12 років Укртатнафти. Повне досьє програшів України

Досліджуючи тему конфлікту навколо ЗАТ "Укртатнафта", "ЕП" врешті решт вдалося отримати договір, який встановлює обов’язки та права України та Татарстану щодо створеного підприємства. Єдиним місцем, де нам вдалося його отримати, став секретаріат Кабінету міністрів України. Досі у численних публікаціях на цю тему у вітчизняних ЗМІ посилань на документ - угоду "Про створення транснаціональної фінансово-промислової компанії "Укртатнафта" на базі Кременчуцького нафтопереробного заводу" - не було. Між тим, вважаємо, що без цього документу про правоту однієї із сторін говорити неможливо. Отже, його зміст.

Що могла отримати Україна?

4 липня 1995 року Україна отримала першого великого інвестора у сфері нафтопереробного бізнесу. Цього дня уряд України (прем’єр Євген Марчук) і уряд Республіки Татарстан (Російська Федерація) уклали угоду про створення транснаціональної фінансово-промислової компанії "Укртатнафта" на базі Кременчуцького нафтопереробного заводу.

Створення "Укртатнафти" було відповіддю української держави на складну ситуацію, що склалася станом на середину 90-х рр. на ринку пального і нафтопереробки України. Понад 50% пального, що продавалося на ринку, було невідомого або маловідомого походження, часто поставки носили контрабандний характер, якість бензинів у порівнянні з 1991 роком погіршилася у декілька разів.

Проблемний характер носили поставки нафти з Росії, що давало можливість уникати відповідальності за неякісні нафтопродукти. Усі ці фактори сприяли перманентним кризам у постачанні пального сільгоспвиробникам, неконтрольованому росту цін на пальне, створенню штучного дефіциту бензинів для рядових споживачів.

На цьому фоні Кременчуцькому НПЗ вдалося зберегти, по-перше, кваліфіковані кадри. По-друге, втримати позитивний імідж та репутацію на ринку пального. По-третє, підприємство на той час - у 1993-1994 рр. - контролювало 50% від офіційного ринку пального України. НПЗ виробляв 50% українського бензину і 45% дизельного палива, далеко випереджаючи всіх своїх українських конкурентів. Річний оборот заводу складав 614 млн. дол. Нарешті, завод був обладнаний найсучаснішим устаткуванням.

Відповідно, угода між Україною і Республікою Татарстан передбачала паритетність в управлінні заводом, що означає рівність у прийнятті рішень (стаття 1). Також татарська сторона як солідний інвестор і власник сировини зобов’язувалась постачати щороку (починаючи з 1996 р.) не менше 8 млн. тонн нафти на Кременчуцький НПЗ (стаття 4 Угоди).

У тому числі було обіцяно до 4 млн. тонн нафти у 1995 р. Це була єдина обіцянка, яку дотримала татарська сторона. Навіть більше – вона її перевиконала і поставила 5 млн. тонн. нафти у 1995 р. Проте, більше українська сторона не дочекалася дотримання букви закону і домовленостей своїми партнерами у ЗАТ "Укртатнафта".

Крок України у напрямку створення з Республікою Татарстан спільного підприємства повинен був вирішити низку проблем у паливно-енергетичному секторі держави. Ще у 1995-1996 рр. Україна змогла уникнути так званих сезонних коливань, простіше – дефіциту пального.

На ринку запрацював би ефективний механізм здорової конкуренції серед нафтопереробних заводів і продавців пального. Це був би крок в напрямі залучення нових іноземних інвесторів із світовим ім’ям у нафтопереробну галузь України.

Що отримала Україна?

Не минуло і року від фактичного створення "Укртатнафти", а татарські партнери почали відступати від домовленостей. Несподівано різко впали поставки нафти від татарської сторони – до 874 тис. тонн у 1998 році замість обіцяних 8 млн. тонн щороку. Падіння відбувалося поступово (див. таб.).

Поставки нафти на АТ "Укртатнафта" з ресурсів компанії "Татнефть", тис. т

Далі, договором про створення ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" передбачалося внесення учасниками своїх часток до статутного фонду підприємства або в грошовій формі, або правами на нафту і нафтовий конденсат, або цілісним майновим комплексом.

Як свої внески АТ "Татнефть" й АТ "Татнефтепром" повинні були передати основні фонди відповідно на 180 млн. дол. і 720 тис. дол. Як внесок Державного комітету майна Республіки Татарстан були визначені права власності на нафту і нафтовий конденсат на 25 родовищах. Їх оцінка (станом на 1996 р.) складала 267,6 млн. дол. У 2006 р., за оцінками російських експертів, вартість родовищ зросла більше ніж утричі до 900 млн. доларів.

Проте 9 липня 1997 р. загальні збори акціонерів "Укртатнафти" вирішують АТ "Татнефть" і АТ "Татнефтепром" замінити свій внесок на грошові кошти, а форму внеску Державного комітету майна Республіки Татарстан змінити на акції АТ "Татнефть" і АТ "Татнефтепром". Оцінка їх реальної вартості не проводилася. В результаті в статутний фонд ЗАТ були внесені лише 73,92% акцій АТ "Татнефтепром".

