Україна і ЄС після газового конфлікту: варіанти розвитку

Ситуація після україно-російського газового конфлікту позначається активізацією діяльності Європейського Союзу й Росії з розвитку і реалізації нових проектів поставок газу до Європи, які переважним чином обходять Україну і можуть в майбутньому зменшити її транзитні можливості.

Якщо для Росії важливо створити додаткові канали транзиту газу і, таким чином, збільшити прив'язаність ЄС до своїх енергоносіїв та відвернути його увагу від можливих проектів диверсифікації джерел поставки, то сам Європейський Союз важливим питанням вважає підвищення безпеки поставок газу через Україну з одночасним зменшенням залежності від цього каналу.

Україна ж є і на найближчу перспективу залишатиметься головним коридором поставок газу з Росії до ЄС та заслуговує на особливу увагу з боку європільноти.

Доречно поглянути в глибину проблеми і для України, і для ЄС. З самого початку в ЄС задекларували, що конфлікт має виключно комерційний характер, але стало зрозуміло, що без політичного втручання вирішити його неможливо. В умовах відсутності дійсної Європейської енергетичної політики, інших способів впливу на ситуацію ЄС і не мав.

В цьому полягає перша небезпека подібних конфліктів, коли одна із сторін, в даному випадку Росія, для досягнення політичних цілей використовує комерційні засоби, а інша сторона не має дієвих засобів протидії.

Друга небезпека полягає в диверсифікації енергетичних інтересів країн-членів, яка зашкодила високому рівню європейської солідарності. ЄС, в ході газового конфлікту, намагався демонструвати єдність і висловлювався єдиним голосом Чеського Президентства і Європейської Комісії.

Уряд Чеської Республіки, головування якої в ЄС почалося саме з такої форс-мажорної ситуації, доклав багато зусиль і треба віддати йому належне в прискоренні відновлення поставок російського газу до ЄС.

В той же час, невипадковим був заклик Болгарії до більшої солідарності в ЄС. Болгарський прем'єр-міністр Сергій Станішев заявив, що розраховує на європейську солідарність, яка поки що не є загальною.

На це є декілька причин. По-перше, західні країни Європи мають нижчий рівень залежності від поставок газу з Росії, ніж східні країни, які найбільш постраждали.

По-друге, в Західній Європі не настільки сильно відчувається тиск з боку Росії. Тому й лідерам цих країн інколи важко зрозуміти проблеми, з якими стикаються молоді країни-члени ЄС в безпосередньому сусідстві з Росією.

По-третє, країни-члени ЄС мають різний рівень економічного і енергетичного співробітництва з Росією.

Третя небезпека криється в тому, що поставками газу в країнах-членах ЄС, які постраждали, займаються або компанії з російським капіталом, або провідні європейські компанії, які мають тісні стосунки з Газпромом, як ENI і EON-Rurgaz, або компанії, які не мали значних проблем із поставками газу для своїх національних споживачів, як GDF Suez.

Європейські компанії під час конфлікту не доклали достатніх зусиль для негайного відновлення поставок газу з Росії. Наприклад, 6 січня 2009 компанія GDF Suez офіційно заявила про скорочення поставок газу російського походження на 70%, а замість вимог повністю виконати контрактні зобов'язання, вдалася тільки до заспокоєння власного населення.

Австрійська компанія OMV/EconGas 7 січня в офіційному комюніке також повідомила тільки про можливості забезпечення споживачів газу, а не про конкретні кроки компанії з відновлення поставок.

Найшвидше відреагувала німецька компанія E.ON Ruhrgas, яка в прес-релізі від 1 січня повідомила про можливість скорочення поставок російського газу через територію України.

Але знову ж не було жодного наполягання на виконанні Газпромом своїх комерційних зобов'язань. Хоча останній є повністю відповідальний за поставки газу європейським компаніям і повинен врегульовувати всі спірні питання самостійно, гарантуючи виконання своїх контрактів.

6 січня голова правління E.ON Ruhrgas Бернгард Ройтерсберг закликав не компанію Газпром відновити поставки, а сторони (Росію і Україну) якомога скоріше врегулювати спірні питання. Подібні дії енергетичних компаній дозволяли Росії вдало маніпулювати ситуацією на свою користь, продовжувати "відігравати роль жертви" в газовому конфлікті і затягувати час.

