Азербайджанський газ через Україну: прихована російська схема

На жаль, навіть після майже 11 років війни з Росією, яка фактично розпочалася ще у 2014 році, через Україну досі транспортується російський газ до Європи. Наприкінці 2024 року завершується 5-річний договір, підписаний у 2019 році між "Нафтогазом" і "Газпромом". 

Через українську ГТС транспортується 14 млрд кубометрів газу до Європи. За два роки повномасштабної війни європейські споживачі поповнили бюджет війни РФ проти України на загальну суму 88.8 млрд євро, придбавши російський газ. 

Після завершення цього контракту виникає нова загроза — постачання газу через Україну під виглядом азербайджанського, який насправді може бути російським. Як стало відомо, 19 серпня 2024 року Державна нафтова компанія Азербайджану (SOCAR) та "Газпром" досягли домовленості про розширення партнерства. 

Такий сценарій може дозволити Росії зберігати свій вплив на європейський газовий ринок, і також підривати зусилля щодо енергетичної незалежності та безпеки України та Європи. 

Впродовж усього часу дії транзитного договору Україна залишалась надійним транзитером для європейських країн, завжди дотримувалася умов контракту, забезпечуючи стабільне постачання російського газу до Європейського Союзу, незважаючи на те, що ми як країна не отримуємо значну частину доходів від транзиту. 

Починаючи з 2014 року Україна неодноразово зверталася до європейських партнерів із закликом на припинення або суттєве зменшення обʼємів російського трубного газу на європейський ринок. 

Важливо зазначити, що до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, за даними ЄС, частка російського трубного газу на ринку Європи складала понад 44%. Попри суттєву залежність від російського газу, впродовж короткого часу, Європейський Союз наважився на рішучі кроки, спрямовані на суттєве зменшення своєї залежності від російських енергетичних ресурсів. 

Так, навесні 2022 року Євросоюз прийняв стратегічне рішення, щодо повної відмови від споживання саме російського газу до 2027 року. Внаслідок швидких дій європейських країн по відмові від російського газу, "Газпром" почав зазнавати суттєвих фінансових втрат і у 2023 році компанія зафіксувала збиток у розмірі 7 млрд доларів, водночас видобуток компанії впав на 25%. 

Повернення "Газпрому" на європейський ринок газу стало питанням не тільки фінансової стабільності компанії, але і виживання одного з основних годувальниць Кремлівського режиму.

Фінал 5-річного контракту. Quo Vadis? 

Отже, наприкінці 2024 року закінчується транзитний контракт, і це створює як для України, так і для ЄС історичні можливості для вирішальних кроків в досягненні стратегічної мети – енергетичної незалежності від країни-агресора.

Як зазначила у своєму нещодавньому виступі єврокомісар з енергетики Кадрі Сімсон: "Європейський Союз немає зацікавленості в спонуканні поновлення (транзитного) договору". Замість цього, ЄС зацікавлений в сприянні подальшої інтеграції української ГТС з європейською енергетичною системою.

Без російського газового транзиту українська ГТС буде працювати в особливому режимі, але для цього вже підготовлені відповідні заходи. ГТС буде працювати в режимі прокачування газу власного видобутку та зберігання природного газу в ПСГ. 

Крім того, 14 травня президент Володимир Зеленський підписав закон, що спростить митне оформлення біометану. 

Коли йде мова про "звичайних підозрюваних" – країни Європейського Союзу, які зараз активно шукають так звану "альтернативу російському газу", то багато з цих країн були технічно та політично готові відмовитись від транзиту російського газу через територію України, коли наближалося завершення будівництва "Північного Потоку 2".

Австрійський енергетичний регулятор "E-Control" врахував ймовірність призупинення експорту газу від "Газпрому" на найближчі роки. Альтернативні маршрути транспортування через Італію та Німеччину вже активно використовуються, а австрійські комунальні служби підготувались до можливого припинення постачання газу з Росії. 

Словаччина може отримувати газ із Польщі, де він походить від зрідженого природного газу (ЗПГ) з США, що постачається через Литву, і перетворюється на газ у польському порту завдяки компанії "Orlen PGNiG Supply & Trading". 

