Хто "нагрівся" на ощадвкладеннях СРСР

"Роздача вкладів, слонів і пряників" під Ощадбанком, поспішність, із якою ощасливлені пенсіонери витрачають свої гривні, "щоб вони не знецінились, доки дійду до магазину" нагадала події сімнадцятилітньої давності. Не політичні, а економічні чинники, бо саме вони розвалили СРСР, політики лише дооформили процес. Якщо вже "імперія зла" не встояла перед інфляційною хвилею, то які наслідки можуть очікувати будь-яку іншу державу?

Звичайно, нинішнє керівництво багато чого навчилося (за наш же рахунок), але досить спонтанне поводження з фінансовою системою змушує думати про невідворотність інфляції в 2008 році та черговий перерозподіл фінансових потоків. Утішає, що немає тим, які управляють цими потоками, особливої потреби діяти за схемами дев'яностих, отож інфляційний удар повинен бути не настільки сильним, як колись.

Небезпека ж у тому, що інфляція всередині країни вигідна тим, які вміють нею управляти, тобто мають можливість маневру, солідні активи та інформацію. За рахунок кожного з нас. По-іншому, на жаль, не буває.

Як доказ варто згадати, як починалася інфляція ще за радянських часів. Як на мене - дуже переконливий приклад.

Приреченість горбачовської ідеї

Той, хто запропонував механізм радянської фінансової системи, очевидно, добре розумівся на теорії грошей. (Можливо, він був навіть фінансовим генієм, якщо оцінювати саму схему грошового обігу, а не поставлену мету: зарегламентувати і економіку). В епоху тотального товарного дефіциту та повної зайнятості кожного працездатного ціни не зростали, а навіть падали. Все просто: готівковий і безготівковий рубль у обігу був таким же дефіцитом, як і все інше. Не більше 3 % від грошової маси.

І жодні плани партії, плани народу не могли змусити фабрику Держзнаку видрукувати бодай один зайвий рубль. Навпаки, вся система "народного господарства" перед виплатами зарплат першого числа кожного місяця була запрограмована вилучати з обігу якомога більше готівки. (Хто пам'ятає, дефіцити продавали зазвичай у кінці місяця).

Тобто в людей забирали гроші і видавали їх у вигляді нової зарплати. Частину зарплати більшість громадян несла в ощадкасу - для внуків, на придбання нових меблів, і - вінець мрій - кооперативної квартири. Підприємства також сиділи без обігових коштів - для цього існувала система картотеки № 2 - продукцію відправляли замовнику, а розрахуватися за неї могли через рік. Усі платежі, які мало зробити підприємство, тобто зобов'язання, фіксувалися банком.

До речі, антиалкогольна кампанія імені останнього Генсека СРСР Михайла Горбачова провалилася саме внаслідок того, що державна монополія на спиртне чудово адсорбувала готівку з обігу. Тому антиалкогольний проект був приречений.

"Павлівська реформа" -  обмін купюр номіналом 50 рублів - також була спробою адсорбувати надлишкову готівку та затягнути її в офіційний оборот - тодішній міністр фінансів СРСР Валентин Павлов, очевидно, помітив тенденцію нарощування готівкової маси на руках населення, що, теоретично, загрожувало інфляцією. Наскільки реальною могла бути ця інфляція за планової економіки і Державного комітету цін? Кого це тепер може цікавити?

Особливо після 1991 року та гіперінфляції кількох наступних років. Коли громадяни величезної держави втратили всі заощадження, що зберігалися в Ощадбанку СРСР. Відбувалося це таким чином: із часу горбачовських реформ у Держбанк все менше повертається готівки. Гроші витрачаються на кооперативні товари, обмін валюти. Споживачі змітають із прилавків магазинів будь-які товари, що їх потім перепродують. Гроші вкладають у нові товари. Відкрились кордони. Торгувати із закордоном кинулися всі, від "човників" до нафтопереробних підприємств. Ціни стрімко поповзли вгору. Держбанк СРСР певний час усе ще намагався працювати "правильно", обмежуючи випуск готівки. Державні банки ще міняли 167 радянських рублів на 200 доларів США. Щоправда, була інструкція, яка зобов'язувала при цьому ставити відповідний штамп у паспорті. Але... хто це перевіряв?

Державні підприємства залишилися без обігових коштів, але продовжували відвантажувати готову продукцію. За радянською традицією, вимагали грошей не у постачальників, а в уряду. Без зарплати страйкували шахтарі.

Трудові колективи бомбардували всі інстанції телеграмами: "Дайте грошей". З'явилися "чеченські авізо" - за сумнівними документами (як правило, факсимільні листи) списувалися гроші з рахунків.

