Кого уособлює президент у діалозі із бізнесом?

Не надто резонансна зустріч президента Віктора Ющенка з представниками великого бізнесу, що відбулася 4 липня, завершилась підписанням чергового меморандуму про співпрацю. Злі язики вже назвали його черговим Універсалом, і ймовірно попали в точку. Після навіть поверхневого аналізу, доходиш єдиної думки – президента бентежить не сталий та гармонійний розвиток економіки, не обстоювання інтересів суспільства, а … створення сприятливого середовища для розвитку великого бізнесу.

Відтак не дивує, що власне бізнесменів цікавить те ж саме - лише розвиток їхнього бізнесу, а не створення в країні сприятливого економічного клімату загалом, впровадження єдиної економічної моделі, чи – як складової – прозорих правил бізнесової гри.

Як повідомила в суботу прес-служба президента, прийняття меморандуму засвідчило, що він та великий бізнес дійшли спільної точки зору з цілого ряду ключових питань покращання бізнес-клімату в країні і готові до подальшої співпраці.

Спробуємо прокоментувати власне положення цього меморандуму, який, на наш погляд, виглядає як "чемоданчик преференцій" для великого бізнесу, відокремлених від моделі розвитку економіки в цілому.

Так, бізнесмени з президентом зобов’язуються сприяти підготовці та прийняттю Податкового кодексу України, який має забезпечити, зокрема, поетапне зменшення ставки ПДВ до 17 відсотків – з 2010 року. Тут не є зрозумілим, що планується – поетапне з 2010 року, або ж то впровадження 17% ставки з 2010.

Бентежить і наступна пропозиція: сприятливі податкові умови для майбутніх інвестицій на модернізацію, інновації, а також енергозбереження. Річ в тім, що в наших реаліях – і очолювана колись президентом політична сила неодноразово на цьому наголошувала – будь які "особливі умови", коридори для податкових ставок відразу перетворюються на чорну діру для відмивання коштів. Під статтю "нові технології або обладнання" можна підвести що завгодно – від нової сантехніки до устаткування для переробки старих шкарпеток. Щодо енергозбереження – ще одна чорна діра, куди йдуть час від часу державні кошти, створюються нові фундації та інститути, а про винаходження велосипеда виписані тонни паперу… Для енергозбереження не треба державної волі. Потрібна виключно свідомість бізнесу задля здешевлення вартості виробляємого продукту.

Натомість, стимулювати великий (і не лише великий) бізнес впроваджувати нові технології, у тому числі і енергозберігаючі, слід через стимулювання попиту на продукцію. Такий підхід, на наш погляд, більш притаманний державним інституціям, оскільки містить соціальну, а не регуляторну функцію. Відповідні заходи будуть, звісно, більш затратні та тривалі в часі, але ефективніші для створення в Україні як прозорого конкурентного середовища, так і ринку якісної сучасної продукції "made in Ukraine".

Загалом, озвучені в пункті 1.1. домовленості мало схожі на комплексний пакет пропозиції до податкового кодексу. Вони швидше виглядають як комплект бонусів для бізнесу, на скору руку прикриті фіговим листком тез про оптимізацію та спрощення податкової звітності та спираються на милицю розв’язання проблеми відшкодування ПДВ.

Другим пунктом меморандуму підписанти зобов'язуються сприяти (увага!) легалізації стосунків бізнесу з бюджетом та детінізації економічних процесів. Тобто, виходячи з цієї декларації на сьогодні маємо нелегальні "стосунки бізнесу з бюджетом". Що мали на увазі автори – нелегальне = протизаконне наповнення бізнесменами бюджету чи навпаки викачування ними ж бюджетних потоків – залишається за кадром.