Хоча Словаччина офіційно заявляє про постачання азербайджанського газу, вона абсолютно усвідомлює, що значна частина цього газу транспортується з Росії. Тому постачання газу через Польщу залишається надійним варіантом для країни.

Важливо, що ЄС системно інвестує в розбудову відповідної газової інфраструктури, яка, як зазначив представник Європейської комісії Тім Макфі, – "допомагає державам-членам забезпечуватися газом з інших джерел", аніж Росія.

Ще один важливий фактор, який варто враховувати, є те, що транзит всього газу через Україну складає лише 4,52% від загального споживання в Європі. У 2022 році країни ЄС спожили понад 350 млрд кубічних метрів газу. У 2023 році споживання зменшилося на 13,5%, досягнувши приблизно 302,75 млрд кубічних метрів. 

Транзит російського газу через ГТС України у 2023 році скоротився на 28,4% порівняно з 2022 роком, зменшившись на 5,8126 млрд кубометрів і склавши 14,6466 млрд кубометрів. Навіть у разі припинення транзиту через українську ГТС, жодна країна ЄС не залишиться без газу. 

З 2014 року Україна послідовно працювала над своєю енергетичною незалежністю від російських енергетичних ресурсів. Наразі ми видобуваємо достатньо газу для забезпечення власних потреб. Коли ж мова йде про українську ГТС, то варто слідувати прикладу стратегічного та історичного кроку обʼєднання української енергетичної системи з європейською ENTSO-E та відʼєднання від російської напередодні повномасштабного вторгнення у 2022 році. 

Прийшов час зробити такий самий крок і стосовно української ГТС – повністю припинити транзит будь-якого газу, який поступає в Україну з території країни-агресора. 

Азербайджанський газ або російський вовк в овечій шкурі

Зараз ми спостерігаємо за спробами порятунку колишнього російського флагмана російської економіки – "Газпрому", прикриваючись легендою про "імпорт азербайджанського газу" в Європу, під виглядом бажання допомогти окремим державам забезпечити себе газом. 

В Баку,19 серпня 2024 року, відбулася зустріч між Путіним та президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим, під час якої, за даними Report, було досягнуто домовленості між Державною нафтовою компанією Азербайджану (SOCAR) та "Газпром" про розширення партнерства, включаючи постачання російського газу до Азербайджану. 

Вже наступного дня, 20 серпня, стало відомо, що Азербайджан подав офіційну заявку на вступ до БРІКС, що є явним доказом його прихильності до російських інтересів. 

Інакше кажучи, зараз відкрито обговорюється "перефарбування" російського газу під азербайджанський. Російський газ може знову піти через російську та українську газотранспортну систему до Угорщини, Австрії, Словаччини та інших європейських країн. 

Про це також звучали заяви премʼєр-міністра Словаччини Роберта Фіцо, які він зробив 7-го травня в Баку під час зустрічі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Алієв розповідав про намір підвищити обсяги постачання азербайджанського газу з поточних 8 мільярдів кубометрів до 12 мільярдів уже цього року, а надалі досягти 20 мільярдів кубометрів до 2027 року. 

Фіцо, у свою чергу, підкреслив зацікавленість Словаччини, яка щорічно споживає близько 4,5 мільярдів кубометрів газу, у постачанні великих обсягів газу для диверсифікації джерел енергії. 

"Росія та Україна з відомих причин уже не можуть експортувати газ до Європи. Ми, природно, зацікавлені у постачанні великих обсягів газу до Словаччини. Йдеться приблизно про 20 мільярдів кубометрів газу на рік. Це зробить істотний внесок у диверсифікацію постачання газу до Європи" – заявив Фіцо. 

Твердження, що Європа має величезні потреби в газі, не відповідає дійсності. Потреби європейців є конкретними і визначеними, тоді як заяви, Фіцо про великі обсяги газу, часто є перебільшенням або частиною пропаганди. 

За інформацією Institute for Energy Economics & Financial Analysis, споживання газу в Європі у 2023 році впало за 10 років до найнижчого на 20%, оскільки країни посилюють заходи з підвищення ефективності та розгортають відновлювані джерела енергії.