Зазначені небезпеки слід розглядати більше як фактори, які можуть перешкодити униканню подібних криз в майбутньому, в той час, коли це буде вигідно монопольному постачальнику енергоресурсів. Тому ЄС має більше залучатися до процедури забезпечення поставок газу з Росії через українську територію, а не відсторонюватися від цього.

Пост-конфліктна діяльність ЄС спрямована головним чином на зменшення енергетичної залежності ЄС від Росії за рахунок диверсифікації шляхів і джерел поставок газу, збільшення використання альтернативних джерел і зменшення споживання газу.

Вони, за виключенням пропозиції Європейського Парламенту, не містять рішень стосовно попередження можливих зупинок газових поставок з Росії в майбутньому.

Всі європейські проекти, включаючи поставки газу з Африки, Близького Сходу, будівництво терміналів скрапленого газу, і, звичайно, проект Набукко, в найближчому майбутньому не зможуть повністю замінити існуюче джерело природного газу в образі Росії і найбільший газовий транзитний коридор в образі України.

По-перше, Україна має розгалужену мережу газопроводів з унікальною системою газових сховищ, яка під час останнього конфлікту не тільки дозволила їй підтримати українських споживачів, але й із власних запасів забезпечувати транзит газу до ЄС та його постачання до Молдови і Болгарії.

По-друге, згідно з прогнозами, потреби ЄС в російському газі зростуть на 30-40 мільярдів кубів на рік в перспективі наступних десятиліть.

По-третє, російські проекти "Північний Потік" та "Південний Потік" можуть гіпотетично розпочати поставки газу не раніше 2012 - 2013 років.

По-четверте, Росія не має достатньо коштів для реалізації зазначених проектів та намагається їх отримати шляхом залучення іноземних інвестицій.

Одночасно, тенденції вкладання Газпромом інвестицій в європейські енерготранспортні системи, замість їх збільшення в розробку нових власних родовищ, вказують, що російський газовидобувник матиме проблеми із забезпеченням контрактних обсягів поставок до ЄС, та ще й на фоні зростання внутрішнього споживання (356,4 мільярдів кубів газу у 2007 році проти 352 мільярдів в 2006).

23 грудня минулого року прем'єр-міністр Росії Володимир Путін, виступаючи на форумі країн-експортерів газу в Москві, підтвердив цю тенденцію: "Діючі родовища поступово виснажуються, а перспективні газові ресурси залягають переважно на віддаленні від провідних центрів споживання. Витрати на розвідку, добування і транспортування продукту неухильно збільшуються".

Тому Росія і намагається виставити Україну, як ненадійний транзитний шлях, і залучитись підтримкою для власних амбіційних проектів.

В той же час, навіть за умов реалізації російських проектів, відсутності зростання обсягів видобутку газу в Росії і гіпотетичного зменшення обсягу газового транзиту через Україну до 40 мільярдів кубометрів, українська ГТС матиме стратегічне значення і для Росії, і для ЄС.

А на найближчі 5 років українська труба і взагалі залишиться головним шляхом отримання блакитного палива в Європу зі Сходу. В таких умовах Європейський Союз повинен приділяти більше уваги стабільності поставок газу з Росії через Україну, яка, як показав останній газовий конфлікт, виявилася надійним партнером.

На найближчий час можна передбачити три можливі варіанти розвитку діяльності ЄС стосовно забезпечення поставок газу з Росії через Україну: зволікання з вирішенням питання; створення міжнародного консорціуму із управління українською ГТС; інтеграція України до енергетичної системи ЄС.

Зволікання з вирішенням "українського питання" може стимулювати подальші дії Росії, спрямовані на порушення стабільності в поставках енергоносіїв до ЄС, коли це їй буде необхідно для досягнення політичних і економічних цілей.

Наприклад, для перешкоджання інтеграції України до ЄС і НАТО, або для приховування здатності забезпечити поставки газу за контрактами. За найгіршого сценарію, така політика ЄС може зашкодити не тільки Україні, але й самому ЄС.

Спочатку Росія докладатиме максимум зусиль, щоб заволодіти позиціями в українській енергетиці, а потім продовжить геоенергетичний наступ на ЄС. Відкладення питання є небезпечним.

