Володимир Лавренчук: треба або не приймати депозити, або активно кредитувати

Володимир Лавренчук - зовсім не той голова правління Райффайзен Банку Аваль, яким був колишній співвласник установи Олександр Деркач. Його попередник сам приймав усі головні рішення, Лавренчук же таких повноважень позбавлений.

Річ не в тім, що він поганий професіонал, а в тім, що іноземці не хочуть віддавати прийняття рішень в руки менеджерів з України, якими би гарними вони не були. Сам голова правління пояснює це дипломатично: матрична система управління.

Проте є кілька сфер, якими переймається саме Лавренчук. Зокрема, він з кількома своїми колегами - головами правління інших банків з іноземним капіталом - створив Форум провідних міжнародних фінансових установ.

Лавренчук є головою ради директорів цього об'єднання, яке включає "Креді Агріколь", Сітібанк Україна, ІНГ банк Україна, ОТП банк, Платинум банк, Правекс-банк, Укрсиббанк, Унікредитбанк та Райффайзен банк Аваль.

Насправді цю групу треба назвати "Форум банків з іноземним капіталом". Їх об'єднала одна проблема. Через кризу вони не можуть працювати по-старому: завів дешеві гроші з-за кордону - продав дорого в Україні. Їм треба виживати.

Лавренчук та його колеги ходять до Кабміну з низкою пропозицій і охоче розповідають про них на прес-конференціях. Зокрема, про захист кредиторів, дозвіл на відновлення валютного кредитування та підвищення розміру капіталу банків.

Остання норма відверто дискримінаційна. У разі її прийняття, з 176-ти банків в країні залишиться 40-50 найбільших. Аргумент висувається дуже наївний, але магнетичний: великий банк надійніший. Це відверта брехня, яку спростовують і приклад банку "Надра", і нещодавні рейтингові дослідження.

Однак на боці іноземних установ Нацбанк, який відверто проштовхує ідею збільшення розміру капіталу. Щоб полегшити долю НБУ, іноземні банкіри гіпнотизують пресу розповідями, що справжній банк має бути великим. Журналісти - чи то відмовляючись мислити, чи з якихось інших причин - ретранслюють ці думки.

Звичайно, з точки зору захисту свого бізнесу, Лавренчук діє правильно. У найближчі роки банки в Україні будуть зростати повільно. Єдиний шлях швидко збільшити прибутки - отримати на обслуговування клієнтів малих установ. Якщо для цього доведеться "вбити" 130-140 банків, це не проблема, вони ж "ненадійні".

Разом з тим, Лавренчук не є акулою капіталізму. Він не демонструє пафосу, притаманного іншим головам банків з іноземним капіталом. А ще він бачить ситуацію у масштабах України, і кожне його визначення цікаве саме по собі.

Нема кого кредитувати

- Володимире Миколайовичу, чи правду кажуть, що банки не кредитують, бо нема кого?

- Скільки треба грошей економіці? ВВП України - близько 1 трильйона гривень. Якщо банки видадуть 800 мільярдів гривень кредитів на рік, цього буде досить?

Аналітики використовують показник відношення обсягу позик до ВВП. В середині 1990-х років це співвідношення становило 15%. Ми мріяли досягти 35%, як у Чехії.

У Західній Європі це співвідношення більше 100%, у Британії - 120%. Річ у тім, що користування фінансовими послугами у Британії має дуже тривалий характер.

Там приватні особи давно масово користуються фінансовими інструментами, але в Україні населення почали кредитувати лише у 2003-2004 роках. Тут нема досвіду і необхідної інфраструктури. Тобто рано нам дивитися на Британію.

У Центральній Європі показник співвідношення кредитного портфеля банків до ВВП становить 40-65%, а у нас - більше 70%! Ми "впереди планеты всей". Треба ще? Хто сказав? Інша річ, чи ці кредити ідуть туди, куди потрібно - на відновлення економіки і розвиток конкуренції? Це інше питання, але за обсягами кредитів видано достатньо.

У 2007 році іноземні консультанти казали нам, що повинне бути уповільнення, що позики мають зростати разом з економікою. Економіка зросла на 5%, кредити - хай на 8%, але не на 70%! На жаль, тепер можна визнати: 2007-2008 роки давали приріст 70% щороку, і це штучний приріст, ці гроші "перегріли" економіку.

