Комуністи знов готуються до виборів?

Тиждень працює Верховна Рада. За цей час зареєстровано близько сотні законопроектів. Фракція комуністів спромоглася аж на 12. Серед них – документи, спрямовані на вирішення дрібних питань стосовно проведення державних закупівель, земельних відносин, визначення статусу громадян України, які потерпіли від дій ОУН-УПА в 1939-1941 роках, тощо.

Найважливішим, напевне, слід вважати законопроект №1022, яким пропонують доповнити перелік державних свят "новим-старим" 7 листопада – річницею Великої жовтневої соціалістичної революції.

Проте більш цікавим видається інший проект закону - № 1026, зареєстрований 26 листопада 2007 року "Про мораторій на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та спожиті у побуті природний газ і електроенергію, послуги громадського транспорту (крім таксі)". Минулого року аналогічний за змістом законопроект №8681 наробив чимало галасу. Мабуть, уперше тоді депутати були змушені скасувати своє ж рішення про мораторій. До речі, з другої спроби за це проголосувала вся антикризова коаліція, куди, як відомо, входили і послідовні комуністи.

Чергові граблі для економіки держави підготовані "з метою припинення пограбування населення через непомірні та незбалансовані з рівнем доходів основної маси населення ціни на енергоносії та тарифи на житлово-комунальні послуги. Законопроект передбачає обмежити їх безпідставне підвищення". Розгляньмо порушену проблему суто з юридичного боку.

По-перше, згідно зі статтею 3 Закону України "Про ціни і ціноутворення", політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення, зокрема, збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг. Отже, до повноважень уряду належать: державна політика цін; визначення переліку продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління (стаття 4). А, відповідно до ст.116 Основного закону, саме Кабінет Міністрів забезпечує проведення цінової політики.

Статтею 6 Конституції встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Основним законом межах і відповідно до законів України. Ця норма поширюється й на парламент. Тому прийняття Радою мораторію на підвищення цін і тарифів суперечить згаданим нормам Конституції України та Законам "Про ціни і ціноутворення", "Про Кабінет Міністрів".

Водночас Конституційний Суд України 2 березня 1999 року (рішення № 2-рп/99) у справі за конституційним поданням президента України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України" (справа про комунальні послуги) встановив, що, приймаючи вказаний закон, Верховна Рада вийшла за межі повноважень, визначених Конституцією, і втрутилась у повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Цим порушено ст. 6 і 19 Конституції України. Конституційний Суд визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України" від 23.07.98 року, який втратив чинність зі дня ухвалення цього рішення КСУ. Котре, як відомо, є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

По-друге, згодні ми чи ні, але уряд встановив, що тарифи на електроенергію є фіксованими, однаковими для споживачів (юридичних осіб) усіх областей України. Протягом тривалого періоду тарифи для населення залишалися незмінними (з квітня 1999 року до квітня 2006 року). Стримування рівня тарифів на електроенергію для побутових споживачів призвело до того, що до сьогодні населення відшкодовує лише близько 50% реальних витрат на виробництво, передачу та постачання електроенергії, чим збільшує обсяги перехресного субсидіювання за рахунок інших споживачів, зокрема промисловості.

Так, різницю в тарифах для населення між фіксованими та ринковими рівнями покривають завдяки механізму дотацій - за рахунок промисловості, залізничного транспорту, бюджетних організацій, інших споживачів, у тому числі підприємств житлово-комунальної сфери, які змушені розраховуватись за електроенергію за завищеним тарифом. Для промислових споживачів відповідне завищення тарифів впливає на конкурентоспроможність їхньої продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках та збільшує собівартість продукції, зменшує обсяги промислового виробництва. При цьому пересічний споживач сплачує зі своєї кишені збільшену вартість продуктів, промислових товарів та послуг, а також реалізацію низки "інноваційних проектів".

Із 1999 року чимало об’єктивних, незалежних від енергетичної галузі факторів вплинули на зростання виробничих витрат та, як наслідок, на результати діяльності енергетичних компаній. Зокрема, відбулося значне підвищення цін на первинні енергоносії (ядерне паливо, вугілля, природний газ, мазут), від рівня яких залежить оптова ринкова ціна на електроенергію (що становить близько 80% у структурі роздрібних тарифів) та, відповідно, роздрібні тарифи. Крім того, обсяги перехресного субсидування населення за рахунок інших споживачів через механізми дотаційних сертифікатів досягли критичної межі, збільшуючи оптову ціну електроенергії майже на 20%.

Утримання тарифів на електроенергію для населення на такому рівні практично унеможливлює диференціацію тарифів та узгодження їх із економічно обґрунтованим рівнем.

Аналогічна ситуація склалась і в газовій галузі. Починаючи з 1999 року посилювалася тенденція до зростання обсягів перехресного субсидіювання внаслідок того, що ціна на природний газ для населення та підприємств комунальної теплоенергетики була незмінною протягом шести років і не відшкодовувала економічно обґрунтовані витрати, пов’язані з видобутком (закупівлею), транспортуванням і постачанням природного газу.

Населення наразі сплачує лише половину реальної ціни. В умовах стрімкого збільшення ціни на імпортований газ та зростання собівартості природного газу українського походження - продовження політики субсидіювання населення може призвести до катастрофічних явищ у економіці країни, що, у свою чергу, погіршить якість життя населення України.

Напевно, всі ці міркування добре відомі народним депутатам із комуністичної фракції, але проголошувати палкі гасла завжди було простіше, ніж реально розбудовувати країну. Чи комуністи вже почали готуватися до нових парламентських виборів, використовуючи роками напрацьовані гасла?