Експертна оцінка акцій "Татнафтопрому" проводилася московською компанією ІФК "Солід" (обслуговує АТ "Татнефть") і київським СП "Увекон". Проте за ініціативою менеджменту "Укртатнафти" пропозиція спостережної ради затвердити її результати у розмірі 69,7 млн. дол. не була затверджена.

При цьому Державному комітету з управління державним майном Татарстану і генеральному директору "Татнефтепрому" було доручено укласти новий договір на проведення експертної оцінки вартості акцій "Татнефтепрому" з тим же ІФК "Солід" і СП "Увекон". Нова вартість статутного фонду — 140,1 млн. дол. Немов за помахом чарівної палички вартість зросла більш ніж удвічі.

На відміну від татарських партнерів Україна в особі Фонду держмайна внесла до статутного фонду реальний актив – цілісний майновий комплекс "Кременчугнефтеоргсинтез" (так називався Кременчуцький НПЗ). Оцінка вартості активів заводу - близько 450 млн. дол.

Проте, знову ж таки несподівано, вже відома компанія "Увекон" оцінила "Кременчугнефтеоргсинтез" у 154 млн. дол. Отож, після оцінки однією і тією ж фірмою татарська частка подвоїлася, а українська – скоротилася втричі.

Проте і на самому підприємстві "Татнефтепром" українська держава не має ніякого впливу. На сайті АТ "Татнефтепром" (http://www.tatnefteprom.ru/) можна легко віднайти статут компанії, в якому чітко закріплено право Республіки Татарстан ігнорувати інтереси акціонера при вирішенні стратегічних питань:

"6.3. Дані про частку участі держави або муніципальної освіти в статутному (складочному) капіталі (пайовому фонді) емітента, наявності спеціального права ("золотої акції")
Згідно п.5.8. ст.5 Статуту Товариства: Правове положення "Золотої акції" визначається статтею 30 закону Республіки Татарстан "Про приватизацію".
"Золота акція" дає спеціальні права Республіці Татарстан на участь в управлінні Товариством:
- про внесення змін і доповнень до Статуту Акціонерного Товариства, зокрема про зміну статутного капіталу Товариства;
- про реорганізацію або ліквідацію Товариства;
- про участь Товариства в інших підприємствах і об'єднаннях підприємств;
- про призначення (обрання) Генерального директора Товариства;
- про передачу в заставу або оренду, продаж і відчуження іншими способами майна, склад якого визначається планом приватизації підприємства.
Рішення з вказаних питань, прийняті зборами акціонерів у відсутність власника "Золотої акції" або його представника, визнаються недійсними.
Застосування права "вето" власником "Золотої акції" спричиняє за собою припинення дії відповідного рішення на строк до 6 місяців і передачу його на розгляд органу (зокрема державного управління або суду), в порядку, який визначає власник "Золотої акції".
Термін дії: безстрокове право."

Далеко не партнерським правом "золотої акції" татарська сторона скористалася сповна. За всі 13 років існування "Укртатнафти", Кременчуцький НПЗ отримував від формально свого "Татнефтепрома" мізерні обсяги нафти в порівнянні з обсягами видобутку цього підприємства в Татарстані.

Якщо у 1994 р. "Татнефтепром" видобував близько 350 тис. т нафти на рік, то в 2006 р. цей показник склав більше 600 тис. тонн. Проте його частка в загальних постачаннях нафти на "Укртатнафту" впродовж всіх цих років складала менше 1%. Примітно, що нинішній голова правління "Укратнафти" Сергій Глушко довгий час очолював наглядову раду "Татнефтепрома".

А в 1999 р. татарська сторона пішла черговою атакою на позиції своїх українських партнерів. Завдяки специфічній вексельній схемі 18% акцій "Укртатнафти" опинились на близьких до татар офшорних компаніях. На початку червня 1999 року в "Укртатнафті" відбулася зміна акціонерів, легітимність якої викликає сумніви.

Із списку акціонерів зникли власники дрібних пакетів акцій. Зате в списку з’явилися американська корпорація "Sea Grоup International inc" (9,96%) і швейцарська компанія "Amruz Trading AG" (8,336%). Варто звернути увагу на те, що останні пакети менші, ніж 10%, що дозволило новим акціонерам не отримувати згоду Антимонопольного комітету України на купівлю акцій.

Таким чином татарська сторона тільки посилала свій вплив на завод і де-факто усунула від нього Україну. У вересні 2002 р. народний депутат і екс-директор Кременчуцького НПЗ підтвердив існування зв’язку між офшорами "Sea Grоup International inc" і "Amruz Trading AG" та татарськими акціонерами. Українська держава намагалася вирішити це питання на свою користь, у зв’язку з чим у вересні 2002 р. полтавська прокуратура намагалася затримати Моніку Хеленди, представника "Sea Grоup International inc". Прокуратура розслідувала справу законності продажу за векселі більше 18% акцій ЗАТ "Укртатнафта".

