Азаров і Папієв змусять українців танцювати ламбаду

Втім, не поспішайте радіти, навіть якщо Ви дуже любите запальні латиноамериканські танці. Адже окрім танго, самби і румби південноамериканський континент асоціюється і з іншими особливостями. Наприклад, моделлю економічного розвитку, що так і назвали – латиноамериканською. Суть її полягає в тім, що багаті рік від року стають багатшими, а бідні – біднішими.

Перших, зрозуміло, таке положення речей влаштовує. Інших... Та хто їх взагалі питатиме? Як там, у класика: "народ мовчить".

Звичайно, при всьому своєму бажанні головний стратег нинішніх економічних реформ, перший віце-прем'єр і по сумісництву міністр фінансів Микола Азаров не здатен виростити в Україні бананові пальми. Однак для повної подібності в розвитку України з яким-небудь Уругваєм або Перу це і не потрібно.

Досить, наприклад, просто знизити податок на дивіденди акціонерів з 15 до 5%, одночасно піднявши ставку податку з доходів фізичних осіб (тобто "пересічних" громадян) з 13 до 15%.

За даними головної служби соціально-економічного розвитку при Секретаріаті Президента в 2005 р. в Україні у вигляді дивидендів було виплачено 1,7 млрд грн. При цьому 151 особа одержала 64% від цієї суми, або 1,088 млрд грн. За січень-вересень 2006 р. 60 щасливчиків отримали 830 млн грн в якості дивідендів.

Хто вони – кожний може здогадатися самотужки. Цих персон виборці мають щастя регулярно бачити на телеекранах і читати про них на сторінках газет. Запитувати кожного з вищезгаданих 151 акціонера, чи задоволений він ініціативою уряду втроє полегшити для нього податкове навантаження, уявляється, щонайменше, недоречним.

Так само, як і в будь-якого "пересічного" платника податків не варто цікавитися, як він ся має через те, що тепер замість 13% прибуткового податку буде платити 15%. А що поробиш, треба ж якось закрити діру, що неминуче виникне в бюджеті при зниженні платежів по дивідендах!

Отже, перша теза про "бананізацію" української економіки, за якої бідні стають біднішими, а багаті – багатшими, вже знайшла підтвердження в "інноваційному" держбюджеті-2007.

Однак цим зусилля "антикризових" економічних стратегів не обмежуються. Відчувши приплив нових повноважень й ентузіазму після прийняття закону "Про Кабінет міністрів", чільник фінансового відомства заявив, що прийняття Податкового кодексу – не за горами. За його словами, воно відбудеться вже в першій половині 2007 р. (хоча раніше термінами його прийняття називали 2009 і навіть 2010 р.).

Разом з Кодексом планується проголосувати і закон "Про єдиний соціальний внесок", що стане ще одним етапом наближення до латиноамериканських стандартів. Яким чином? Про це розповів міністр праці і соціальної політики Михайло Папієв, виступаючи вчора на слуханнях у парламентському комітеті з фінансів і банківської діяльності.

Почав Михайло Миколайович з того, що ситуація в нас критична. Пенсійний фонд має багатомільярдний дефіцит плюс несприятливу демографічну ситуацію. До відома: на одного працюючого в Україні припадає один пенсіонер. Якого цьому працюючому доводиться утримувати. І в середньостроковій перспективі, років за 10-15, це співвідношення стане 1:1,5.

У таких умовах, за словами міністра, про зниження фіскального навантаження на фонд оплати праці не може бути і мови. А воно зараз складає 40,5%. З них 38% платить роботодавець, 2,5% - працівник.

Зрозуміло, що при такій планці соціальних відрахувань у бюджет будь-який роботодавець – чи то хазяїн заводів-газет-пароплавів, чи то господар в звичайному ларьку на ринку – абсолютно не зацікавлений у виплаті "білої" зарплати. Гроші передаються з рук у руки, в конвертах.

Відтак, згідно наданій бухгалтерській звітності фінансовий директор великого торгового дому в Києві живе на 930 грн на місяць, чарівним чином примудряючись їздити при цьому на "Фольксваген-Туарег" вартістю 250 тис. грн.

Така ситуація характерна і посилюється тим, що високопоставлені співробітники податкової інспекції, маючи зарплати, порівняні з зарплатою нашого фінансового директора, теж їздять на автомобілях, що знаходяться в даній ціновій категорії. Трапляється, що іноді стають сусідами по паркінгу. А Пенсійний фонд, нагадаємо, зяє дірами...

Що в такій ситуації пропонує зробити уряд? Перерозподілити існуюче фіскальне навантаження. Відповідно до урядового законопроекту "Про єдиний соціальний внесок" 20,5% відрахувань у Пенсійний фонд буде платити роботодавець і 20% - працівник. Шляхом нескладних обчислень одержуємо результат: майже подвійне зниження фіскального тиску на власника заводів-пароплавів (з 38% до 20,5%) і, відповідно, більш ніж подвійне підвищення навантаження на багатостраждального "пересічного" українця – з 15,5% (з урахуванням податку на прибуток) до 35%.

Причому йому, котрий наразі теж трохи обманює державу, сплачуючи відрахування з "білої" мінімальної зарплати, на відміну від свого роботодавця, не вдасться уникнути податкового пресу. Адже рівень соцвідрахувань у 20,5%, як показує світовий досвід, цілком влаштовує бізнес.

І він, напевно, воліє відмовитися від практики "чорної зарплати" в обмін на спокійний сон. Тому що сьогодні, як не крути, у підприємця будь-якого масштабу є всі підстави для дискомфорту з появою в офісі податкових інспекторів. Не говорячи вже про те, що з урахуванням суми "чорної зарплати" приблизно на ті ж 20,5% він сьогодні і виходить. Ну а з працівника усі відрахування проводяться в автоматичному режимі.

Знову ж, не треба бути астрологом, щоб пророчити – Пенсійний фонд таки наповниться. Фінансові потоки туди підуть. От тільки бідний українець при цьому стане біднішим. І навряд чи його втішить думка, що одночасно нечисленний прошарок багатих співгромадян зможе приписати ще пару нулів до суми свого статку.

Щоправда, уряд великодушно обіцяє про бідних подбати. Агов, хто ще не чув про 2,5 млрд грн, що у 2007 р. додатково одержить відомство М.Папієва на видачу різних субсидій, допомог і компенсацій?

Якщо в грудні 2006 р. житлові субсидії в Україні одержували 450 тис. родин, то вже в січні 2007 р., за даними Мінпраці і соцполітики, цей показник досяг 1,6 млн родин.

Мінфін рапортує про цьому бадьоро, з непідробленою гордістю, що так і лізе з міжрядкового простору офіційних прес-релізів. От, мовляв, збільшилася кількість громадян, яким уряд буде допомагати. Це чи не доказ його соціальної спрямованості?

Хоча, якщо вдуматися, дані цифри зайвий раз указують на латиноамериканський вектор розвитку, обраний для країни коаліційними економічними стратегами. Ну, стало в нас більше на 1,15 млн родин, що не в змозі самотужки сплатити за житлово-комунальні послуги. Чому ж тут, запитується, радіти?

Як відомо з не такої вже й далекої радянської історії, колись перший секретар ЦК КПРС М.С. Хрущов на повному серйозі мав намір вирощувати пшеницю за Полярним колом. Нам же залишається шкодувати, що в прагненні до "бананізації" України її нинішні керівники не спрямовують свої зусилля до культивування пальмових плантацій де-небудь на Донеччині.