Татарський "бранець": чому зник екс-голова "Укртатнафти"

Російська "Татнєфть" утратила чергового ключового союзника в боротьбі за Кременчуцький НПЗ. Ним виявився… колишній директор заводу Сергій Глушко. Поспілкуватися з опальним нафтовиком останні кілька тижнів не можуть ані журналісти, ані колеги по ринку нафтопродуктів.

Натомість, як вдалося дізнатися ЕП із власних джерел, перед загадковим "заляганням на дно" у Глушка відбулося кілька серйозних розмов із українськими спецслужбами. Їхній зміст навряд чи сподобався би ключовим особам Татарстану.

Боротьба за контроль над найбільшим українським НПЗ потроху переростає в "окопну" фазу. Наразі можна констатувати, що ні українська, ні татарська сторона не дістали остаточної перемоги. Хоча втрати останньої виглядають більш відчутними.

На початку тижня "Укртатнафта" вирішила проблему із забезпеченням сировиною. В одеський порт приплив перший із запланованих у листопаді танкер із 80 тисячами тонн нафти. Крім цього, завод став покупцем більш ніж 168 тисяч тонн нафти українського походження, що торгувалася на аукціонах УМВБ.

На тлі традиційно "низького" зимового сезону споживання це гарантує більш-менш спокійне життя НПЗ, а відповідно – і всього нафтопродуктового ринку країни. А Татарстан позбавлено двох основних козирів, які розігрувалися за останній місяць, – відмови від поставок нафти на український завод і байок про "бензин по сім гривень".

З іншого боку, українській стороні так і не вдалося закінчити "маленьку переможну війну" проведенням зборів акціонерів, запланованих на 15 листопада. Відмова "Нафтогазу України" реєструватися на зборах пояснюється небажанням іти на відверте ігнорування позиції Татарстану з боку протатарського лобі в Кабміні.

"Нічия" у ринковому (поставки сировини) і корпоративному (зрив зборів акціонерів) протистоянні примушує використовувати нові "аргументи", аби затягти опонентів за стіл переговорів і домовитися. Швидше за все, шукати їх будуть у досить специфічній площині – через залучення спецслужб.

Поки перевага на боці "старого-нового" директора Павла Овчаренка, який зміг залучити прокуратуру та СБУ. МВС після відверто млявої спроби розібратися щодо того, було повернення Овчаренка на завод "рейдерством" чи ні, вирішила дотримуватися нейтралітету.

Хто вкрав найбільше?

З моменту, коли Павло Овчаренко повернув собі крісло голови нафтопереробного заводу, "викриття корупційних схем" колишніх менеджерів "Укртатнафти" відбуваються заледве не щодня. Поновлений рішенням суду голова правління встиг написати кільканадцять відкритих листів Президенту, уряду, СБУ, прокуратурі і навіть керівництву Татарстану. Переповідати їхній зміст немає сенсу хоча б тому, що про це ЕП писала ще влітку цього року – тобто до повернення Овчаренка.

Наразі існує дві основні лінії звинувачень. Перша – кілька років на заводі діяла добре відпрацьована "сіра" схема імпорту нафти, за якою, вочевидь, стояли не тільки ключові особи в "Укртатнафті" та "Татнєфті", але й українські урядовці. В 2006-2007 роках завод імпортував близько 21 мільйона тонн нафти, ринковою вартістю більше 4,5 млрд доларів.

На думку Овчаренка, існують прямі докази, що як мінімум 2,5 млн тонн завезли в Україну з порушенням закону, не сплативши ПДВ. Овчаренко вказує і на прямих учасників цієї оборудки: "Держава втратила близько 984 млн гривень ПДВ. Щойно ми прийшли на підприємство, всі матеріали про діяльність компаній "Авто", "Технопрогрес", "Таїз" та "Тайстра" були передані перевіряючим органам, а самі ми відмовилися від вексельних схем".

За словами Овчаренка, угоди з фірмами-прокладками візували Сергій Глушко і віце-президент "Татнафти" Наїль Маганов. Друга черга претензій – це, власне, втрати самого заводу, оскільки на внутрішньому ринку збут його продукції теж переважно контролювали посередники. Як результат – за дев’ять місяців поточного року Кременчуцький НПЗ отримав 127 мільйонів гривень збитків.

Епістолярні потуги Павла Овчаренка знайшли відданих читачів. Спочатку розібратися із "сірим" імпортом нафти в Україну доручив уряду Віктор Ющенко. За тиждень (!) Міністерство фінансів уже підготувало проект постанови, який має унеможливити схеми, що використовувалися на Кременчуцькому НПЗ. Прудкість чиновників особливо показова, якщо врахувати, що голову відомства Миколу Азарова, як і віце-прем’єра Андрія Клюєва, якраз називали одними із ключових фігур, залучених до роботи "фірм-одноденок" на "Укртатнафті".

Крім усього, на заводі зараз працює комісія Генеральної прокуратури, яка перевіряє факти, викладені в численних листах Павла Овчаренка.

Таємні подробиці відкритої війни компроматів

Проте все це є видимим фронтом "компроматної війни". Насправді ситуацію на заводі вивчають прискіпливіше і дещо в іншому ключі. Джерела ЕП свідчать, що за останні кілька місяців (тобто ще ДО повернення Павла Овчаренка на завод) колишній директор Сергій Глушко мав кілька відвертих розмов із представниками СБУ.

Йшлося в них зовсім не про "одноденки" "Авто", "Технопрогрес", "Таїз" чи "Тайстру", а про те, як розподіляли зароблені кошти між ключовими особами "Татнєфті", Татарстану, а також деякими чиновниками в Україні. Дістати цю інформацію нам навряд чи вдасться, і пресі її не покажуть, оскільки "змістовні розповіді" Глушка будуть одним із останніх аргументів у боротьбі за завод.

Зараз мало хто пам’ятає, що саме заступник голови Фонду держмайна Сергій Глушко голосував за "розмивання" частки держави в Інгулецькому ГЗК, який майже задарма таким чином дістався Вадиму Новинському. І саме за членства Глушка у спостережній раді "Укртатнафти" (знову ж таки від імені ФДМ) у перелік акціонерів заводу потрапили сумнозвісні офшори Am Ruz Trading та Sea Group International. Звільнений свого часу Кучмою з ФДМУ, Сергій Глушко, тим не менш, завжди знав, як залишатися у великій грі олігархів, але при цьому не опинитися крайнім. Черговий поворот долі і кар’єри Глушка знову ставить його перед вибором – боротися до кінця на боці Татарстану, який, вочевидь, утратить контроль над заводом, чи шукати компромісу з новими господарями.