Аграрна супер-країна чи ілюзія зростання

Сільське господарство України протягом 2010-2016 років демонструвало позитивну динаміку.

Виробництво зросло на 34%, експорт у вартісному вираженні — на 54%, частка сектора у ВВП країни збільшилася з 7,5% у 2010 році до 11,6% у 2016 році.

Однак за цими, на перший погляд, позитивними цифрами приховуються негативні тенденції у структурі сільськогогоподарського виробництва, небезпечні для економіки країни.

Виробництво аграрної продукції

Протягом 2010-2017 років в Україні відбувалося найбільше зростання виробництва соєвих бобів, удвічі — насіння соняшнику, в 1,75 разу — зернових і зернобобових.

Вирощування іншої рослинницької продукції, в тому числі працемісткої овочевої та плодово-ягідної, зросло менш суттєво. У тваринництві збільшилося виробництво м'яса — винятково завдяки птахівництву, а виробництво молока та яєць — незначно знизилося.

Обсяги виробництва основних видів аграрної продукції в Україні*

* - без урахування тимчасово окупованої АРК і зони проведення АТО

Джерело: Держстат

Тваринництво споживає рослинницьку продукцію і є продовженням ланцюга створення доданої вартості. Продукція тваринництва є сировиною для харчової промисловості. Про негативні тенденції у тваринництві свідчить значне зменшення в Україні протягом досліджуваного періоду поголів'я ВРХ (-15%), молочного стада (-18%) і свиней (-14%).

Динаміка поголів'я худоби і птиці в Україні*

* - без урахування тимчасово окупованої АРК і зони проведення АТО

Джерело: Держстат

Це свідчить про посилення спеціалізації вітчизняного агросектору на вирощуванні зерна та насіння олійних, а також про поступову деградацію тваринництва.

Одна з головних причин — укрупнення аграрних виробників. Сумарний земельний банк найбільших агрохолдингів з банком землі понад 10 тис га зріс із 6,1 млн га (32% посівної площі) у 2010 році до 7,3 млн га (39% посівної площі) у 2016 році.

Аграрні холдинги зацікавлені у виробництві значних обсягів товарного зерна та олійних культур, на які є постійний попит на світових ринках. Вирощування цих культур порівняно з овочівництвом, садівництвом і тваринництвом вимагає менше інвестицій і робочих рук, забезпечує швидший оборот капіталу.

Подвоєння за цей час використання мінеральних добрив та пестицидів посилило навантаження на екосистему. Внесення органічних добрив знизилося з 0,6 тонн на га до 0,48 тонн на га, головним чином — переважно через зменшення поголів'я ВРХ та свиней.

Експорт аграрної продукції

Український експорт аграрної продукції протягом 2010-2106 років збільшився на 5,4 млрд дол (+54%) з 9,9 млрд дол до 15,3 млрд дол за рік.

Однак це зростання забезпечила в основному первинна продукція: пшениця (+1,8 млрд дол), кукурудза (+1,9 млрд дол) та соєві боби (+0,8 млрд дол). У кількісному вираженні експорт зерна і соєвих бобів зріс утричі: з 13 млн тонн до 38 млн тонн.

Водночас, суттєво знизився експорт сирів (-0,4 млрд дол), кондитерських та хлібобулочних виробів (-0,7 млрд дол). Серед продукції аграрної переробки домінує експорт соняшникової олії, макухи та шроту: у 2016 році майже 4,6 млрд дол або 69% всього експорту продуктів харчування і харчових інгредієнтів.

Поштовх розвитку національної олійної промисловості надало запровадження у 1999 році експортного мита на насіння соняшнику. До того часу основна частина вирощеного соняшнику експортувалася в Туреччину та країни ЄС.

Пригадую, як знайомий турецький бізнесмен у 1990-ті роки переробляв на своєму заводі в Туреччині імпортоване з України насіння соняшнику і частину виробленої олії постачав назад до України. Його переробний завод розташовувався біля порту і працював у режимі вільної економічної зони — фактично без сплати податків.

Відсутність податків робило переробку сировини вигіднішою, ніж в Україні, навіть з урахуванням додаткових витрат на доставку сировини.

Запровадження 23-відсоткового експортного мита дало преференції українським переробникам. Вони інвестували значні кошти в модернізацію, що підвищило конкурентоздатність галузі і дозволило їй пережити зниження мита з 23% до 10%.

Цей приклад свідчить, що cировинні преференції повинні супроводжуватися зворотними зобов'язаннями та інвестиційними діями вітчизняних промисловців.

Через стрімке нарощування вивезення зерна і соєвих бобів протягом 2010-2016 років частка первинної продукції зросла із 41% у 2010 році до 56% у 2016 році.

Все більше культур експортується, а не переробляється в Україні. Так, частка експорту у виробництві первинної сільськогосподарської продукції зросла з 25% у 2010 році до 33% у 2016 році. Для порівняння: у США, які теж є крупним експортером аграрної продукції, частка експорту первинної продукції становить близько 5% від вирощеного.

Ми нарощуємо експорт не продуктів харчування чи інгредієнтів, а сировини для їх виробництва. Країни-імпортери її переробляють та експортують продукти переробки.

Показовим прикладом є Туреччина, яка є крупним імпортером українських соєвих бобів (756 тис тонн) і сирої олії (151 тис тонн). У 2016 році ця країна експортувала 600 тис тонн рафінованої олії та 34 тис тонн соєвого масла. Туреччина є крупним імпортером пшениці (5 млн тонн на рік) і найбільшим світовим експортером борошна (3,5 млн тонн на рік, 25% світової торгівлі).

