Тимошенко зриватиме переговори з МВФ заради Газпрому?

31 жовтня може стати знаковою датою в історії України. При чому значення цього дня великою мірою залежить від здатності однієї людини ставити національні інтереси вище особистих. 

Як відомо, 31 жовтня Верховна Рада, точніше три фракції "Наша Україна - Народна Самооборона", Блок Юлії Тимошенко та Блок Литвина проголосували за так званий "антикризовий закон". Це був останній сесійний день напередодні засідання правління Міжнародного валютного фонду, який попередньо погодився надати України доступ до 16,5 млрд. у разі, якщо влада продемонструє здатність втілювати першочергові заходи для подолання кризових явищ.

Проте закон стосується переважно стабілізації банківської системи. До того ж, як свідчить незалежна експертиза, закон містить низку сумнівних та потенційно корупційних норм. І все таки перший крок до рятівної позики зроблено.

Проте, головні битви попереду. Одна з них розгорнеться довкола формування бюджету на наступний рік. Її завершення залежатиме від здатності політичних сил відновити в парламенті коаліцію й опозицію та сформувати антикризовий уряд. Тобто, як показало голосування в парламенті, від здатності Ющенка і Тимошенко йти один одному на поступки.

Інша розгортатиметься за межами України - навколо формування механізму відносин у газовій сфері з Росією.

Відбуватиметься це, з одного боку, на тлі глобального зниження цін на нафту (позитивний фактор), з іншого - прагнення Кремля покарати Київ за самостійну позицію щодо війни в Грузії (негативний фактор), пошук прийнятного кандидата для підтримки на виборах Президента 2010 року (негативний фактор), наближення технічного дефолту НАК "Нафтогазу України" (негативний фактор), зростання боргу "Нафтогазу" перед Газпромом та скорочення доходів з внутрішнього ринку через зупинку головних платоспроможних клієнтів (металургія та хімпром) (негативний фактор).

Усвідомлення російською владою глибини кризи "Нафтогазу" та глибини конфлікту між Ющенком, Тимошенко і Януковичем дозволяє їй, попри зниження цін на енергоносії, диктувати темпи підвищення ціни на газ на 2009 рік при переході на прямі контракти між "Газпромом" та "Нафтогазом".

Звісно, якби Росія прагнула зробити з України свого боржника і банкрута, вона це зробила б, маючи важіль постачання газу. Бо дефолт "Нафтогазу", як визнав сам голова правління НАК Олег Дубина, потягнув би за собою дефолт усієї країни. Проте Кремль діє більш витончено.

Спочатку Путін підписує з Тимошенко Меморандум про співробітництво в газовій сфері, де одним з пунктів Україна зобов'язується сприяти інвестиційним проектам компаній групи "Газпром" в Україні.

Потім у ЗМІ з'являється текст угоди між "Нафтогазом" і "Газпромом", в якій уряд фактично обмінює ціну на газ в 179,5 дол. до кінця року на визнання державним двохмільярдного боргу "РосУкрЕнерго" перед "Газпромом".

Таким чином, маємо нову модель відносин між російським та українським урядом. Тимошенко фіксує ціну на газ чи стримує її різке зростання за рахунок поступок в інших питаннях, які хоч і мають стратегічне значення, але поки що не впливають на її рейтинг та зміцнюють в боротьбі з ворожими фінансово-промисловими групами.

Отже, питання ціни та строків її поступового зростання, питання боргів та форми і строків їхнього погашення Росія прагне вирішити в пакеті з певними стратегічними поступками.

Серед найбільш очевидних і бажаних - управління газотранспортною системою України та входження в українські проекти з видобутку і диверсифікації постачань енергоносіїв.

Мова йде, насамперед, про входження "Газпрому" у розвідку на шельфі Чорного моря замість американських компаній Vanco, Marathon oil, та британської CBM Oil, про збереження російського контролю над нафтопроводом "Одеса - Броди". Зокрема, голова правління "Нафтогазу України" Олег Дубина прямо заявляв про перспективність спільного освоєння шельфу з "Газпромом".

Крім того, російському газовому монополісту важливо зберегти різницю між дешевим газом, який видобувається в Україні, та дорогим експортним. Адже в такому разі, захопивши контроль над видобутком газу на Чорноморському шельфі, російська газова монополія матиме можливість вільно експортувати його за кордон, маючи ще більше прибутки, ніж від реекспорту середньоазійського газу.

Недарма, в угоді про принципи довгострокового співробітництва між "Нафтогазом" і "Газпромом" мова йде про "спільні експортні поставки узгоджених обсягів газу". Заради кількох сотень мільйонів доларів навіть до початку видобутку Тимошенко може запропонувати "Газпрому" реекспортувати частину російського газу за рахунок збільшення частки Росії в майбутньому розподілі продукції на шельфі.

Єдиний незручний для Тимошенко момент в тому, що МВФ вимагає вирівнювання цін на внутрішній та імпортований газ (п.16 Меморандуму), а також прозорої приватизації, що, поза сумнівом, стосується й енергетичної сфери. Якщо це станеться, про перспективи спільного реекспорту з "Газпромом" і надприбутки доведеться забути.

Отже, прем'єр-міністр Юлія Тимошенко опиняється між двох вогнів. З одного боку, є чіткі вимоги МВФ, закріплені у меморандумі про економічну та фінансову політику, які передбачають прозорість у газовому секторі, негайну лібералізацію цін на внутрішньому ринку, створення однакових умов для приватизації. Все це уряд повинен зробити, аби Національний банк, який Тимошенко не контролює, отримав доступ до кредитних ресурсів.

З іншого боку, є тиск і пропозиції від "Газпрому", як можна залагодити справу з боргами і постачанням газу на наступний, важливий передвиборчий рік. В обмін на певні преференції, які йдуть в розріз з побажаннями МВФ.

Звідси виникає просте запитання: яку з двох альтернатив обере Тимошенко? На думку автора, такий політик як вона, прагнучи втопити Президента, здобути прихильність Росії і не втратити електорат через примус з боку МВФ втілювати непопулярні реформи, заради досягнення особистих цілей ладен переступити через національні інтереси.

Тимошенко має достатньо козирів на руках, щоб зірвати переговори з МВФ, коли НБУ отримає перший транш кредиту, і вийти сухою з води з прийнятною ціною на газ та налагодженою схемою партнерства з Газпромом у видобутку і реекспорті.

Навіть її запеклі опоненти з табору "РосУкрЕнерго" вже прогнозують, що ціна принаймні на початку року може не зрости. До цього часу їй вже вдалося переконати місію МВФ, що в 2009 рік Україна увійде із старим бюджетом. Новий, бездефіцитний з програмою реформ буде ухвалено після відновлення дієздатності парламенту (п.14 Меморандуму).

До того моменту діятиме старий, розрахований на ціну газу в 179,5 доларів за 1000 кубометрів, на 6 млрд. виплат заощаджень Ощадбанку та решти параметрів, які дозволяють Тимошенко гідно починати виборчу кампанію. А там і до президентського крісла недалеко. Адже переможців у нас не судять, та й вони мають схильність прощати всім свої борги.