Восени 2004 року нинішній міністр палива та енергетики Юрій Бойко у статусі тодішнього голови НАК "Нафтогаз України", яка управляє 43% акцій нафтопереробного заводу, змінив менеджмент ЗАТ "Укртатнафта". Причиною зміни стали, власне, невиконання керівництвом заводу зобов’язань у частині організації поставок нафти із Татарстану.

Проте, вже 10 січня (Господарський суд Києва), а потім і 4 квітня (Київський апеляційний господарський суд), на фоні ейфорії від помаранчевої революції, повернули права на участь в управлінні НПЗ офшорним компаніям "Sea Grоup International inc" і "Amruz Trading AG", і таким чином знову поставили "Укртатнафту" під татарський контроль.

Восени 2006 р. і весною 2007 р. НАК "Нафтогаз України" (акціонер НПЗ) вела переговори з ВАТ "Укртранснафта" про переробку нафти на її потужностях. Проте, татарські акціонери не надали можливості "Укртранснафті" організувати переробку нафти для стабілізаційного фонду України.

З такою ж проблемою зустрілося ще одне підприємство "Нафтогазу" СП "Укргазенерго". Спершу Кременчуцький завод (тотожно татари) погодився співпрацювати і навіть переробляв нафту "Укргазенерго" протягом листопада-грудня 2006 р. і січня 2007 р., але потім несподівано припинив співпрацю. Більше того, на заводі "зависла" партія нафти "Укргазенерго", яку тепер СП не може отримати назад.

Паралельно татарський менеджмент розпочав атаку на фактично українську державу, звинувативши її у тому, що "Укртатнафта" не отримала 200 млн. грн. від повернення сплаченого ПДВ.

Із чим може залишитися Україна...

Татарські акціонери не тільки не виконали заявлені у 1995-му зобов’язання з постачанні нафти на завод. За 13 років існування "Укртатнафту" так і не було модернізовано. Всі роботи на заводі обмежуються поточними ремонтами. Остання нова установка на "Укртатнафті" вводилася в експлуатацію 6 років тому – ще в часи керівництва заводом Юрієм Бойко.

З лютого 2005 р. Кременчуцький НПЗ не просунувся з виконання меморандуму про інвестиції, підписаного з корейським концерном LG. Натомість були оголошені нові тендери на модернізацію, результати яких не підведені донині.

Ще кілька років тому Кременчуцький НПЗ був кращим в Україні не тільки за станом устаткування, але і за якістю бензинів. Але сьогодні продукція "Укртатнафти" значно поступається "ЛІНОСу", Шебелинському ГПЗ, НПЗ "Нафтохімік Прикарпаття" і "Одеському НПЗ".

За останні 5 років Лисичанський НПЗ під керівництвом ТНК-ВР запустив установку ізомеризації, бітумну установку, установку післяочистки авіапалива. Результатом цих робіт стала можливість виробляти нафтопродукти, що відповідають європейським стандартам якості, і почати активний експорт нафтопродуктів.

Одеський НПЗ (НК ЛУКОЙЛ) ввів в експлуатацію установку ізомеризації, різко збільшивши виробництво найбільш затребуваних на сьогодні високооктанових бензинів. Одночасно в 2005 році Одеський НПЗ почав модернізацію вартістю $300 млн. З 2009 р. завод випускатиме нафтопродукти виключно європейської якості.

ДК "Укргазвидобування" закінчує проектування установки ізомеризації Шебелинського ГПЗ вартістю $105 млн. і планує закінчити будівництво у 2009 р. В результаті підприємство випускатиме євробензини. Група "Приват" завершила проектування установки гідроочищення дизельного палива вартістю близько $100 млн. на НПЗ "Нафтохімік Прикарпаття".

Шансів наздогнати конкурентів у Кременчуцького НПЗ залишається все менше і менше. "Укртатнафта" на сьогоднішній день не може терміново розпочати модернізацію виробництва. Причини – відсутність власних коштів і блокування кредитування татарськими акціонерами. В результаті найсучасніший, станом на 2000 р., український нафтопереробний завод за відсутності інвестицій вже через декілька років може перетворитися на купу металобрухту.

Що робити?

Очевидно, що заводу потрібен ефективний власник, який зможе зробити модернізацію виробничих потужностей та забезпечить підприємство сировиною. За нинішньої системи управління заводом, як наголошують експерти ринку, це неможливо, оскільки центральним елементом цієї системи є акції, що відійшли офшорним компаніям досить сумнівним шляхом. У заводу з'явиться майбутнє лише тоді, коли відбудеться юридична санація підприємства і коли держава або приватний власник отримає легальний контрольний пакет і зможе здійснювати керівництво НПЗ, будучи захищеним від можливої неконструктивної позиції партнерів по проекту.

Ймовірно комусь здасться, що ситуація викладена однобоко - в матеріалі не представлена позиція татарської сторони. З нею"ЕП" вже протягом декількох тижнів намагається ознайомитися, але з того боку - тиша. Що ж, чекатимемо на відповідь і надалі, аби врешті-решт скласти повну картину та ознайомити з нею читачів.