Топтання на місці, або Чого не вистачає газовидобутку для стрибка

Уряд проголосив стратегічну ціль: зробити нашу державу енергетично самодостатньою до 2020 року та відмовитися від імпорту природного газу.

Точкою відліку названо 2017 рік.

З цього часу державне підприємство "Укргазвидобування" і приватні компанії повинні щороку нарощувати видобуток на 18% до загальних 28 млрд куб м.

Галузь підтримала реалізацію цієї національної мети, адже Україна має всі передумови для її досягнення і початку експорту власного газу в майбутньому.

За останній рік започатковані реформи в галузі, розроблені законодавчі механізми її зростання, оновлені базові правила розробки нафтових та газових родовищ.

Проте процеси йдуть повільно. Парламент досі не розглянув головні дерегуляційні та податкові законопроекти — №3096-д та №5459. Ухвалене рішення щодо децентралізації частини рентних платежів не вирішило проблему блокування місцевими органами влади видачі спеціальних дозволів на розробку надр.

Є ризик, що цільові показники видобутку, встановлені урядовою концепцією розвитку газовидобувної галузі України до 2020 року, можуть бути не досягнені через брак інвестицій у галузь.

Аналіз темпів видобутку газу за перше півріччя 2017 року вказує на незадовільну динаміку зростання галузі (~3%). Темпи виробництва приватних компаній знижуються третій рік поспіль. Порівняно з 2016 роком вони сповільнилися майже удвічі. Показники "Укргазвидобування" зросли на 2,3%, однак цього не достатньо.

Плани з буріння нових свердловин, що є основним підґрунтям для зростання, не виконуються. Обсяги робіт повинні щонайменше подвоїтися протягом наступних трьох років. Галузь потребує більше приватних інвестицій.

Головними причинами, які гальмують реформи та залучення великих приватних інвестицій, є брак податкового стимулювання (висока рента), відсутність нових ділянок на прозорих аукціонах та складна процедура землевідведення.

Правила гри все ще непривабливі для іноземних інвесторів. Вони не розуміють, як починати видобувний бізнес в Україні, та утримуються від взяття на себе ризиків, пов'язаних з реалізацією енергетичних проектів.

Основа змін — дерегуляція

Недавно громадськості були презентовані рекомендації щодо комплексної дерегуляції дозвільної системи для нафтогазовидобувної індустрії.

За підтримки експертів, урядовців, парламентарів та спільної роботи команди Асоціації газовидобувних компаній з канадськими фахівцями Alberta Energy Regulator була складена дорожня мапа першочергових змін до законодавства. Це важливо, бо чинна дозвільна система характеризується трьома недоліками.

По-перше, вона приписна — кожний крок вимагає погодження, дозволу чи ухвали (44 документи). По-друге, вона розбалансована — не має єдиного центру ухвалення рішень (16 установ). По-третє, вона лінійна і довготривала — понад 3,5 року потрібно на оформлення родовища у промислову розробку, ще понад рік слід витратити на оформлення дозволів для початку буріння кожної свердловини.

Результат — відсутність прозорого та конкурентного середовища. Це спричиняє повільну динаміку розвитку галузі та брак іноземних інвесторів, які не розуміють "місцеву кухню" та не бажають ризикувати своєю репутацією.

Запропоновані реформи покликані скоротити час на оформлення введення нафтогазових родовищ у промислову розробку та на вирішення усіх пов'язаних з бурінням питань з поточних 3,5 року до орієнтовно двох місяців.

Це суттєво посилить позиції України у конкурентній боротьбі за міжнародний капітал та сприятиме прискоренню темпів видобутку власних енергоносіїв.

Скорочення кількості дозволів для галузі повинно торкнутися 82% документів. Будуть прибрані зайві дублювання та очевидні радянські рудименти. Їх скасування не зашкодить безпеці праці, природі та наповненню бюджету.

Більшість цих папірців — відверта профанація відповідальності та "турботи" з боку численних державних установ. Одним з таких архаїчних органів є Центральна комісія з питань розробки нафтогазових родовищ (ЦКР) Міненерговугілля.

ЦКР — державна фікція

За законодавством лише за позитивної резолюції ЦКР — дорадчого колегіального органу, який розглядає надану користувачем надр експертизу проекту, — міністр енергетики затверджує проект розробки родовища або зміни до такого проекту.

На думку представників бізнесу, ЦКР — це штучна бюрократична перепона з високим ризиком корупційності. Її існування суперечить прогресивним світовим практикам, бо стримує розвиток видобувної галузі, лякаючи інвесторів.

По-перше, аналогу ЦКР нема при розгляді проектів з розробки інших мінеральних ресурсів, зокрема, руд та вугілля. Вимоги до їх розробки зафіксовані в законі "Про нафту і газ", "Правилах розробки нафтових і газових родовищ" та "Правилах безпеки в нафтогазодобувній промисловості України".

По-друге, Міненерговугілля не контролює виконання затверджених ним проектів розробки родовищ. Розробники проекту здійснюють незалежний авторський нагляд, а Держгеоконтроль і Держпраці наглядають за дотриманням законів у сферах користування надрами та безпеки праці під час реалізації програм.

По-третє, незрозуміло, навіщо компанії повинні витрачати час та зусилля на затвердження внутрішніх проектів. Експертиза оптимальності фінансово-економічних показників проектів повинна бути справою користувача надр.

Не існує ніякої кореляції між розміром прибутку на вкладений капітал з цифрами проекту, який затверджують 20 колишніх геологів — членів ЦКР.

Щодо експертизи оптимальності виробничих показників проектів, яку проводить ЦКР, то вимоги про обов'язкову утилізацію попутних газів, оперування обводненням свердловин та інші подібні речі, пов'язані з безпекою на виробництві та поводженням з видобутою сировиною, чітко встановлені законом.

Власне, на практичну марність існування ЦКР вказує й те, що цей орган не працював півтора року і при цьому робота галузі не припинялася.

Переконаний: в сучасному світі головною конкурентною перевагою галузі є мобільність та безпечність. Успішне поєднання цих критеріїв — запорука успіху. Це довела, зокрема, американська газова революція.