Палац для агрономів. 4G і неоготична історія села Чернятин Вінницької області

На задвірках уваги українців Вінниччина опинилася через багаторічну відсутність туристичної інфраструктури, сучасних доріг та інтернету в селах, де якраз і розташована чимала частина історичних об'єктів.

Змінити ситуацію на краще має розширення зони покриття мобільного інтернету в маленьких селах завдяки новим частотам, які мобільні оператори отримали у 2020 році.

За даними компанії "Київстар", її 4G-зв'язок працює майже в 700 населених пунктах Вінниччини, у яких проживають понад 80% населення області. Серед них – Чернятин Жмеринського району, яке відвідала УП.

У спільному проєкті з мобільним оператором "Київстар" журналісти розкажуть про життя людей у маленьких містечках та селищах, де недавно з'явився 4G.

За останні 300 років маловідомий сьогодні Чернятин пройшов шлях від козацького хутора на кілька дворів до резиденції шляхти. З палацом, збудованим італійським архітектором родом з Мальти Генрі Іттаром, у якому з приходом радянської влади відкрили навчальний заклад.

Які скарби приховують стіни незвичайного сільського агротехнікуму? Чому потрібно побувати в Чернятині, і як інтернет допомагає українській глибинці уникнути забуття?

Леви, таємний оберіг і різдвяний пряник

Як і 200 років тому, життя в Чернятині крутиться навколо незвичайної двоповерхової будівлі зі стрілчастими вікнами і двома вузькими вежами, спрямованими в небо.

З першої половини XIX століття палац, побудований у неоготичному стилі, був резиденцією двох сімей, які стали родичами, – Вітославських і Дембовських. Потім – російських дворян Миколи та Марії Львових.

Розграбована, але не знищена в 1917-му, споруда стала домом для Чернятинського аграрного технікуму. Сьогодні там, де протягом століття жила і відпочивала знать, навчають бджолярів, агрономів, механізаторів, садівників і бухгалтерів.

Сліди колишньої величі знайти непросто. В очі впадають фасад, пофарбований у наївно-рожевий колір, і довга тонка труба дров'яної котельні, що викидає вгору струмінь чорного диму.

Усе найцікавіше відкривається поступово, крок за кроком.

— При вході ми бачимо двох левів, – показує Аркадій Волкотруб на скульптури величних тварин з відбитими передніми лапами. – Ймовірно, вони тримали щити з гербами Вітославських і Дембовських.

Волкотруб – місцевий мешканець, учитель з 31-річним стажем. В аграрному технікумі 18 років викладає культурологію і зарубіжну літературу.

Він також заступник директора з виховної роботи і проводить екскурсії будівлею, чию історію збирає по крихтах.

За ажурною кованою решіткою та автентичними дверима високо на стіні заховане металеве зображення щита і стрілецького лука.

— Я ніколи туди не заглядав, не залазив, – зізнається екскурсовод. – Усім розповідаю, що то оберіг. Ніхто не світить туди ліхтариком. Ви – перші, хто посвітив туди.

Головний хол маєтку схожий на торт або різдвяний пряник: розкішну ліпнину з родовою символікою колишніх господарів пофарбували в яскраві кольори.

Зелені і жовті стіни, сріблясті батареї опалення і лубочні золоті двері видають сучасні уявлення місцевих художників-аматорів про прекрасне.

Але навіть крізь цю наївну і дитячу палітру можна розгледіти, яким величним був палац у 19 столітті. Про це свідчать масивні каміни з ангелами і казковими тваринами, величезні кімнати і височенні стелі.

— Усього було 29 кімнат. З банкетною залою з виходом на балкон і терасу, – розповідає Волкотруб і веде старими сходами нагору.

Дуб Пушкіна і три орли на ланцюгу

Про життя роду Вітославських, що володіли Чернятином, відомо небагато. Кажуть, Ігнатій Вітославський був обозним при польському королівському дворі.

Палац у неоготичному стилі він побудував до 1830 року, мабуть, бачачи себе у рожевих мріях монаршою особою.

За даними істориків, ще до появи будівлі на 30 гектарах тут з'явився садово-парковий ансамбль. Його автором називають ірландського ботаніка Діонісія Маклера, який облаштував близько 50 парків на території Волині і Поділля.

Про те, яким був первісний вигляд палацу в Чернятині, можна судити за малюнком літератора, музиканта і художника Наполеона Орди. На ньому чернятинська резиденція Вітославських підписана як "замок".

За словами Волкотруба, одна з версій свідчить: Вітославські потрапили в немилість короля. Їхнє майно конфіскували і виставили на продаж.

Хай там як, але в другій половині XIX століття Чернятин і сусідні Маньківці перейшли до рук сімейства Львових. Нові господарі добудовували і перебудовували маєток, доповнюючи його елементами класицизму і ренесансу.

Про це Волкотруб розповідає, стоячи в просторій залі, де раніше проходили банкети, театральні вистави і бали. Зараз тут проводять педагогічні наради, засідання і захисти дипломів.

— Ось сцена, де лунала класична музика. Тут збиралися гості, пани розважалися. Є камін та отвори, які свідчать, що дим проходив по стінах та зігрівав приміщення, – розповідає заступник директора агротехнікуму.

На стінах і під стелею залишився старий декор: леви, шаблі з булавою і три орли.

