НБУ і банки: хто нестиме відповідальність?

Через кризу Україна втратила понад 90 банків і це не межа. За два роки з системи було виведено сотні мільярдів. Чимало громадян та підприємств втратили кошти.

Коли наступний голова НБУ прийме справи від попередника, він отримає у спадок безліч проблем. Від досі надзвичайно високого рівня проблемних активів у банках, до необхідності щось робити для відновлення кредитування.

Одним з таких неприємних сюрпризів стане проблема судових рішень, які скасовують рішення НБУ про визнання банків неплатоспроможними, про запровадження тимчасових адміністрацій та відкликання ліцензій.

Таких судових документів є вже 12. Вони є міною сповільненої дії. "Відновлені" через суд банки планують повертати свої приміщення, ведуть переговори з вкладниками і позичальниками про підтримку, готують позови до Фонду гарантування вкладів та НБУ про повернення власних розпроданих активів.

За невиконання рішень суду відкриваються кримінальні провадження. Існує ризик, що шаблонні рішення стануть масовими, а деякі недобросовісні власники проблемних установ, які насправді ошукали вкладників, замість сидіння у в'язниці повертатимуться на ринок "на білому коні". Як таке стало можливим?

Перша причина — сформований регулятором нагляд за банками "крізь пальці". Система привілеїв для улюбленців і показово жорстке ставлення до "цапів-відбувайлів". Небажання реагувати на очевидні порушення, про які місяцями, мов у пустелі, волають ЗМІ та експертне середовище.

Після падіння чергового банку керівники НБУ розводять руками, мовляв, не бачили, як з установи вивели всі кошти. Виникає запитання: а куди дивилися куратори від Нацбанку, які саме для цього приходять у проблемний банк?

На це питання у 2016 році на спільному засіданні фінансового та антикорупційного комітетів парламенту чітко відповів представник Національної поліції. За його словами, в Нацбанку добре бачать усі трансакції фінансових установ і можуть не просто зупинити їх, а й вчасно повернути кошти. Аби було бажання.

Тимчасом маємо величезні збитки для держбюджету, вкладників, інвестиційного клімату та перспектив розвитку економіки, а також повну відсутність відповідальності за таку вибірковість і сліпоту банківського нагляду.

Друга причина — низький професійний рівень підготовки рішень про виведення банків з ринку. За словами поінформованих експертів, аргументація рішень НБУ стосовно ліквідації багатьох банків була далекою від досконалості.

Наприклад, деякі банки закривали за дрібні порушення правил фінансового моніторингу, за які можна було карати максимум незначними штрафами. Уявіть собі, що, наприклад, податківцям дадуть право одразу відбирати у вас бізнес лише за неправильне оформлення податкових накладних.

Забираючи у власників банк, регулятор забирав усі кошти людей та підприємств, які мали там свої рахунки. При цьому деякі з таких банків виконували нормативи НБУ і були платоспроможними. Тобто іноді рішення про введення тимчасової адміністрації і ліквідацію банку були "притягнуті за вуха" до норм закону.

У рішеннях були вказані формальні приводи, а не реальні причини закриття банків. Чому НБУ діяв саме так, скільки тут неготовності до кризи, непрофесійності або якихось політичних чи корисливих мотивів, сказати складно.

На третю причину натякають у самому Нацбанку: ймовірність ухвалення окремих рішень під тиском, у тому числі корупційним. Мовляв, коли суд повертає до життя банк, позбавлений ліцензії за явні фінансові махінації.

Недавно ЗМІ оприлюднили листа голові Верховного суду, який голова НБУ нібито підписала ще в грудні 2016 року. У ньому голову Верховного суду просять "вжити заходів", аби суди не ухвалювали таких рішень. Критики оцінили це як тиск на суд.

До чого це призведе?

Авторитет регулятора у питанні виведення проблемних банків з ринку поставлено під великий сумнів. Закон про відповідальність власників і менеджменту за банкрутство банків, який ми на прохання НБУ у пожежному порядку розглядали у комітеті та проводили через Верховну Раду, тепер можна відправити на смітник.

Прикриваючись судовими рішеннями, деякі горе-банкіри будуть демонструвати безкарність, заохочуючи до неї інших. Вони виводитимуть залишки цінних активів з "відновлених" банків, позбавляючи Фонд гарантування навіть примарної надії покрити витрати держави на гарантовані виплати вкладникам.

За це традиційно заплатять клієнти банків з вкладами понад 200 тис грн та підприємці, переважно малі та середні, які обслуговувалися у виведених з ринку фінансових структурах. А ще — всі ми, платники податків, чиїм коштом сьогодні переважно наповнюється Фонд гарантування вкладів.

Який вихід? Ніхто не має готової відповіді на питання, як виконувати рішення судів щодо 12 банків про їх повернення на цей світ. Цю правову колізію ще належить вивчити юристам Верховного суду. Однак є цілком конкретні пропозиції щодо того, як мінімізувати ризики повторення подібних ситуацій.

Йдеться про кілька наших ініціатив щодо підвищення прозорості та підзвітності Нацбанку суспільству, підвищення відповідальності його посадових осіб за "недосконалі" рішення, які створюють лазівки для оскарження таких рішень у суді.

Ми пропонуємо зробити максимально публічними усі рішення НБУ, особливо про виведення банків з ринку, аналітику, звітність такої установи за три роки, дані нагляду за банком, його перевірок, усіх дій влади для його порятунку.

Нацбанку час визначитися, чи не занадто довго триває "банкопад", і чи не пора оголосити фінальну дату. На жаль, у регулятора відсутня зрозуміла і прозора стратегія розвитку банківської системи. Попри наявність офіційних програм, банківським сектором все одно управляють вручну.

Ще раз наголошую: ситуація в системі складна. Для її одужання та налаштування на довгострокове економічне зростання потрібно зробити дуже багато. Украй важливо об'єднати зусилля всіх органів влади. Хоча б через те, що більше половини банківської системи вже перебуває в урядовому управлінні.

Ми у комітеті будемо й надалі запрошувати Нацбанк та Кабмін до такої розмови.