Тепер глянемо з іншого боку. Зазвичай кредити видаються під заставу активів. Які основні активи у нас? Цінні папери впали на 40%, а в рік кризи - навіть на 80%.

Корпоративні облігації "схуднули" на 70-80%. Нерухомість і земля, ці найбільші "драйвери" фінансування, впали на 50% і продовжують тихенько дешевшати. Це означає, що продавці кредитів тепер мають удвічі менше майна у забезпеченні.

Скільки ж треба позик? Не так вже й багато. За нашими оцінками, у 2010 році рівень кредитування не виросте або зросте на 2%, а у 2011 році, якщо економіка додасть 5-7%, обсяги кредитування збільшаться десь на 10%. Однак це зовсім не те, на що чекає бізнес, який заклав у свої плани зростання кредитування на 40-50%.

Багато тих, хто будував бізнес-центри, розраховували, що їх ціна буде зростати на 40% в рік, і так - "до пенсії". Тепер офіси мало хто купує. Розміри орендних ставок впали і якщо будуть зростати, то разом з економікою, на 10-12% на рік, але не на 40%. Отже, бізнес-плани треба переписати і не розраховувати на великі прибутки.

Виникає багато питань. Як коментувати зростання капіталу у банках: треба чи не треба? Які будинки будувати? Як це буде продаватися? Чи потрібно "розкручувати" іпотеку, щоб запрацювало будівництво? Ці аргументи підказують: мабуть, не треба.

- Чи усі великі банки поділяють вашу точку зору?

- Є кілька дискусійних майданчиків: Асоціація українських банків, Український кредитно-банківський союз, Форум провідних фінансових установ, клуби банків. Таке бачення зараз переважає у стратегіях міжнародних банків, а це 40% активів і 35% капіталу - майже половина банківської системи.

- Нині на вулицях багато банківської реклами. Таке востаннє було ще до кризи. Якщо кредитування у 2010 році зросте на 2%, на що сподіваються ці банки?

- Бажання кредитувати є надзвичайним, його відсутність призводить до збитків. За депозитами ми відсотки платимо, однак нових позик не видаємо.

По банківській системі великий рівень прострочки, за українськими стандартами це 12%, а за міжнародними - може бути до 50%, є різні оцінки. Вочевидь, треба або припиняти приймати депозити або активно кредитувати. Друга перспектива краща.

Щоб активно кредитувати, є два шляхи. Один з них - зменшувати ставку, покращувати комунікації з клієнтами. Другий шлях - реклама.

Реклами нашого банку зараз немає, ми надаємо перевагу роботі з існуючими клієнтами - у нас зараз обслуговується більше 220 тисяч юридичних осіб. А реклама - це демонстрація того, що йде пошук нового клієнта з гарними можливостями.

Ще одна причина відсутності кредитування - десятки тисяч судових процесів, у які втягнуті банки. З'ясувалося, що документи, під які були видані кредити, тепер часто трактуються як неправильно оформлені з юридичної точки зору. Я не драматизую, але подібні складнощі стосуються великої кількості документів.

Ми ж знаємо, як видавалася земля, як приватизувалися підприємства. Зараз не так багато об'єктів мають повністю досконалі документи з точки зору нашої судової системи. Тому цю систему треба реформувати.

- Не виключаєте, що якийсь великий банк зростатиме швидше за ринок, отримавши клієнтів інших установ, наприклад, "Аваля"? Зараз активізувалися ВТБ, Альфа Банк.

- Боротьба за частку ринку не є актуальною у 2010-2011 роках. У тих банках, які чесно показують збитки, бізнес або на межі доходності, або збитковий. У 2009 році банки зафіксували 38 мільярдів гривень збитків, у 2010 році - 10 мільярдів гривень.

Кілька банків заявили про збитки в обсязі 1,5 мільярда гривень. Якщо банк при активах 10-15 мільярдів називає такі збитки, тут не до змагання за частку ринку. Треба повернути прибутковість. Хоча ми знаємо, що є багато банків, які не ризикнули показати всі збитки, бо ефект може бути нищівним.

- А хто тоді у програші? Той, хто чесно задекларував збитки, чи той, хто домовився з Нацбанком і вдає, що у нього все гаразд?