— У мене питають: "Це що – данина Російській імперії?". Тут три одноголові орли, які сидять на ланцюзі. Вони дивляться на захід. На Польшу, на Варшаву, – каже Аркадій.

За однією з легенд, Львови, нові господарі маєтку, були далекими родичами Олександра Пушкіна. Так це чи ні, але недалеко від палацу до 1980-х років стояв "дуб Пушкіна" – таку назву дереву дали місцеві.

— Неподалік розташована водойма. Навесні, коли все розквітає, згадуються слова: "У лукоморья дуб зеленый". Однак Пушкін не міг тут бути, історично це не підтверджено. Десь у 1983 році старе дерево зрізали. На його місці наші агрономи посадили інше, – розповідає гостям і туристам Волкотруб.

Аура, як у храмі, та навчання в інтернеті

У лабіринтах коридорів, на сходових майданчиках та кімнатах чернятинського палацу можна легко заблукати. Тільки перебуваючи всередині, стає зрозуміло, що зовні він виглядає менш масштабно. Іноді здається, що це величезний католицький храм.

Для місцевих вчителів колишній маєток з двохсотрічною історією став другою домівкою.

— Аура доброзичлива. Люблю тут працювати. Люблю свій кабінет, – зізнається він.

Волкотруб розповідає: останніми роками тут стали частіше з'являтися гості, які просять провести екскурсії. Були навіть люди з Канади і Німеччини.

Зараз ідея проводити платні екскурсії і збирати кошти на реконструкцію палацу виглядає малореальною. Для цього потрібен значно більший потік туристів у Чернятин.

— Ми хочемо, щоб наша перлина збереглася, щоби були кошти на ремонти, – каже заступник директора.

На подвір'ї технікуму Волкотруб згадує один з найяскравіших спогадів дитинства. На початку 1980-х, коли він навчався у сьомому класі, у новому корпусі технікуму обладнали лінгафонний кабінет.

За відсутності звичних для нашого часу технологій тодішнє обладнання жителям Чернятина здавалося вершиною прогресу.

— Для нас це був просто космос! – сміється вчитель.

Зараз і у нього, і в місцевої молоді можливостей для вивчення мов і самоосвіти набагато більше. Викладачам доводиться освоювати нові методи навчання, щоб зацікавити сучасних учнів, які живуть в епоху гаджетоманії.

Пандемія СOVID-19 і карантин наочно показали, наскільки важливий інтернет у сучасному житті. За словами Волкотруба, поява 4G-покриття в цій глибинці Вінницької області покращує комунікацію.

— Ми працюємо у складний час, але намагаємося дійти до кожного студента за допомогою різних платформ: Zoom, Google Meet, e-mail. Учні живуть в різній місцевості з різною потужністю інтернету, але ми даємо завдання, спілкуємося, проводимо консультації, – зазначає Волкотруб.

Підземелля і скарб на дні озера

У 2006 році в так званій круглій кімнаті технікуму відкрили музей, де зберігаються артефакти кінця XIX – початку XX століття. Залишилося їх небагато. Палац Вітославських-Львових був націоналізований і розграбований під час перевороту 1917 року.

Можливо, найбільша втрата – бібліотека, у якій було багато рідкісних книг. Те, що сталося з нею в 1917-му, Волкотруб називає влучним жаргонізмом "роздерибанили".

Навряд чи тодішні місцеві мешканці розібрали книжки для читання. Швидше за все, література пішла на розпалювання печей. Як і деякі дерева, які росли в місцевому ландшафтному парку з початку XIX століття.

— У нас збереглося одне з видань "Мертвих душ" Гоголя та старовинні газети, – показує заступник директора.

У музеї зберігається рояль, зроблений у Німеччині в 1875 році.

— У палаці було два роялі. Один, за свідченням жителів Чернятина, у 1917 році викинули з балкона другого поверху. Цей залишився жити, – розповідає Волкотруб.

За роялем у підлозі видніється діра, яка розбурхує уяву місцевих жителів і туристів.

— Кажуть, є підземний хід у парк, але це не доведено. Ніхто його не досліджував. Була легенда, що в парку є інший, великий хід. Нібито Вітославські їздили в костел у Маньківцях за чотири кілометри великим підземеллям, – усміхається екскурсовод.

Інша легенда звучить так: перед тим, як у маєток увірвалися провісники комунізму, управитель палацу встиг приховати багато золота і коштовностей у панському ставку, які так і покояться на його дні.

Правда це чи ні, але головним і реальним скарбом Чернятина залишається неоготичний пам'ятник архітектури.

Для жителів села він став настільки звичним, що їхнє ставлення до нього можна сформулювати словами однієї з працівниць технікуму: "Для нас це все буденно – жити поруч з ним, а потім у ньому навчатися і працювати".

Чи вистоїть Чернятинський палац ще 100, 200 років? Це залежить від ентузіастів – таких, як Аркадій Волкотруб, що не перестали зачаровуватися історією свого села.

А ще – від бізнесу та влади, які повинні допомагати туристам досліджувати українську глибинку. По сучасних дорогах, із швидкісним інтернетом та стійким мобільним зв'язком.

Щоб забезпечити останній пункт, мобільний оператор "Київстар" щороку інвестує 4-5 млрд грн у модернізацію та розбудову своєї мережі.