Насправді Азербайджан не має вільних обсягів газу для прокачування в ЄС через Україну. Як зазначає старший науковий співробітник Аура Сабадус з Центру аналізу європейської політики (CEPA): "Видобуток газу в Азербайджані не такий вже й великий. Країна має великі внутрішні потреби в газопостачанні і вже експортує газ до Грузії, Туреччини та Європи".

Цього року країна планує продати 13 мільярдів кубометрів газу в Європу через газопровід TANAP, що з'єднує Грузію, Азербайджан і Туреччину. Азербайджанський нафтогазовий монополіст SOCAR має частку в газопроводі TANAP, і перенаправляти обсяги через Росію та Україну для нього не має сенсу. 

Проєкт може мати сенс тільки в тому випадку, якщо через українську ГТС буде продовжуватися транспортування російського газу під виглядом азербайджанського. Алієв заробить на цьому як посередник, але основні доходи продовжать отримувати росіяни, що є абсолютно неприпустимо. 

Джерело: DW. Опис: Транспортування газу з Азербайджану до Турції, Греції та країн Європи.

Також, існує серйозне питання, чи є сенс транспортувати азербайджанський газ через Росію та Україну, адже цей шлях суттєво підвищує вартість саме азербайджанського газу. 

Якщо ж планується залишити ціну на сьогоднішньому рівні, це буде явним доказом того, що газ, який продаватиметься як азербайджанський, буде справді російським "вовком в овечій шкурі", що маскується під іншу продукцію. 

Основна ідея полягає в тому, що з 31 грудня 2024 року "двері" для транзиту російського газу через Україну будуть "зачинені і надійно замуровані". Отже кремлівський режим, всяко намагається пробитися на європейський газовий ринок під виглядом "азербайджанського газу". 

І мета тут не тільки в порятунку збанкрутілого "Газпрому", але і повернення економічних важелів впливу на політичні рішення, які приймаються на рівні держав-членів та Європейського Союзу в цілому. 

Час вигравати війну наративів та розвінчувати міфи довкола української ГТС 

Росія активно розповсюджує пропаганду та поширює міфи заради збереження та повернення своїх позицій на європейському газовому ринку.

Міф про те, що Європа замерзне взимку без російського газу. Європейські країни давно підготувалися до зимового сезону, маючи достатні запаси газу та альтернативні шляхи постачання. Європейські уряди інвестували в нові потужності для зберігання і імпорту газу, що дозволяє забезпечити потреби європейців.

Міф, який активно намагаються використати в інформаційному полі України про те, що газотранспортна інфраструктура України слугує щитом від атак Росії, також не є правдою. 

Насправді Росія продовжує цинічно обстрілювати українські газосховища та ключові елементи нашої газової інфраструктури, в тому числі й газорозподільні станції. Наявність транзитного договору не зупинило Путіна в прийнятті рішення про повномасштабну агресію в 2022 році, так само і транзит так званого азербайджанського газу не буде слугувати щитом для захисту наших енергетичних обʼєктів.

Газ завжди був і залишається одним із головних інструментів впливу Росії на міжнародну політику. Для РФ газовий ринок є не лише економічно вигідним, а й стратегічно важливим. 

Частина доходів від продажу газу йде на підкуп європейських політиків, що дозволяє Росії впливати на ухвалення важливих для рішень у ЄС. Такий підхід забезпечував Путіну довгостроковий вплив на Європейський Союз навіть після анексії Криму та захоплення частини територій на сході України. 

Нещодавні домовленості між SOCAR та "Газпромом" про розширення партнерства свідчать про нову спробу Росії проникнути на європейський ринок газу. 

Розуміючи ці ризики, надзвичайно важливо, щоб і Україна, і Європейський Союз не дали Росії знову використовувати свої схеми впливу. Важливо, щоб європейські політики зрозуміли, що будь-які економічні поступки в енергетичній сфері ведуть до втрати політичної незалежності.

Єдине правильне рішення – повністю від'єднати українську газотранспортну систему від Росії, від цього спадку СРСР, і стати невід'ємною частиною європейської газової інфраструктури. Це крок не тільки до енергетичної незалежності України, але й до захисту енергетичної безпеки всієї Європи.