Енергетика і національна гідність

Серед літньої спеки українців лякають холодною зимою. Росіяни штучно нагнітають істерію навколо питання про поставки газу в Україну, при цьому не гребують досить брутальними засобами з арсеналу інформаційних війн.

Дивно, що з української сторони мало натхненних особистостей, які здатні прийняти виклик з Півночі. Ту апокаліптичну мелодію ("газу не буде, газ вкрали"), яку Росія транслює через динаміки свої ручних медіа на весь світ, і в першу чергу на Україну, можна підхопити і продовжити - але вже на свій, український лад. Але це, на жаль, ніхто не робить.

Образливо те, що найпотужніша українська корпорація – національна акціонерна компанія (НАК) "Нафтогаз України" – поки що виглядає "хлопчиком для биття", втрачаючи очки у інформаційному двобої зі своїм російським партнером "Газпромом".

"Нафтогаз" веде себе надто пасивно, і до сих пір не може відновити рівновагу в інформаційній сфері, що б відповідала його реальним позиціям з економічної точки зору.

В той же час потрібно розуміти, що зараз інформація значно важливіша за газ, перемоги і поразки приходять саме зі сфери ідей та поглядів. Місія "Нафтогазу" – захист національних інтересів України, в тому числі і захист від зовнішніх інформаційних агресій. Про це керівництву корпорації варто пам’ятати.

Газ з точки зору піарника – ідеальна речовина для маніпуляцій. Він прозорий, невидимий, весь час рухається, що дає можливість говорити як про його відсутність, навіть коли він є.

Проте чомусь на порядок більш вправно з голубим паливом "працюють" російські майстри, видаючи на гора одні газові міфи за іншими. Їх українські колеги (якщо такі взагалі існують) поки що займають пасивну позицію, і не поспішають зі спростуваннями та нейтралізацією сусідського "креативу".

Росіяни розгорнули інформаційний наступ одночасно за декількома напрямами:

Так званий вкрадений газ - питання про те, що в Україні нібито зник російський газ обсягом 7,8 млрд.

Звичайно, це не відповідає дійсності, проте нюанси системи транзиту газу не дають можливості це легко спростувати. Важливо інше - при професійному підході української сторони, такий міф був би невигідним "Газпрому".

По-перше, якщо газ зник, то це трапилось явно за старої влади, яку "Газпром" підтримував.

Тоді це питання до таких великих друзів Росії як Кучма, Янукович та Бойко (колишній керівник НАКу). При цьому є всі підстави підозрювати, що, як і усі інші російсько-українські оборудки у газовій сфері, вони відбувались не без особистої вигоди для найвищих керівників України та Росії.

По-друге, росіяни "плутались у свідченнях" – спочатку заявляють, що Україна вкрала майже 8 млрд. кубометрів, потім їх делегація газ "знаходить", наступного дня Путін знову заявляє, що газу немає, оскільки той є лише "за документами".

По-третє, сама система транзиту газу з Росії в Європу – процес складний, і він за своєю природою не може завжди відбуватись секунда в секунду. Найменший натяк на збій в графіку можна інтерпретувати як спробу вкрасти газ.

Проте мало хто знає про той факт, що система транзиту українського газу з Туркменістану через територію Росії функціонує гірше за вітчизняну. Все-таки для України газотранспортна система – ледь не найбільше національне багатство, і за нею слідкують краще, ніж росіяни за своїми газопроводами. При цьому і до юридичної "чистоти" транзиту газу північні сусіди ставляться відповідно.

Тому за часів Кучми були факти, коли росіяни крали газ у українців при його транзиті з Туркменії, хоча про них тоді зі зрозумілих причин не говорили.

Як висновок – можна було б багато що протиставити міфу про українців-крадіїв, але цього чомусь не зроблено.

Підняття ціни на газ для України. Цю ідею-фікс росіяни використовували кілька тижнів, як увертюру до питання про "крадіжку". З відомих причин, про які писала "УП", "Газпром" навряд чи може підняти вартість газу.

Проте цей міф є корисний для того, щоб вимагати максимальну ціну за нібито "вкрадений" газ. Якщо врахувати те, що газ не крали, то це все виглядає ще одним способом підвищити ціну за транзит газу. Фактично, "Газпром" розіграв таку комбінацію: він заявив, що частина поставленого ним в Україну газу була не куплена, а вкрадена, і почав вимагати за нього потрійну ціну.

В бізнес-середовищі такі прямолінійні прийоми роботи російських бізнесменів влучно називають "російською заточкою" (інструмент, якими зазвичай зеки ріжуть своїх ворогів).

В той же час, якщо б Україна запропонувала "Газпрому" закачати цих без малого 8 млрд. кубів назад, у Росію, він був би змушений відмовитись – росіянам просто не було б де цей газ зберігати.

Тоді б зразу стало ясно, що вся ця епопея з крадіжками – не більш ніж ідеологічний танець, який північний сусід України продовжує танцювати, щоб приховати свою зростаючу геополітичну самотність.

Туркмено-український "конфлікт". Якщо вірити російським медіа, українську делегацію Туркменбаші ледь не побив, звинувативши українців у всіх смертних гріхах.

Проте насправді трапилось зовсім протилежне – Олексій Івченко домовився про більш прозору схему поставок газу з Туркменістану, і про підписання довгострокової угоди про закупку блакитного палива в цій країні у обсягах, які теоретично дозволять Україні бути повністю незалежною від російських поставок.

Про успішність цих переговорів свідчить той факт, що росіяни закрили свій повітряний простір для літака Івченка – це можна вважати проявом безсилля.

На жаль, про реальний стан справ українці дізналися занадто пізно. В черговий раз Україна запізнюється зі спростуванням неправдивої інформації.

Загалом, можна зробити наступні висновки: "Нафтогаз" поки що непристосований до ведення інформаційних війн проти кагебістсько-нафтогазового угрупування, яке захопило владу в Росії.

Немає необхідної швидкості реакції, чіткості інформаційних послань, креативності та винахідливості у продукуванні асиметричних інформаційних випадів.

"Газпром" і його хазяї у Кремлі, будучи нездатними до конкуренції з Україною з допомогою менших власних видатків, оптимальної інвестиційної політики і т. п., нав’язують боротьбу в рідній їм, як представникам репресивних спецслужб, сфері – ідеологічно-пропагандистській.

Мабуть, кожному пересічному українцю зрозуміло, що енергетика – це що завгодно, але ніяк не "сухий" та аполітичний бізнес. Це той фронт, де національні інтереси, гідність держави потрібно відстоювати не тільки ділом, але і словом.

Ігор Луценко, економіст