- Я пропущу тезу про домовленості з Нацбанком. Я цього не знаю і не коментую.

- Мені важко повірити, що ви ніколи не домовлялися.

- Я просто не коментую. Загалом, чим раніше ти покажеш збитки собі і людям, тим більше у тебе шансів далі працювати успішно.

Райффайзен банк Аваль показав у 2009 році 2 мільярда гривень збитків. Це було дуже ризиковано, бо поведінка клієнтів могла бути будь-якою. Виявилося, що все нормально з клієнтурою, її навіть побільшало. Зараз маємо дуже маленький "плюс" за кількістю клієнтів, але ми його цінуємо.

- У газеті "Авізо" стало більше друкуватися оголошень про продаж квартир за низькими цінами. Помешкання у центрі Києва, яке до кризи коштувало 300-400 тисяч доларів, зараз можна купити за 120-140 тисяч. Що відбувається?

- Це могло статися раніше. Ми знаємо, що ринок впав на 50%. У деяких учасників ринку, вочевидь, була надія, що пройде півроку і все відновиться. Тепер є багато прогнозів, що це буде повільне відновлення, скажімо, за три-п'ять років.

Нерухомість пішла на ринок. Не знаю, чи довго так буде, але зберігається тенденція до падіння цін на 1-2% на місяць. Як довго буде падати? Є оцінки, що ще місяців дев'ять, а потім потихеньку ціни почнуть зростати. Я не фахівець і спираюся на точку зору аналітиків. Поки що вона підтверджується.

- Чи загрожує ця тенденція банківській системі?

- Це добрий знак. Відновлення справедливих цін дозволяє вирішувати суперечки. Мої колеги готові йти на втрати, бо за більшістю позик уже сформовані резерви.

Якщо реалізувати нерухомість навіть за сьогоднішніми цінами, то відновлюються резерви, відновлюється капітал. Тобто цей процес для банків значно кращий, ніж п'ятирічний судовий процес з тим же результатом. Чим більше буде врегулювань, тим легше буде банкам. Відновляться резерви, і знову почнеться кредитування.

Акули банківського бізнесу: Володимир Лавренчук та Борис Тимонькін

Про чутки

- Недавно у пресі з'явилися матеріали, що у вашого головного банку проблеми, і він начебто хоче продати свої установи в Україні та Росії. Нам вже розказали, що це неправда. Кому вигідні такі чутки?

- Не можна все передбачити і закрити канали рейдерським атакам та пересмикуванням з боку недобросовісних конкурентів.

На початку кризи щодо нас була розгорнута інформаційна атака: на парканах писали всяку дурню про три банки, у тому числі про наш. Ми витратили три місяці на пошуки джерела, і навіть були неформальні "підказки", але врешті-решт це нічого не міняє. Навіть якщо я дізнаюся прізвище, я не оголошуватиму війну.

Головне не чутка, а ставлення до неї. Важливо, що у нас є стратегія. "Райффайзен" прийшов в Україну надовго, він має довгострокову перспективу. Я не думаю, що наші клієнти будуть щасливі від того, що ми влізли у якусь "бійку". Успіх - у прозорості.

Ми інформуємо навіть про максимально неприємні речі, наприклад, про зупинку виплати премій персоналу під час кризи. У нас нема у підвалі "пральної машини", ми не "відмиваємо" кошти, тож нам нема чого приховувати.

- Ще деякі чутки. Під час спілкування з представниками різних банків я бачу загальну впевненість, що "Аваль" має серйозні проблеми з "проблемними кредитами". Чомусь ваші колеги вважають, що саме ваш банк найгостріше відчув цю проблему. На вашу думку, чому склалося таке бачення?

- Чесно сказати - я цього не чув, але, можливо, вони із інтелігентності у мене цього не питають. Ми не приховуємо своїх проблем, і у людей може скластися враження, що у нас більше цих проблем, ніж у когось іншого.

Якщо взяти наш портфель корпоративних клієнтів, то він дуже подібний до портфелю інших великих банків, провідні компанії співпрацюють із багатьма фінансовими установами. Казати, що один банк, скажімо, в переліку топ-10 має набагато гірший портфель, а інший банк - кращий, - не зовсім точно. Я би сказав, що хто так думає - просто погано поінформований.