Прикладом є зволікання з вирішенням грузинського питання, що привело не тільки до фактичного відторгнення територій Південної Осетії і Абхазії, але й до закріплення Росією досягнутих результатів у вигляді наміру розмістити в цих регіонах власні військові бази.

Ідея створення міжнародного консорціуму із управління українською ГТС залишається на порядку денному, в тому числі і в ЄС. Російська Федерація проявляє активність в зазначеному питанні і висловлюється за зняття "недоторканності" з української ГТС.

Намагання створити міжнародний консорціум є безумовно вигідним для Російської Федерації, оскільки надає їй можливість контролювати українську ГТС та збільшувати свій вплив в Україні. Для України факт створення консорціуму одразу ставить під сумнів питання її надійності, як транзит ера.

Для ЄС такий консорціум не є вирішенням головного питання - зменшення залежності від поставок газу з Росії. Навпаки, це може привести до протилежного, зменшуючи роль України як головного транзитного посередника, всю сукупність газових проблем взяли б на себе країни-члени ЄС.

Це стосується і спаду видобутку російського газу, і намагання використати енергоресурси для демонстрації Росією своєї потужності, і вирішення фінансових проблем, пов'язаних з падінням цін на нафту і, відповідно, на газ та з подорожчанням центральноазіатського газу.

Найкращим варіантом і для ЄС і для України є курс на повну інтеграцію України до Європейської енергетичної системи. В такому випадку, ЄС в нормативно-правовому полі міг би регулювати транзит енергоносіїв через територію України.

На двосторонньому рівні ЄС-Україна тривають переговори стосовно інтеграції України до Енергетичного Співтовариства ЄС, що базується на положеннях спільного Меморандуму про порозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі.

Проведення форуму донорів для української ГТС призначено на 23 березня цього року. Поки що невідомо, з якими точно пропозиціями підійде до цього форуму Європейський Союз, але Європейська Комісія вже прийняла рішення приділяти увагу розвитку енергетичної інфраструктури в сусідніх країнах.

Європейський Союз міг би виділити кошти, необхідні для модернізації української ГТС, в декількох формах: надання пільгового кредиту, виділення коштів під повернення у вигляді послуг (пільговий транзит газу, що зменшить вартість газу для ЄС), а також у вигляді допомоги.

В будь-якому випадку, форум інвесторів має здійснюватися в рамках рівноправної двосторонньої енергетичної співпраці і перспектив інтеграції України до Енергетичного Співтовариства та стати їх складовою частиною.

Важливим кроком з інтеграції українського і європейського енергетичних ринків може стати реалізація пропозиції Європарламенту до Єврокомісії від 2 лютого 2009 переглянути директиви 2004 року стосовно безпеки забезпечення газом і закликав до укладання тристоронньої угоди між ЄС, Росією і Україною про транзит російського газу до ЄС.

Така угода могла б забезпечити гарантії поставок російського газу і збільшити прозорість поставок, що є вигідним для всіх сторін.

Для Європейського Союзу в цій угоді має бути передбачені механізм моніторингу поставок, механізм попередження про можливі перебої в поставках за технічних, природних та інших причин, комплекс дій на випадок непередбачених припинень поставок, а також заходи відносно сторони, дії якої привели до таких порушень.

Вигідність подібної угоди для ЄС полягає в збільшенні можливості для моніторингу ситуації з поставками і, як результат, у підвищенні рівня їх гарантій. Україні така угода дозволить уникати необґрунтованих звинувачень з боку Росії у відборі чи у зупинці транзиту газу, розширить поле енергетичного співробітництва з ЄС і надасть можливість в подальшому утримувати положення головної газотранзитної країни.

Для Росії подібна угода також має переваги, оскільки надасть можливість будувати прагматичні стосунки з ЄС і усувати складнощі в двосторонніх відносинах.

Україна на найближчий час залишатиметься головною транзитною країною для поставок російського газу до ЄС. Тому Європейський Союз не повинен відкладати питання врегулювання поставок газу з Росії до ЄС через територію України, а докладати зусиль для його вирішення за рахунок підписання тристоронньої угоди, інвестицій в українську ГТС і прискорення інтеграції України до Енергетичного Співтовариства.

Віталій Мартинюк, аналітик УНЦПД