Кому заборгував - прощаю

Новостворені комерційні банки залучають кошти населення і підприємств, надають кредити. Кошти в основному із республіканської контори Ощадбанку. Бізнес росте небаченими темпами. Безготівкові кредити того ж таки Ощадбанку, інших державних банків (їх на той час було чотири) та державних фінансових установ дуже швидко переводяться на готівку, в тому числі валюту. За ці гроші купуються квартири, машини, золото... Хто мав доступ до матеріальних цінностей або просто зрозумів, що й до чого, - збагатився.

Саме державні гроші, кредити Ощадбанку та збанкрутілого згодом сільськогосподарського банку "Україна" - в основі найбільших вітчизняних капіталів та бізнесів. Аналогічні процеси відбувалися в Росії та всіх інших республіках. Гроші перетікали на рахунки приватних осіб і вкладалися в "заводи і пароплави". Фінансові проблеми посилились із розпадом Союзу. Росія підвищила облікову ставку, запровадила більш високі депозитні ставки, і гроші українських підприємств перетікали у російські банки, адже система безготівкових розрахунків навіть після проголошення України незалежною державою була єдиною. Ще гіршою була досить поширена радянська тенденція відвантажувати споживачам матеріальні цінності без оплати з їх боку. Планова економіка, коли за все розраховувалась держава, давалася взнаки.

Згодом безготівкові розрахунки взагалі припинилися. Замість них підприємства відправляють міцних хлопців із валізами готівки - це називалося "їхати куклою".

1992 рік Україна починає з чистого листка. Вклади на рахунках Ощадбанку заморожені. За рішенням українського уряду та Верховної Ради проводяться одна за одною грошові емісії. "У нас грошей стільки, скільки чорнила в авторучці", - цей жарт злі язики приписували тодішньому заступникові голови НБУ Володимирові Стельмаху. Жарт виявився гіркою істиною.

Автору цих рядків якось довелося стати свідком телефонної розмови тодішнього керівника уряду з керівником НБУ. "Дайте грошей!, - гриміла трубка урядового зв'язку. "Юхиме Леонідовичу, послухайте... Але ж інфляція буде", - намагався справитися з потоком зі слухавки Віктор Ющенко, тодішній голова НБУ.

Через рік-два навіть домогосподарки зрозуміли, що таке надмірна емісія грошей.

У тому, що вклади населення в Ощадбанку "згоріли", номінально винні ті, що не провели розподіл активів, золотовалютних резерів Держбанку СРСР. Що українська держава "вискочила з сім'ї братських народів голою і босою" - факт. Але якби навіть активи Ощадбанку СРСР і розподілили - наслідки були б аналогічними. Через інфляцію пройшли не лише країни СНД, а й Польща, Чехія, Болгарія.

Цікаво, а хто кредитувався в Ощадбанку?

Той же російський вкладник Ощадбанку на початку 90-х фінансував своїх олігархів так само, як український власних. Спробуй відбери ті гроші... Навіть "посадка" Ходорковського або "екзила" Березовського чи Бакая не могли позначитись на балансі Ощадбанків. Утім, Бакаївська "Республіка" кредитувалась у банку "Україна" і протягом 1996- 1997 років ще значилась у переліку боржників банку з 10 мільйонами доларів.

Поза сумнівом: перелік усіх боржників банку "Україна", опублікований комісією з банкрутства, -  вельми цікавий документ. А от перелік неповернених кредитів Ощадбанку 1991- 1996 років теж було би дуже захопливо прочитати. Вочевидь, там багато цікавих назв і фірм, оскільки практика неповернених кредитів на той час була поширеною. І потерпали від неї всі колишні державні банки (крім названих, до цієї групи належали ще Промінвестбанк та Соцбанк), у яких було чимало грошей, але бракувало досвіду кредитування. Гроші видавалися часто "на віру" з надією, що клієнт виявиться порядним, адже і майна у більшості клієнтів для майнової застави не було. Кредити брали всі, що займалися бізнесом. (Треба думати, не було винятком і ЕЄСУ з його мільярдними оборотами. Щоправда, його розквіт припадає на більш пізній період).

Мільйонні кредити надавали в ті части нинішнім приватним банкам та компаніям, виводилися в офшори. Звичайно, позичальники в масовому порядку штучно банкрутіли, розорялися, після чого виникали з іншими назвами.

Типова схема перерозподілу капіталу епохи початкового капіталізму. Навіть якщо хтось і повертав ощадбанківські кредити - то в 1997- 1998 роках мільйони виявлялися в рази легшими, ніж п'ять-сім років до того.

Про прогнозовані реалії та хто заробить на інфляції - довідайтесь тут