Експортуючи сировину, ми втрачаємо додану вартість. Переробка тонни пшениці у борошно створює 50 дол доданої вартості, тонни соєвих бобів — 100 дол. Переробка 5 млн тонн пшениці і 2 млн тонн соєвих бобів з подальшим експортом виробленої продукції створить 450 млн дол доданої вартості — 0,5% ВВП України у 2016 році.

Глибока переробка зерна у глютен, цукрові сиропи, амінокислоти та органічні кислоти створює до 300 дол доданої вартості в розрахунку на тонну зерна. Глибока переробка сої у білкові продукти формує 600 дол за тонну соєвих бобів. Тобто глибока переробка 1 млн тонн зерна і 1 млн тонн бобів створюють до 900 млн дол, це 1% ВВП України.

Слід зазначити, що Україна у значних обсягах імпортує продукти глибокої переробки зерна, зокрема лізин та лимонну кислоту.

Лізин — незамінна амінокислота, яка отримується під час глибокої переробки зерна з використанням біотехнологій. Використовується у тваринництві, насамперед птахівництві, для забезпечення швидкого і стійкого приросту тварин і птиці. Україна щорічно імпортує 12-15 тис тонн лізину на 17-25 млн дол.

Лимонна кислота незамінна у харчовій промисловості. Вона використовується при виробництві напоїв, желе, карамелі, входить до складу деяких косметичних засобів. Щорічний імпорт в Україну цього продукту становить 8-10 тис тонн на 7-9 млн дол.

Основний постачальник в Україну лізину і лимонної кислоти — Китай, який у значних обсягах імпортує зерно з України. Тобто ми поставляємо в Китай зерно, з нього виробляються лізин та лимонна кислота, які потім імпортуються в Україну. Основна додана вартість при цьому формується в Китаї.

Донедавна в Україні було виробництво кормового лізину ("Стилролбіотех") та лимонної кислоти (Смілянський цукровий завод), однак обидва заводи збанкрутували. Цукровий завод постраждав від демпінгового імпорту з Китаю і відсутності реакції з боку держави.

Обсяги українського експорту аграрної продукції

Таким чином, в українському експорті аграрної продукції протягом 2010-2016 років суттєво зросла частка первинної сільськогосподарської продукції (з 41% до 56%), насамперед зерна і соєвих бобів. Це свідчить про посилення спеціалізації України як постачальника сировини, а не продуктів харчування чи харчових інгредієнтів.

Імпорт товарів для агробізнесу

В Україну для потреб сільськогосподарського виробництва в значній кількості імпортуються мінеральні добрива, пестициди, техніка, нафтопродукти і насіннєвий матеріал. Сумарні обсяги імпорту цієї продукції протягом досліджуваного періоду зросли майже вдвічі, з 2,6 млрд дол у 2010 році до 4,8 млрд дол у 2016 році.

Слід відзначити високі темпи зростання імпорту продукції, яка виробляється в Україні – азотних добрив (+121%) та ґрунтообробної техніки (+112%). Частка імпорту в матеріально-технічному забезпеченні сектора зросла з 19% у 2010 році до 36% у 2016 році. Тобто попит виробників все більше орієнтується на іноземних виробників.

Обсяги імпорту товарів для потреб сільського господарства, млн дол

* - обсяги імпорту нафтопродуктів для потреб сільськогосподарського виробництва

Джерело: Держстат

Через погіршення товарної структури аграрного експорту відношення обсягів імпорту продукції, необхідної для сільськогосподарського виробництва, до експорту аграрної продукції зросло з 26% у 2010 році до 32%. Тобто значна частина приросту експорту аграрної продукції була направлена на імпорт товарів для аграрного виробництва.

Висновки

Наведені дані свідчать про негативні тенденції розвитку аграрного сектору України, які полягають у його "латифундації", посиленні спеціалізації на вирощуванні та експорті зерна, зростанні імпортної залежності у матеріально-технічному забезпеченні.

У секторі формується модель, коли агрохолдинги під експортні контракти зерна отримують кредити на закупівлю іноземної техніки та матеріально-технічні ресурси.

За такої моделі основна додана вартість утворюється за межами нашої держави. Це не дозволяє повною мірою реалізувати в Україні синергії природної ренти (сприятливі агрокліматичні умови) та зростання світового попиту на продукти харчування.

Аграрний сектор України потребує продуманого реформування і зміни моделі функціонування, включаючи проведення земельної реформи.

Слід пам'ятати, що економічний успіх післявоєнної Японії та Південної Кореї пов'язаний із земельною реформою, автором якої був американець українського походження В. Ладежинський. В основі його реформи було розукрупнення землевласників.

Він вважав, що побудувати успішну економіку зможуть суспільства власників середнього достатку, а не мільйони безземельних селян і купка аграрних баронів. Разом з кредитуванням фермерів, запровадженням навчальних програм з агрономії та механізму ринкової конкуренції це сформувало новий тип ринку.

Ладежинський виступив проти нав'язуваних американцями плантаційних господарств великих землевласників, наголошуючи на вищій результативності малих ферм.

Земельна реформа Ладежинського стала базою наступних економічних і політичних змін. Фермерські родини сформували початковий капітал, змогли дати своїм дітям освіту і стали першими інвесторами у промисловість через попит на їхню продукцію.

Автор південнокорейського економічного дива президент Пак Чон Хі був сином фермера, як і засновник корпорації Hundai Чон Чжу. Інші азійські країни, які не повною мірою дослухалися до порад Ладежинського (Філіппіни, Малайзія, Індонезія), не досягли значних економічних успіхів.