збільшувати капітал, але з інших причин. Вони мали збитки, але кошти знайшли усі. Одним - "Авалю", Укрсоцбанку, Укрсиббанку - дали іноземні власники. Іншим - Ощадбанку, "Родоводу" - держава.
Інша річ - малі банки. Їх власниками здебільшого є вітчизняні фінансово-промислові групи, які отримують прибутки в Україні. Підтримати установи вони не могли. Криза вдарила по більшості з них, і внести до капіталу "зайві" 50 мільйонів гривень вони були неспроможні. Хоча б тому, що ці кошти ще треба було заробити.
Довгий час вимога щодо мінімального регулятивного капіталу вважалася табу для НБУ та банків. І там, і там розуміли: так, вимога регулятора де-факто не виконується, але наразі нічого робити не можна. Статус-кво було порушено у червні. Постанова нагадала, що з 2012 року банки мають виконувати мінімальні вимоги щодо капіталу.
"Ми регулятор і нічого переглядати не збираємося. Їм спеціально надали перехідний період, протягом якого треба було або збільшити капітал, або злитися, або припинити діяльність. Вони нічого не зробили. Перехідний період добігає кінця. Ось кишенькові банки і вирішили побуянити за сприяння АУБ. Власники дрібних установ не бажають працювати у нових умовах", - підкреслило джерело "ЕП" у Нацбанку.
Рішення НБУ було б коректним, якби не одне "але". Капітал треба підвищувати до 2012 року, а вклади населення не можна приймати уже з червня 2010 року.
Банківський геноцид
Схоже, проти дрібних банків існує змова. Їх смерть вигідна іншим установам: до них на обслуговування прийдуть клієнти закритих банків. Ці потоки - головна приманка для великих установ. В умовах, коли обсяги наданих кредитів в 2011-2012 роках зростуть на 10%, переманювання клієнтів - чудовий шлях до збільшення прибутків.
Крім того, малі банки призначають підвищені відсотки за депозитами. Після заборони, накладеної постановою №273, людям доведеться нести кошти в інші банки, які зменшать ставки. Зараз вони платять у гривні 15-18%, а будуть - 12-13%. Така мотивація ніде не прописана, проте все виглядає саме так.
Приклад перший. За даними "ЕП", перед підписанням меморандуму з МВФ, на новий уряд і НБУ чинився шалений тиск. Представники фонду вимагали від України скоротити кількість банків. Ця вимога не потрапила до кінцевого тексту документа, але міжнародні установи продовжували наполягати на своєму.
"Асоціація разом з банкірами у серпні зустрічалася з головою представництва МВФ в Україні Максом Альером. Він сказав, що дії НБУ - це порушення принципів і пообіцяв з ним переговорити. У нас була гостра дискусія із Світовим банком. Ми дійшли до того, що важливо зберігати рівні принципи конкуренції. Світовий банк теж збирався переговорити з Нацбанком. Однак, виявляється, не говорив", - розповів Сугоняко.
Приклад другий. Найбільші банки з іноземним капіталом створили Форум провідних міжнародних фінансових установ.
Він об'єднує банки з іноземним капіталом, які внаслідок кризи не можуть працювати за старою моделлю: завів дешеві гроші з-за кордону - продав дорого в Україні.
Щоб швидко відновитися, іноземні банки вимагають поліпшити захист кредиторів, дозволити валютне кредитування та підвищити розмір капіталу банків. Остання норма і пов'язана з постановою №273.
Окрім неї, існують також законопроекти, один з яких передбачає збільшення мінімального розміру капіталу до 500 мільйонів гривень. Наразі ця норма має стосуватися лише нових банків, але це обмеження неважко зняти.
Приклад третій. Існує ще один сегмент банків, який стрімко зростає. Це установи з державним російським капіталом: Промінвестбанк, який належить російському ВЕБ, ВТБ та Сбербанк России - відповідно контролюються однойменними ВТБ та Сбербанком России. Також могутнім суперником є приватний Альфа Банк.
Ця четвірка радо візьме до себе клієнтів малих банків. Вона вже зараз загрожує іншим банкам з іноземним капіталом.
За що захищати малі банки
Напередодні судового засідання 8 листопада у пресі з'явилися матеріали про те, що в Україні банків забагато, і малі установи - ледь чи не шахраї. Ймовірно, ці публікації з'явилися не просто так. Звичайно, не слід захищати малі банки лише тому, що вони малі. З іншого боку, це не може бути приводом для фінансового геноциду.
Невеликим установам висувають кілька типових звинувачень, жодне з яких не є цілком правдивим. Зокрема, їх критикують за ненадійність і "відмивання" "брудних" грошей. Так, багато з них цим займаються, однак є два контраргументи.
По-перше, "відмиванням" підробляють геть усі банки, бо на цю послугу є попит. Просто кілька установ зробили це своєю спеціалізацією.
По-друге, про це чудово знають у НБУ та правоохоронних органах. І якщо Нацбанк каже, що є порушення, нехай пояснить, чому він досі не відкликав ліцензії таких установ. А СБУ нехай розповість, чому вона періодично робить заяви про викриття деяких банків, однак потім не каже, чи були вжиті якісь заходи щодо порушників.
З приводу ж "ненадійності" малих установ багато чого може сказати приклад банку "Надра" та Укрпромбанку. Колись вони були дуже великими, а де вони зараз?
Тимчасом малі банки витримали кризу. Вони мали менше валютних кредитів, тому курсові коливання стали для них меншим лихом, ніж для банків з іноземним капіталом. Отже, справа не у розмірі капіталу, а у стабільності установи.
Зараз існує чимало банків, які невідомо як виживають. Безперечно, серед них можуть бути і маленькі установи. Проте проблеми мають і середні банки з регулятивним капіталом більше 120 мільйонів гривень.
НБУ ці банки не чіпає з однієї причини - їх доведеться ліквідувати, а згодом пояснити, куди поділося мільярдне рефінансування, надане під час кризи 2008 року. Це та сама причина, через яку нині НБУ не хоче ліквідовувати Надра банк і Родовід банк.
Навіщо потрібно підвищувати капітал? Якщо кредитування зростатиме на 10% за рік, то банкам ще на чотири роки вистачить існуючого капіталу. Вони все одно будуть відповідати вимогам НБУ, крім однієї, затвердженої постановою №273.
Отже, сьогодні спостерігається цілеспрямований геноцид дрібних банків. Його проводять великі установи за допомогою НБУ.
При цьому юридично регулятор правий, бо він лише уточнює, що мінімальний регулятивний капітал у розмірі 10 мільйонів євро - це і є 120 мільйонів гривень. По суті ж НБУ не правий, бо чудово усвідомлює, як усе виглядає насправді.
Мабуть, це розуміють і в Окружному суді Києва. Хто ж захоче визнати формальну правоту Нацбанку і взяти на себе погіршення стану п'ятдесяти банків?