Три міфи про СОТ

Дискусії навколо роботи уряду зі вступу України до СОТ точаться вже тривалий час. Між тим, лише невелика кількість людей може відповісти на питання про те, що це за організація, якими є її правила і що очікує Україну після вступу до неї.

Звідси – розповсюдження низки міфів про СОТ, які не відповідають дійсності, однак широко згадуються на всіх рівнях. Однією із останніх таких згадок був матеріал "Зрив вступу до СОТ – короткий шлях до ЄЕП", нещодавно опублікований на УП.

Автор цього матеріалу (безумовно, із щирими намірами) посилається на деякі з таких найбільш поширених думок.

Перший з них пов’язаний з датою можливого вступу України до СОТ - вступ до СОТ до кінця поточного року був однією з головних обіцянок нової влади.

Однак ще навесні неможливість вчасного вирішення цієї задачі стала очевидною. Причина полягає у тому, що для вступу до СОТ необхідно завершити переговори із усіма без виключення країнами, які входять до складу робочої групи із розгляду заявки України на членство в організації.

Якщо переговори із, принаймні, однією країною не завершено, набути членство у СОТ неможливо. А Україна ще не підписала відповідні протоколи з 10-ма країнами, включаючи такі проблемні, як Австралія і США. Те, що встигнути це зробити до кінця року нереально, було зрозуміло ще на його початку.

Тому, одночасно із повторенням гасла про те, що Україна, безумовно, увійде до СОТ до кінця року, було вирішено розповсюдити ще два міфи.

Міф №2 стосується обов’язковості прийняття повного пакету законів із СОТ для забезпечення вступу України в організацію. Метою міфу є оголошення парламенту (а не уряду) винуватцем провалу стратегічної зовнішньополітичної задачі.

Насправді, згідно з процедурою СОТ, необхідне законодавство (на відміну від завершення двосторонніх переговорів) можна прийняти та впровадити протягом певного терміну після вступу. Однак схоже, що представники опозиційних фракцій про це просто не знають, інакше у парламенті лунала б зовсім інша аргументація...

Між іншим, один із ще не прийнятих законопроектів цього пакету стосується поступового зниження експортного мита на насіння соняшника.

Цікаво, що СОТ взагалі не регулює процедуру встановлення експортних (на відміну від імпортних) мит. Тобто, зобов’язання щодо змін експортних ставок правилами СОТ не передбачені. Тому наші партнери по переговорах взагалі не мали б висувати до нас таку вимогу.

Третій міф однаково впевнено озвучували як колишній міністр економіки Сергій Терьохін, так і сьогоднішній прем’єр-міністр Юрій Єхануров. Він формулюється так: "Якщо Україна не встигне увійти до СОТ цього року, вона це зробить влітку 2006-го".

Яким чином – незрозуміло. Адже повноваженнями з прийняття нових членів наділена Міністерська конференція СОТ, яка збирається один раз на два роки.

Найближча (до якої Україна не встигає вирішити процедурні питання щодо вступу) відбудеться у Гонконгу за три тижні, а наступна після неї – відповідно, наприкінці 2007 чи на початку 2008 року. Саме на цій наступній Конференції Україна і має найбільше шансів увійти до складу СОТ.

Не тільки Міністерська конференція може приймати нових членів. Відповідні повноваження юридично має і Генеральна рада СОТ, яка збирається кілька разів на рік. Але вона ухвалює рішення про прийняття тільки невеликих країн, щодо яких у членів організації немає принципових питань і суперечок.

Так, згідно з рішенням Генеральної ради до СОТ свого часу увійшла Вірменія. Однак Україна не має сподіватись на вступ через рішення Генеральної ради, адже вона та Росія визначені двома (з близько 30-ти) головними, пріоритетними кандидатами на членство, щодо яких процедура вступу буде дотримана повністю.

За останні два роки Рада СОТ не прийняла жодного нового члена. Крім того, можна прогнозувати, що, заради уникнення конфлікту, рішення про запрошення України та Росії до СОТ будуть ухвалюватись одночасно.

Викладене стосується тих процедурних аспектів, на які сьогодні звертається найбільша увага. Стосовно ж того, що отримає Україна після приєднання до СОТ, поширеною є думка про практично автоматичне скасування щодо неї антидемпінгових заходів, квот на експортовану продукцію і таке інше.

Висловлю інший погляд: країни-члени СОТ активно застосовують антидемпінгові інструменти, субсидії, квоти, компенсаційні мита тощо. Членство в організації не означає необхідності повної відміни імпортного мита на продукцію, а лише його обмеження певним максимальним рівнем.

Іншими словами, для українського суспільства сьогодні актуальним є проведення широкої роз’яснювальної роботи стосовно правил СОТ, тих інструментів захисту інтересів національних виробників, яки є доступними для її членів.

Більше того, ґрунтовного та аргументованого погалузевого аналізу наслідків від приєднання України до СОТ немає й досі. Приділення уваги саме цим питанням буде більш корисним, ніж спекуляції щодо того, як нам увійти до СОТ раніше за Росію.

Євген Ніколаєв,Центр структурного прогнозування