Чи ризикне Тимошенко конкурувати із Маргарет Тетчер?

Відразу після Різдва прем'єр-міністр Юлія Тимошенко провела нараду, присвячену питанням вугільної галузі. Водночас із аналізом причин аварій на шахті ім. Засядька й пошуком вирішення проблем постраждалих шахтарів та родин загиблих, пані Тимошенко зачепила галузеву проблематику. Йшлося про ціни як на вугілля, так і на устаткування, що постачається шахтам, цільове використання коштів, які виділяються на підтримку вугільної галузі з Держбюджету, а також коштів, отриманих у результаті продажу продукції. Все це буде предметом перевірок.

Стан вітчизняного вуглепрому справді має непокоїти главу уряду. Підсумки минулого року офіційно ще не оприлюднили, але результати одинадцяти місяців не радують. За січень-листопад 2007 року у порівнянні з аналогічним періодом 2006 року видобуток вугілля в Україні впав на 3,918 млн т, у тому числі на підприємствах, підвідомчих Мінвуглепрому - на 4,092 млн т. Тобто падіння "забезпечив" саме держсектор, що одержує державні дотації, а їхній обсяг у Держбюджеті на 2007 р. у порівнянні з 2006 р. був збільшений на 1,528 млрд грн - до 5,7948 млрд грн. Глухий кут? Перспектив не видно, а заходи вживати треба негайно.

У 2000 році - на початку 2001-го Юлія Тимошенко була енергетичним віце-прем'єром, опікувалася вугільною галуззю і добре поінформована про стан справ. Її боротьба з бартером мала успіх, і саме тоді шахти вперше почали одержувати гроші за свій продукт.

Юлії Володимирівні належить ідея продажу коксівного вугілля на аукціонах із метою домогтися його реальної ціни, адже наразі фактично її диктують фінансово-промислові групи, які контролюють металургійне й коксохімічне виробництво. Так було в 2000 році, точно так відбувається й сьогодні.

Однак перший оголошений аукціон у 2000 році потенційні покупці бойкотували, й він не відбувся. Відтоді торгувати вугіллям на аукціонах навіть не намагалися, хоча в 2005 році підприємства з великою часткою держвласності повинні були продавати вугілля на аукціонах відповідно до закону про Держбюджет!

На посаді віце-прем'єра Юлія Володимирівна почала працювати над програмою реформування і стратегічного розвитку вугільної промисловості "Українське вугілля", що 19 січня 2001 була схвалена в цілому тодішнім урядом Віктора Ющенка. Але в той самий день Юлію Тимошенко відправили у відставку, тож допрацьовували програму вже без неї. Допрацьовували, прямо скажемо, без особливого ентузіазму (навесні 2001 р. авторові довелося докласти неабияких зусиль, аби з'ясувати, де й на якій стадії проект цієї програми перебуває). І вже з того було зрозуміло, що жодних революцій у вугільній галузі із прийняттям цієї програми не відбудеться. Так воно й вийшло.

У 2005 році Юлія Тимошенко вперше стала прем'єр-міністром. Але доленосним для вуглепрому цей рік не став, хоча тоді й було відтворене Міністерство вугільної промисловості та затверджена концепція розвитку вуглепрому, що передбачає подальшу приватизацію вугільних підприємств, причому навіть "розширення цієї практики".

Насправді ж створювалося враження, що програма-максимум відтвореного міністерства (до слова, його штат, та й то неповністю, був сформований тільки восени, коли Юлія Тимошенко прем'єр-міністром уже не була) - не допустити погіршення стану справ у галузі.

Мало того, саме в 2005 році вітчизняні вугільники вперше зіштовхнулися з таким явищем, як відмова коксохіміків закуповувати дефіцитне коксівне вугілля. У такий спосіб коксохіми змушували вугільників знижати ціни. Довелося домовлятися.

Що ж стосується продовження приватизації шахт, то ні в 2005-му, ні в 2006-му, ні в 2007-му до цього так і не дійшло.

У 2006-2007 роках Мінвуглепром очолював Сергій Тулуб - досить амбіційний керівник. Але в ключових питаннях - ідеться насамперед про ціни на вугілля - він теж був заручником ситуації. Наприклад, навіть така ініціатива міністерства, як визначення ціни вугілля залежно від його теплотворної здатності, здійснена не була.

Що ж стосується діяльності в галузі уряду Януковича в цілому, то створювалося стійке враження, що вишукати в бюджеті для вугільної галузі додаткових півтора мільярда гривень - куди простіше завдання, ніж вирішувати цінове питання, боротися з монополією в поставках гірничошахтного устаткування, домовлятися з електроенергетиками та металургами. Якби треба було знайти в бюджеті ще два мільярди - знайшли б і їх.

Чого чекають від нинішнього Мінвуглепрому, які завдання ставлять йому - взагалі незрозуміло. Його керівником призначений Віктор Полтавець, перший міністр вугільної промисловості незалежної України в 1994-1995 р. Але його досвід роботи в ті роки сьогодні навряд чи може бути застосовано - ситуація радикально змінилася. Заступники міністра - Юрій Ященко й Анатолій Корзун - за останні роки вже неодноразово побували на аналогічних посадах і мають досвід реорганізацій. Узагалі з 1996 року в галузі відбулися чотири серйозні реорганізації (в 1996-му, 2003-му, 2004 і в 2005 роках ). Найвдаліші з них лише трохи оптимізували структуру видобувних підприємств, але жодна не вирішила й однієї принципової проблеми - галузь як і раніше глибоко збиткова й не здатна розвиватися. Наука у занепаді.

Втім, на думку деяких експертів, байдуже, хто очолив міністерство, - все одно галуззю керуватиме Юлія Володимирівна. Для радикальних змін потрібна й політична воля, і відповідні повноваження. У проекті програми "Український прорив: для людей, а не політиків", цитати з якої розміщені на офіційному сайті Мінвуглепрому, говориться не тільки про такі приємні для вугільників речі, як своєчасне бюджетне фінансування й розробка "комплексу заходів із підвищення престижності шахтарської праці", але й про забезпечення цільового використання коштів для розвитку вуглепрому, прийняття рішень про перехід до ціни на вугілля відповідно до реальної вартості.

Приватизація шахт начебто теж не відміняється - уряд зобов'язується сприяти прийняттю Закону "Про особливості приватизації підприємств вугільної промисловості". Але це теж не всім подобається, адже приватизація означає ще й відповідальність, набагато краще за допомогою свого менеджменту контролювати державні шахти, ні за що при цьому не відповідаючи.

Щоб усі зазначені вище корисні речі здійснилися, потрібні радикальні зміни. Принципове рішення про закриття шахт, та сама приватизація чи реальна вартість вугілля - чи й варто говорити, що це безболісно не минеться, не сприйметься суспільством однозначно і не принесе політичних дивідендів. Приміром, чи багато симпатій викликала в англійських шахтарів Маргарет Тетчер, що закривала шахти? Куди простіше вирішувати всі вугільні проблеми за рахунок бюджету, головне - сурмити про це голосніше, аби шахтарі знали - держава про них піклується. Гроші дає, шахти не закриває... Навіть найнебезпечніші.

Тимчасом Україна практично готується до наступних президентських виборів, в яких Юлія Володимирівна, мабуть, братиме участь. Чи захоче вона ризикувати, розкручуючи реальні реформи?