Там само автори декларують бажання сприяти наступним зрушенням, які завуальовано мають навіть соціальний підтекст: зменшенню навантаження на фонд оплати праці та спрямуванню різниці на підвищення заробітної плати працюючих (дуже позитивна пропозиція, однак незрозуміло, чом це має бути в меморандумі, а не в законопроекті, тим більш що і президент має право законодавчої ініціативи, і левова частка представників великого бізнесу озброєні разом з депутатською недоторканістю правом тієї ж самої законодавчої ініціативи). Аналогічне можна сказати й про запровадження системи збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Щодо ініціатив у сфері енергозабезпечення маємо наступне зауваження. Говорячи про ефективне використання можливостей вільного доступу до газо-, нафтотранспортних і електричних мереж з метою забезпечення принципу вільного вибору постачальника та споживача відповідно до положень Енергетичної хартії та директиви ЄС щодо постачання енергетичних матеріалів підписанти забули головний чинник, котрий незабаром може унеможливити весь ефект, про який йдеться вище. Оскільки газо- та електричні мережі на сьогодні є зношеними, авторам було б доцільно вказати й про своє сприяння розвитку та модернізації розподільчих мереж у відповідності з європейськими стандартами. Адже використовувати вільно будуть одні, а бюджетні кошти на ремонти та модернізацію для забезпечення якісних характеристик мереж будуть спрямовувати інші. І дуже хочеться, аби інтереси перших співпали з можливостями останніх.

Кілька пунктів з традиційними деклараціями, котрі всі озвучують з року в рік, але ніхто не доклав зусиль до їхньої реалізації, ми пропустимо. Зупинимося ж на найцікавішому. На спільному баченні розв’язання проблеми дотримання прав власності, забезпечення прозорості та конкуренції в сфері приватизації державного майна, протидії рейдерству.

Тут бентежить позиція саме в приватизації держмайна, котра міститься в сприянні законодавчому врегулюванню питань щодо приватизації стратегічних об’єктів шляхом продажу на конкурсі контрольного пакету акцій, а лише потім – дрібних пакетів акцій відповідно до порядку затвердженого Кабінетом Міністрів України. Позиція чітка і зрозуміла, але знов-таки за кадром залишається підхід до приватизації. Чи не доречно було б президентові нарешті поставити на перший план доцільність приватизаційного (як і будь якого іншого) процесу? Інакше – чуємо позицію: обов’язково продати контрольний пакет державного підприємства. Навіть якщо це невигідно державі…

Це побоювання посилюється наступним пунктом: формування чіткої державної стратегії ефективної структури власності, у тому числі передбачивши скорочення переліку об’єктів закріплених у державній власності, продаж неконтрольних пакетів акцій об’єктів, на які держава не має впливу. Але ж то є безконтрольна приватизація хоч би й стратегічному інвестору, яка може привести до втрат позицій на окремих ринках з високою конкуренцією, закриття підприємств та скорочення робочих місць, збільшення імпортозалежності тощо, тощо, тощо…

Загалом, цей розділ меморандуму, на думку експертів, сприятиме черговому етапу бездумної приватизації без розробки стратегії макроекономічного розвитку країни та визначення місця в світовій економіці, що призведе до втрати позицій у міжнародному розподілі праці…

Якщо ж резюмувати весь меморандум, можна зробити висновок: ми бачимо документ, де чітко виписані вигоди та вимоги представників великого бізнесу, заходи із захисту їх прав власності, розвитку їхнього бізнесу за рахунок державного сектору економіки… і виключно декларації стосовно суспільних інтересів. Президент як глава держави, створеної суспільством для захисту його, суспільства, інтересів, не керує державними інститутами для створення ліберального суспільства та ліберальної економіки, не подає ліберальні законопроекти, і у діалозі з великим бізнесом навіть не озвучує потребу підвищення соціальної відповідальності бізнесу. Залишаючи цей козир власне бізнесовцям, котрі до наступних виборів зможуть здати його кому заманеться. Або взагалі залишити в колоді, що також не сприятиме рейтингу президента.

На це нам можуть закинути нещодавніми соціальними ініціативами президента, котрі були озвучені у червні і вже виписані в якості пропозицій до проекту бюджету-2008. Але якщо йдеться про послідовність та комплексність економічної політики, котру обстоює Віктор Ющенко, чому ми не почули цієї позиції в діалозі із бізнесом?