Тепер з точки зору населення. Пам'ятаєте дискусію в 2007 році, коли Нацбанк вирішив припинити валютне кредитування? Всі банки стали горою - "нєльзя!". Але в нашого Банку була інша позиція.

У 7 мільярдах доларів іпотечних кредитів, виданих українськими банками після цієї дискусії, наших уже майже не було. Ми вже десь на початку 2008 року фактично припинили масове кредитування іпотеки, насамперед валютне.

У нас було декілька шахрайств в Одеській області. Аналітики подивились на стан справ, і ми майже зупинили іпотечне кредитування десь за 9 місяців  до початку кризи. Тому з точки зору іпотеки ми один з лідерів, але не топ-лідер.

Залучення до групи Райффайзен дозволило нам також отримати технології контролю за якістю портфелю. Я вважаю, що з цієї точки зору ми маємо більше інструментів. У нас великий штат високопрофесійних людей, які працюють по збору кредитів і запобігають виникненню проблемної заборгованості.

Якщо скласти ці аргументи, у мене немає підстав погодитися з вашим твердженням. Скоріше, навпаки.

- Колись Сведбанк визнав, що у нього 50% субстандартних кредитів. Чи ви не відкриєте таємницю, скільки у вас?

- У нашому банку на кінець першого півріччя було 29,1% проблемних кредитів згідно міжнародних стандартів фінансової звітності, згідно вітчизняних - 6 відсотків. Ми відкрили все, ми все показали: приміром, 2 мільярди збитків минулого року за місцевими стандартами бухгалтерського обліку.

- Для вашого портфелю це дуже небагато.

- Так, якщо прирівняти до тих банків, які зараз показують подібні збитки. Але для акціонерів це дуже багато.

- Я про інше. Якщо взяти рівень поганих кредитів в середньому по галузі, і перевести їх у резерви, то ваша збитковість має бути значно вищою.

- Ні, ми достатньо ефективна організація. Мається на увазі, що у нас ще і достатньо великий дохід. Ми маємо більше 4,5 мільйони клієнтів, надаємо їм багато сервісів. В кризовому 2008 році ми отримали 527 мільйонів гривень прибутку.

Зараз цей дохід менший, але він все одно генерується. Інше питання, що резерви "вбивають" доходність. У 2009 році ми нарахували резервів більше 5 мільярдів гривень, а збитки становили 2 мільярди. В цьому році - прибуткова діяльність.

- Останнє з чуток. Я прочитаю твердження одного з банкірів: "Основные бизнес-решения в Райффайзен банке Аваль принимает не Владимир Лавренчук, а зампреды австрийского происхождения, а его задача - заниматься лоббированием и общим руководством". Це так?

- І так, і не так. Взагалі, наше управління будується на матричній системі, яка була впроваджена з першого дня після купівлі "Авалю".

Вона полягає в тому, що по кожному з бізнесів є член правління, який відповідає перед правлінням і спостережною радою. Він є організатором свого бізнесу. Не голова правління організовує корпоративний бізнес, а член правління по корпоративному бізнесу.

Це, взагалі, дуже властиве міжнародному бізнесу. Тому у нас голова правління банку, насправді, по-міжнародному зветься "виконавчий директор" - CEO. Я відповідаю за координацію роботи правління, за прийняття ним рішень, за підготовку звітів та матеріалів спостережній раді.

Це, насправді, не менш цікаво, ніж видавати кредити. Також в моїй компетенції - управління регіональною мережею, тобто 25 регіональних директорів, а також ще декілька керівників служб Центрального офісу, звітують мені.

До того ж, я беру участь в ухваленні всіх важливих стратегічних та тактичних рішень, тому що я член різноманітних банківських комітетів. Деякі з них я очолюю.

Ще один пункт - не всі мої заступники австрійського походження. Є один американського походження, три члени правління включно зі мною - українці.

Так що, дійсно, у нас не зовсім так, як у вітчизняних банках, де голова - він справді "всьому голова". У нас - інша модель. Чи вона є ефективною? Напевне - так, адже вона працює в більшості міжнародних банків. Чи легко в ній? Спитайте мене: а в якій моделі легше - і я не відповім.

Далі буде...

У другій частині читайте про відносини Райффайзен Банку Аваль з НБУ та перспективи розвитку банківського бізнесу в Україні.